Ольга Абдалла, Тетяна Щербак та Олена Ернандес-Родрігес — понад десять років дружать та волонтерять. У 2017 році вони та ще кілька волонтерок заснували ініціативу “Без.Дома” в Києві, де допомагають людям без домівки їжею та прихистком.
“Наша ініціатива розпочалася зі 150 бутербродів на Подолі”
Ольга з Тетяною почали волонтерити у 2014-му, коли возили їжу для поранених у київський госпіталь. Через рік взялися допомагати дитячим будинкам у Боярці та Новограді-Волинському та школі-інтернату в Коростишеві (Житомирська область). Там дівчата познайомилися з Оленою Ернандес-Родрігес, а на Подолі, під час іншого волонтерства, з Анною Яковенко (зараз обидві працюють над ініціативою з-за кордону.
“Ми щотижня їздили займатися із дітьми з інвалідністю. Одного разу поверталися з дитбудинку і, за традицією, заїхали до однієї з нас на чай. Це був дуже холодний січень 2017 року, і ми почали думати, як могли б допомогти бездомним у цей період. Ольга запропонувала поїхати на Поділ і доєднатися до волонтерства від ініціативи “Допоможи бездомному”, яка раз на тиждень роздавала їжу тим, у кого немає житла. Тож наша ініціатива розпочалася зі 150 бутербродів на Подолі”, — розповідає Олена.
Дівчата паралельно допомагали дитбудинкам: у неділю волонтерили в Боярці, а в суботу приходили на Поділ.
“Я раніше ніколи не бачила так багато безпритульних і стареньких, які потребують найпростішого — тарілки гарячої їжі. Людина прокидається вранці і дуже часто їде через все місто заради цього. Це запало мені в серце, і я зрозуміла, що буду приходити кожної суботи. Ми якось втягнулися настільки, що це вже було наше життя, без цього ми себе не уявляли”, — ділиться Ольга.
Велика спільнота друзів
Дівчата почали пропонувати нові ідеї для ініціативи. Наприклад, з’явився тент, де перебував травматолог, тож можна було провести огляд чи перев’язку рани. Коли команда на Подолі розрослася, то вирішили розділитися на дві окремі ініціативи й допомагати людям ще й на залізничному вокзалі, — зрозуміли, що там є у цьому потреба. На новому місці розпочинали все наново.
“Те, чого ми не очікували і чого на Подолі не бачили, — діти без дому. Це було для нас найважчим, бо ми не мали якогось конкретного алгоритму дій”, — продовжує Олена.
На першій акції було 50 людей, та завдяки “сарафанному радіо” через місяць потребуючих прийшло 150, а через пів року було вже 250. Деякі безпритульні з Подолу перейшли на вокзал разом із засновницями.
“Важливо розуміти, що ми не організація чи благодійний фонд, ми волонтерська ініціатива та велика спільнота друзів. Наша основна діяльність — допомога тим, у кого немає дому. Причому це не тільки ті, кого називають безхатченками, — за роки допомоги ми помітили, що є категорія людей, для кого це стиль життя, і неможливо щось виправити. Тож ми, як волонтерки, маємо це приймати. Пропонуємо їжу, ліки, госпіталізацію за потреби. Також працюємо з людьми пенсійного віку, за якими не хочуть доглядати родичі або в кого родичі “забрали” квартиру після оформлення спадку.
Також бачимо ситуативну бездомність: писали люди, в яких згоріла квартира, а держава не може допомогти. Є люди, які потрапили в неприємну ситуацію безпосередньо на вокзалі, — це ті, в кого викрали документи, тож допомагаємо придбати квиток на потяг чи поновити документи. Таким чином, вокзал відкрив нам нові горизонти допомоги”, — продовжує Олена.
“Якщо людина прийшла до нас — отже, вона потребує цієї їжі”
Зараз у волонтерському чаті приблизно 99 людей, процесом керує шестеро. Кошти на допомогу залучають через збори у соціальних мережах.
“Ми всі рішення обговорюємо, не маємо одного керівника, працюємо за принципом горизонтальної ініціативи, де кожен займається тим, що йому під силу. У нас є люди, які можуть допомогти фінансово, а хтось може прийти і працювати на місці (роздавати бутерброди, робити перев’язки чи організовувати чергу)”, — каже Ольга.
Під час ковіду команда стикнулася з тим, що утворювалися великі скупчення людей, тому роздавали маски, рукавиці та санітайзери, також почали фасувати продукти наперед, щоб процес відбувався швидше. 24 лютого 2022 року ініціатива “Без. Дома” повідомила в соцмережах, що робить паузу в діяльності. Почали допомагати знайомим військовим, надсилали продукти та відповідали на конкретні запити. Зараз збирають на генератори, зарядні станції і тепловізори.
“Відновили діяльність через три місяці від початку вторгнення. Це було “з нуля”, вдруге. Майже не було волонтерів, бо всі виїхали. Після карантину до нашої команди доєдналися ще Тетяна Критюк та Марина Петренко. Ми не знали, як збиратимемо кошти, не знали, як це все відбуватиметься, і просто надіялись на Бога. Але люди приходили: вже на першу роздачу прийшло 150, а зараз постійно 400+. Вторгнення спричинило зростання кількості ВПО, які також потребували нашої допомоги”, — ділиться співзасновниця Ольга.
Зараз роздають їжу, речі першої необхідності та ліки — щосуботи з 14 години.
“Ми даємо одну порцію в одні руки, також невеликі сухпайки з собою на потім. Не перевіряємо документів: якщо людина прийшла до нас — отже, вона потребує цієї їжі. Кожної роздачі в нас відбувається виховний процес, без цього ніяк”, — каже Тетяна.
Три місяці, щоб почати життя спочатку
Рік тому ініціатива “Без.Дома” разом із “Допоможи бездомному” відкрили притулок для потребуючих. Будинок знайшла друга з ініціатив, уклали договір оренди. Зараз будинком займається Тетяна Критюк. Дім розрахований на 40 людей, наразі там проживає 25 осіб. Приміщення орендують також за кошти, зібрані в соцмережах. Потрапити в притулок можна, звернувшись до дівчат під час роздачі і прийнявши всі умови проживання.
“Люди мешкають у нашому прихистку не постійно — три місяці, за які вони мають привести себе в порядок, відпочити і почати змінювати власне життя. Ми відновлюємо документи та допомагаємо їм знайти роботу. У притулку все безкоштовне, є кухар, який готує (він теж один із них, але живе там постійно — старший чоловік). Єдине, чого потребуємо, аби там прибирали за собою, не лаялись, не вживали алкоголю й наркотиків”, — розповідає Тетяна.
Також у хостелі діє групова психотерапія, яка направлена на допомогу людям, котрі хочуть повернутися до нормального життя.
“Відчуття дому — не обов’язково щось фізичне, це для людей і про людей. Наша ініціатива — це загальний волонтерський дім, це про людей, з якими нам потім жити в цій країні. Волонтери дарують відчуття дому, і саме такі ініціативи дозволяють бачити людей, які з тобою одних цінностей”, — завершує Олена.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: архів ініціативи
