Керівниця танцювального колективу “Агілас” Ірина Мельничук довго виношувала ідею постановки на тему залежності людей від смартфонів.
Завдяки відеооператору Сергію Чаленку та старшій групі хореографічного колективу “Агілас” з’явився ролик за задумом Ірини.
Ми перестали помічати, коли нашим рідним погано…
У мене давно було бажання записати ролик на якусь соціальну тему: іноді хочеться робити не просто танцювальний номер з крутими рухами, а щось, що має глибокий зміст. Тож я вирішила поставити чуттєву хореографію на тему залежності від смартфонів. Після карантину зрозуміла, що й сама почала менше приділяти уваги батькам та друзям.
Соцмережі беруть у полон, і ми перестаємо помічати, коли нашим рідним погано, а коли добре. Віртуальний і реальний світи потрібно поєднувати та розділяти водночас — це й було основним закликом до глядача.
Ми довго думали над локацією, бо хотіли, щоб усе складалося в одну картину, обрали кар’єр. Його власник Сергій Симотюк дозволив безкоштовно відзняти там ролик. Окрема вдячність відеографу та фотографу Сергію Чаленку, який уже не раз створював нам круті відео.
Вони розуміють мене з пів слова
Номер готували два тижні. У зйомках узяла участь старша група із 16 осіб. Вони відчувають та розуміють мене з півслова. Зазвичай перед виступами ми займаємось по три години, тож деколи їм не потрібно було нічого казати: вони самі знали, як і що робити. З іншого боку, було трохи складно підготуватися до зйомки, бо треба було кожному пояснити, що саме мають відчувати та відтворювати щосекунди. Я намагалася наводити приклади, щоб діти чітко розуміли, що вони показують: без відчуттів нічого б не вийшло, був би просто красивий танець.
Нам сподобався результат, надалі хочемо робити щось, чого ще не було, саме думаємо над цим.
Я стараюся навчати так, щоб вони потім могли відразу викладати
“Агілас” ми створили 6 років тому з моєю ученицею Христиною Павлюк. Згодом почали з’являтися й нові викладачі. Зазвичай це мої учні: я стараюся навчати так, щоб вони потім могли викладати.
У нас можуть займатися всі охочі, однак варто стежити, коли є відкриті хобі-класи. Є й сталі групи, які ми готуємо до виступів, записатися можуть охочі віком від 5 до 25 років. Кількість місць обмежена, бо якщо одночасно займається багато дітей — немає якості, якої ми прагнемо.
Для мене танець — це те, без чого не можу жити
Ми стараємося їздити на різні конкурси та фестивалі, щоб у дітей не пропадав стимул до роботи. Останні два тижні поспіль їздили на танцювальні конкурси у Львів. На першому зі старшою групою посіли перше місце в срібному фіналі. Це було серйозне змагання: брали участь колективи світового рівня. Після кожної перемоги наші учасники все більше починають любити славу. З’являються думки: “Можна працювати менше, бо однаково отримаємо перше місце”. Для мене ж танець — це те, що я люблю і без чого не можу жити, стараюсь донести це й до своїх вихованців.
Журналістка: Каміла Чернєцова
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
