ГЛУЗД

“Зрадник”, “Ти нічого не робиш”, “Ти покинув свою землю”, “Ти не вартий своєї країни” — так або подібно дорікають собі люди, які втекли в інше місто або виїхали з країни задля безпеки. 

“Війна не тільки зовні, вона всередині нас”

О 5 ранку мене розбудив син. Він плакав і говорив, що за вікном чути вибухи. Побачивши стовп диму, єдине, про що я тоді подумала, — скільки в нас часу і чи в машині є бензин.

Психотерапевтка Ірина Магас до війни мешкала в Івано-Франківську. Тікаючи, взяла із собою тільки найнеобхідніше: документи, одяг, їжу та воду. І кішку не могли покинути, адже вона член сім’ї. За годину Ірина з дітьми вже була в дорозі. Реальність жінка почала сприймати тільки через декілька днів. Життя власних дітей вона вважає найціннішим: 

“Я їхала туди, де, вважала, буде найбезпечніше, — спочатку в Закарпаття, а потім планувала в Угорщину. Того дня угорці не приймали дітей без паспортів, тому на кордоні розвернулась і поїхала в бік Словаччини”.

У результаті приїхала до мами, яка мешкає в Італії. Вона допомогла знайти тимчасове житло, у якому місцеві дозволили безкоштовно пожити до кінця місяця. 

“Перетнувши кордон і перебуваючи в безпеці, я все одно почувалася неспокійно. Війна не тільки зовні, вона всередині нас. Ми привезли її із собою”, — додає українка.

Чому люди почуваються винуватими? 

Зараз Ірині легше, ніж у перші дні. Як психолог, вона розуміла, що відбувається з психікою, коли сама вже не справлялася, звернулася по допомогу до колег. 

“Як тільки розпочалися бої, відчуття були одні: шок, акумуляція сил, щоб зберегти своє життя і життя дітей, аналіз, куди їхати та що далі робити. Після закриття цих потреб з’явилася агресія і ненависть”, — ділиться психотерапевтка.

Коли Ірина зрозуміла, що жива вона і її діти, а під обстрілами перебувають інші люди, з’явилося почуття провини. Спочатку вона не могла його ідентифікувати, лише почавши агресувати на дітей, жінка усвідомила, що злиться на себе через те, що вона тут, а не в Україні. Ірина не могла прийти до себе від болю та безсилля. 

“Коли проплакала і відпустила провину, злість на себе, прийшло розуміння, чим я можу бути корисною, перебуваючи за межами України. Із сумом проїжджаючи декілька країн, я захотіла назад та усвідомила, що в Україні було все і навіть більше, ніж у Європі. Ми часто недооцінюємо те, що маємо”, — каже Ірина.

Що таке синдром “провини вцілілого”

Це соціально-психологічний феномен, що виникає в тих, хто пережив травматичні події (війну, катастрофу, насилля, стихійне лихо) або був їх свідком.

Психотерапевтка Юлія Савчук на своїй сторінці у фейсбуці пише, що цей синдром має такі симптоми:

  • апатія, втрата фізичних сил
  • небажання жити
  • нав’язливі думки про те, що ви могли зробити і не зробили

труднощі зі сном

  • відмова від їжі, нудота
  • небажання спілкуватися з кимось 
  • сором
  • суїцидальні думки
  • безпорадність, відчай, постійне відчуття горя

Як упоратися з почуттям провини?

Чимало українців відчувають “провину вцілілого”, бо порівнюють себе з тими, кому зараз гірше.

Щоб почуття провини мотивувало, а не паралізувало, Юлія Савчук радить пам’ятати декілька важливих речей:

1. Рятуючи себе і свою сім’ю, ти рятуєш частину України. Якщо ви здорові, ситі, виспані та спокійні, то можете зробити більше корисного, ніж коли ви в поганому стані.

2. Сформуй список, як можеш допомогти тим, кому важче, ніж тобі. Це можуть бути маленькі справи. Роби те, що можеш і вмієш.

      3. Дій за принципом концентраційних кіл: спочатку допоможи найближчим людям, потім потурбуйся про сусідів, знайомих, тих, хто опинився з тобою в одному укритті. Далі дізнайся, чим ти можеш допомогти у своєму районі — найближчому волонтерському центру, підрозділу тероборони та ін. Також допомагай інформаційно в соцмережах. 

4. Пам’ятай, що ти точно не винуватий/винувата в тому, що відбувається. Зараз ти можеш дуже злитися на ситуацію, на ворога, на життя загалом. Це нормально. Щоб цю злість не скеровувати на близьких, покричи, помахай руками, тупоти ногами, побий щось м’яке. Дай гормонам стресу виконати свою роботу. Тобі стане легше і ти зможеш думати більш раціонально і спокійно. Так само і зі сльозами. Краще виділи собі 10–20 хвилин і добряче поплакати, ніж постійно стримувати сльози. Непрожиті емоції створюють нам проблеми зі здоров’ям, а це точно не те, що зараз потрібно.

5. Будь-яка справа, навіть якщо це просто підмітання квартири, дасть тобі відчуття контролю хоч над чимось, по-друге, відволіче від тривоги, по-третє, матиме результат хоча б в одному маленькому місці, а це вже дуже підтримує.

6. Якщо будемо говорити одне з одним про почуття провини, то легше з ним справимося. 

Все буде Україна!

Журналістка: Уляна Сторощук
Дизайн: Ірина Блаженко

За оновленням стеж:
🔸телеграмі 
🔸 вайбері
🔸 вацапі
🔸 фейсбуці
🔸 інстаграмі
🔸 твіттері

Наші партнери