Одного березневого дня, коли в Києві літали ракети, а люди поспіхом збирали речі та в хаотичних автомобільних чергах покидали місто, Дмитро Ревнюк опублікував допис, який за кілька днів зібрав майже тисячу звернень. Тоді продюсер реклами не знав, що ось-ось стане засновником громадської організації та притулку “Зоопатруль Україна”. Він та ще кілька знайомих із продакшн-сфери почали рятувати зачинених у домівках тварин. Ініціативна група із двадцяти двох патрулів їздила Київщиною, ламала дверні замки, робила дірки в стінах та створювала черги у всіх ветеринарних клініках міста. Команда не мала часу на довге оговтання від початку вторгнення, оскільки вже тоді мусила ухвалювати серйозні рішення, йти назустріч небезпеці і переживати втрати, здавалося б, чужих тварин. Як зараз функціонує новий дім для чотирилапих та які перешкоди “Зоопатруль” проходив з початку вторгнення і до сьогодні, ГЛУЗDу розповіла головна менеджерка організації Ірена Скакун.
“Куди ви полізли? Тут розтяжка!”
Історії порятунку тварин були дуже цікавими: ми просто ходили і зламували двері, бо поштою тоді було ще небезпечно надсилати ключі від будинку, та й самі господарі дозволяли так потрапити до їхніх домів. Іноді зрізали петлі в дверях і потім заварювали або робили дірки у стінах, щоб могла пролізти тварина. Були ситуації, коли господарі просили не псувати майно, тоді ми підгодовували тварин через дверне вічко: виймали його і через трубку заливали воду та продували корм, щоб якось підтримати життєдіяльність чотирилапих. На жаль, були випадки, коли приходили запізно, щоразу переживали то дуже складно. Все ж 90% випадків рятування — успішні.
Перед цим ми всі працювали в креативній сфері, і треба було усвідомити, що тепер — працюємо з тваринами, і який би там милий і хороший котик не був, ми для нього чужі і він може нас покусати чи подряпати. Зрозуміли також, що для таких випадків варто мати захисні рукавиці. Небезпека при рятуванні, звісно, теж була. Один із наших волонтерів побачив собаку, що був прив’язаний до паркану, побіг до нього. Повертається із собакою, а ДСНСники кричать: “Куди ви полізли? Тут розтяжка!”. Пощастило, що пройшли повз неї. Тож вирішили всією командою пройти базові курси принаймні про те, які на вигляд небезпечні прилади, про мінну безпеку і, звісно, курси медичної допомоги.
Згодом зрозуміли, що наш досвід може бути корисний і в інших деокупаних областях: були на Харківщині, Херсонщині та Донеччині. Завжди спілкуємося із місцевою владою, уточнюємо, що потрібно на місцях. Постійно на зв’язку із ДСНС, щоб бути корисними і не заважати. На прифронтових територіях напряму спілкуємося з військовими і волонтерами, вони спрямовують там нашу роботу.
До речі, тварини, що живуть із хлопцями на позиціях, дуже соціалізовані та залюблені. Буквально недавно просто вночі стукає хтось у ворота притулку: стоять хлопці, брудні, видно, що тільки-тільки звідти, а за пазухою четверо кошенят і собака. У нас не було місця в притулку, але як ми їм відмовимо?
Проста математика
Притулок для нас — новинка. Наші колеги із закордону зібрали інформацію із європейських закладів, поспілкувалися із засновниками такого державного закладу в Німеччині і приватного в Чехії: ми хотіли зробити свій за європейським стандартом, використовуючи ці всі рекомендації. Притулок будували в Ірпені, бо на той час це була зона, що потребувала найбільшої допомоги. Місцева влада надала нам землю майже безплатно. Це локація на околиці міста, тому ми там нікому не заважаємо і нам теж. Зараз у нас є три ряди з вольєрами, три котобудинки, ще будуємо котельню, тому продовжуємо збирати кошти.
Оскільки поки що ми не є великим місцем прихистку, змушені відмовляти в перетримці деяких тварин. Дуже часто наші робітники та волонтери беруть тваринок до себе додому, шукаємо також нових господарів серед спільноти в соцмережах. Найчастіше доводиться відмовляти тваринам, які не мають проблем зі здоров’ям, а просто є без прихистку, бо в пріоритеті — дати шанс тому, хто хворіє або має важке поранення. Тому постійно закликаємо брати тварин із притулку, бо це проста математика: одна тварина їде додому і звільняє місце для іншої, яку можемо врятувати. Для поширення інформації також залучаємо різних блогерів, бо мікроблогінг у таких ситуаціях працює найкраще. Ніколи не соромтеся виставляти сторіс про тваринку, яка шукає дім, бо це дійсно може змінити її подальше життя. Також щовихідних відвідуємо телеканал “Київ24”, де в рубриці “Нова родина” шукаємо для чотирилапих дім у прямому ефірі.
“Тільки забери мене звідси додому!”
Дуже важко продумати безпеку в притулку, бо не вдасться збудувати укриття для усіх тварин і щоразу їх туди водити. Пощастило, що біля локації немає ніяких стратегічних об’єктів, і просто надіємося, що все буде добре. Все ж іноді поруч буває гучно, і є тварини, які важко це переносять. Був кіт Жовтень, якого врятували на Київщині, він мав їхати в Париж, проте під час обстрілів налякався і в нього зупинилося серце. Схожа ситуація була із собакою, якого врятували із зони бойових дій. У нього вже на той час були проблеми із серцем, і під час чергових обстрілів його просто не встигли довезти до клініки. Кожна тривога для тварини — це стрес. Наш доглядач Андрій каже, що завжди знає наперед, коли летітиме шахед чи відбудеться обстріл: собаки починають сильно гавкати та шуміти, всі у вольєрах активізовуються.
Загалом, кожна тварина на стрес реагує по-різному. Хтось закривається і лякається, а інші, навпаки, стають дуже хорошими й лагідними і в очах можна просто прочитати “Тільки забери мене звідси додому!”. Тварин, що врятували із зони бойових дій, намагаємося ще більше соціалізувати. До нас приїхав Бакс із Вовчанська, то в першому вольєрі він не зійшовся характером з іншою собачкою, дуже закрився в собі, але потім переселили його до сусідньої компанії — і там він вже став активним. Також цим тваринам більше потрібно соціалізації саме з людьми, тому часто запрошуємо на вигули волонтерів. Більший ефект все ж видно на котах, які спільно живуть в котобудинку і через малу кількість людської уваги можуть різко стати там асоціальними.
У притулку є тварини з інвалідністю. Недавно на перетримку забирали песика з Бучі, який під час окупації отримав травму хребта. У період окупації ніхто не міг йому допомогти і це все погано зрослося, а операцію робити сенсу вже не було. Він потребує постійного професійного догляду, бо сам не може ходити в туалет. Кількох тваринок з інвалідністю у нас забрав чеський притулок, який на цьому спеціалізується. Чесно кажучи, в Україні адопції таких тваринок є великою рідкістю, мало людей знають, як із ними працювати. У нашому притулку маємо спеціально обладнаний вольєр: у кожному є тепла підлога, а в інклюзивних ще вся поверхня вкрита спеціальною гумою, щоб тварини не травмували лапи. Також возимо їх у реабілітаційні центри, щоб там вони могли розробляти кінцівки і самостійно пересуватися. Влітку поставили невеликий надувний басейн, де вони виконували спеціальні вправи з нашою терапевткою.
Нова домівка
За рік після повномасштабного вторгнення люди почали активно брати до себе тварин із притулків. У прилаштуванні можна побачити певну сезонність: влітку активність спадає, бо в людей відпустка і всі зайняті своїми справами, а під осінь хочуть “утеплитися” і мати свого “муркотливого пледа”. На мою думку, осінь — це найактивніший період влаштування. Так само навесні — всі після холодної зими хочуть виходити надвір, гуляти з собакою тощо.
Ми маємо відбір потенційних власників, бо іноді ідея прилаштування тварини може бути дуже імпульсивною. У нас є менеджерка з адопцій, яка запитує всі деталі, що дає змогу майбутньому господарю зрозуміти, чи дійсно він готовий докластися до прилаштування. Робимо це, щоб мінімізувати повернення в притулок чи погане ставлення до тварини. Підписуємо договори з кожним власником, за умовами яких ми їх підтримуємо, а вони надсилають нам звіти упродовж певного періоду часу. Дуже люблю ці фото та відео, що вони надсилають. Чи може бути щастя більшим? Все ж випадки повернення бувають (дуже рідко), і ми ніколи не сваримо людей, бо вважаємо це свідомим рішенням повернути тварину, а не викинути на вулицю.
Раджу приїхати в притулок і познайомитись, повзаємодіяти з тваринками і зрозуміти, наскільки вам із ними комфортно. Інколи буває, що конкретна тварина — для певної людини, а буває, що людина побула в притулку і зрозуміла, що ще не час, що тварина потребує більш свідомого ставлення. Варто знати, що на догляд за улюбленцем потрібно багато витрат, але він стовідсотково це все компенсує своєю безумовною любов’ю.
Щоб зрозуміти, як господарі можуть допомогти тварині під час стресу через війну і не тільки, ми поспілкувалися із Віталієм Новиком, зоопсихологом та спеціалістом з поведінки собак.
Все починається з кордонів
Важливо сприймати собаку не як людину, а як тварину. Буває таке, що люди беруть тварин як заспокійливе від стресу, війни, але втікати так від своїх проблем — неправильно. Людина при стресі починає обіймати, залюблювати собаку, а він, своєю чергою, прив’язується і не може залишитися потім вдома наодинці. Тварина починає жити “на голові” господаря — ставити на нього лапи, кусатися граючись, але то не просто гра, а створення відносин. Коли людина дозволяє це, то в уявленні собаки вона стає слабкою, яку можна не слухати, на яку, за нагоди, можна агресувати.
Я не кажу про те, що не можна сюсюкатися з твариною, любити її чи дозволяти спати в ліжку. Просто важливо показати свої кордони: зробити йому зауваження, коли він переходить межу, насварити спокійним голосом і сказати “ні”, але в жодному разі не бити. Є люди, які взагалі не хочуть сварити собаку, тому придумують всякі смаколики та команди, але це все тільки перемикає його на мить, та продовжує проблему: завтра він зробить так само, бо не знає, де межа. І через десять років собака далі буде чемно ходити і дивитися в кишеню за ласощами, а не стежитиме за безпекою на дорозі.
“Сильний — слабкий”
Собаки створюють відносини з людьми не просто так: їм важливо розуміти, хто у стосунках лідер. Коли тварина агресує на дитину, а батьки не роблять їй зауваження, а просто відволікають, то вона відчуває стрес, не знає, як поводитися, стає заручницею команд. У цьому проблема: коли собака не знає, що таке зауваження, то він їх і не буде чути, а так, ймовірніше, може потрапити в небезпеку. Тож для мене це є ще більшим знущанням із чотирилапих, ніж метод зауважень, коли тварина може чогось навчитись.
Собаки мають розуміти, що таке небезпека, і втікати від неї, а не “йти в бій”. Вони агресують на небезпечні предмети, великих собак, людей в алкогольному сп’янінні, на дітей, які бігають і кричать, — на все, що є незвичним і неспокійним. Тварини сприймають це як небезпеку для свого господаря, і коли вважають себе у стосунках сильнішими, то відчуватимуть відповідальність захистити свою слабку людину. Коли ж тварина, навпаки, знає, хто сильніший, то уникатиме справжніх ризикованих ситуацій. Це не означає, що собака буде ходити переляканий і ховатися від усього, ні, він просто знатиме свого лідера, який захистить, і слухатиметься його наступних команд. Попри це, він не перестане любити господаря, а навпаки, ще більше поважатиме його.
Це можна пояснити на двох прикладах поведінки “сильний — слабкий”:
“Сильна людина”: Собака підлаштовується під свого лідера і так краще сприйматиме зміни в соціумі (переїзд, повітряну тривогу, обстріли). Собака чує зауваження, тоді ховається від вибухів, так зберігаючи собі життя.
“Слабка людина”: Собака гавкає на дверний дзвінок вночі, таким чином захищаючи свою слабку людину, яку не вважає лідером. Він не слухає, коли людина робить зауваження. Вибухи — і собака біжить до вікна гавкати на них, на небезпеку, захищаючи господаря, так у нього є більша ймовірність потрапити в біду.
Спілкуватися їхньою мовою
Завжди можна перейти до іншого виду стосунків зі своїм улюбленцем: можна віддати на перетримку на кілька днів, де з чужою людиною його перевиховають за три дні, а можна і самим, тоді цей процес триватиме від двох тижнів до трьох місяців. Для цього комунікацію варто будувати у спокійному стані та зайвий раз не перезбуджувати тварину. Прибрати іграшки (вони породжують агресію, особливо коли граєте в “тяганину”), під час агресивної поведінки точно не можна перед твариною зачиняти двері, бо так просто відгороджуєте улюбленця від себе, не даєте зрозуміти ситуацію та межу. Треба на якийсь час прибрати емоційну похвалу і казати “ні”, коли собака хоче підійти, без дозволу поставити лапи, гавкнути чи по-доброму вкусити, казати “стоп”, коли тягне повідець. Бо якщо це буде до господаря, то також до інших людей, які можуть від страху, захищаючись, створити небезпеку для тварини. Можна проявляти любов і дозволяти обійми і всі інші види любові, але тільки по запрошенню, щоб тварина знала, хто в домі лідер. Це нормально, що після зауваження він опускає хвіст і засмучується: треба дати кілька хвилин спокою, а потім можна покликати улюбленця до себе і все пояснити, проявити любов. Ми повинні спілкуватися із собаками їхньою мовою, це не люди, з якими можна домовитися.
Щоб морально допомогти тварині під час вибухів у безпечному місці, варто спершу заспокоїти її, зробивши масаж, погладити вушка, шию та спинку і просто бути поруч. Сам господар теж має бути спокійним, бо собака рівняється на нього і відчуває всі його емоції.
Питання правильних кордонів стосується й критичних випадків, коли, наприклад, люди, втікаючи від війни, залишають тварин у домівках самих. Так, зазвичай, вони покидають, тому що війна, немає грошей і все складно. Але одна з причин: собаки невиховані і з такими тваринами важко буде кудись їхати. Однак це ж не вина собаки, а проблема людини, що вона не створила правильних стосунків. Коли тварина чує і знає про ваші кордони, то вона буде слухатися і з нею не складно навіть в довгій дорозі.
Працюйте з теперішнім
Коли тварини залишаються в притулку, то їхні травми тривають довше: там немає конкретного господаря-лідера, з ким можна сформувати чіткі стосунки. Тож коли собака потрапляє до нових господарів, де є лідер, чітка увага, то він за тиждень-два забуває про всі попередні травми та болючий досвід, що він мав. Просто важливо з самого початку налаштовувати кордони, а не дозволяти тварині “лізти на голову”. Не важливо, чи мала тварина важке минуле чи ні, з усіма треба пропрацьовувати цю межу. Минуле не повинно сильно вас бентежити, працюйте з теперішнім. Люди часто починають шкодувати травмованих тварин зі складною долею, не виховують, а тільки ніжать, а це продовжує травму. Якщо ж собака потрапляє в сильні руки, де господар спокійний та робить, за потреби, зауваження, то тварина швидше оговтується від минулих травм та відчуває власну силу.
Якщо у вас тварина з інвалідністю, то тут теж про формування правильних стосунків. Психологічна допомога в цьому випадку — просто створення правильних відносин з людиною, де собака навіть без лапи чи ока поважає кордони господаря. Коли собака знає, хто його лідер, то не буде і проблем з соціалізацією: при агресії іншої тварини господар захистить свого улюбленця, а від так тварина ще більше його поважатиме.
Дуже класно, коли люди, маючи песика, готові прилаштувати ще одного. Але щоб між ними не було конкуренції, потрібно спершу налагодити стосунки зі своїм, щоб уникнути агресії у бік нового жителя дому.
Іноді на початку прилаштування в нову сім’ю тварині потрібно адаптуватися, дати один-два тижні спокою, щоб звикнути до нових умов. Може бути таке, що собака впаде в стрес і заб’ється в куточок, бо ми його насварили (100 разів за таке не сварили, а на 101 образили). Якщо собака починає сильно боятися господаря, то потрібно легенько налагоджувати кордони, не треба сильно кричати чи смикати тварину, а тим паче бити її. Тут важливо і людині розуміти межу і правильно вибудовувати ці кордони. Якщо робити це все плавно, то тварина прийме нове ставлення на спокійному рівні, без бунту.
Від редакції: Попри те, що тварини — це велика відповідальність, також це ще й велика любов. І вони потребують нашої любові натомість.
У разі проблем та викликів, які можуть виникнути, є необхідні спеціалісти, до яких варто звернутися — кінолог чи зоопсихолог. Все ж, варто розуміти коли до кого звертатися.
Кінолог (працює з собаками, — ред.) та фелінолог (працює з котами, — ред.) займаються комплексним вивченням тварин, їхньої генетики, фізіології, анатомії, поведінки, історії, навчання та управління.
Зоопсихолог — займається академічним вивченням психології тварин, але до нього також звертаються як до спеціаліста з поведінки тварин, який співпрацює із господарем, щоб зрозуміти основні причини проблемної поведінки та розробити ефективний план її зміни.
Пам’ятайте: ні кінолог, ні зоопсихолог не можуть давати поради щодо лікування чи ветеринарії, тому при захворюваннях треба звартатися до відповідних клінік.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: архів героїв
