Міста України потребують, щоб про них розповідали. Цим займаються Ярослав і Тетяна Яковлеви та їхні діти (їхню історію ГЛУЗD тобі розповідав). До процесу залучена вся сім’я, яка спільно досліджує міста. А потім із польових щоденників, зроблених під час експедицій, постає унікальна крафтова газета “Містограф”.Це зовсім новий стиль подання інформації, яким сім’я показує привабливість українських міст. Впродовж своїх подорожей Яковлеви постійно малюють скетчі, які доповнюють нотатками, розповідями та емоціями від поїздки. Описують також враження від міст, свої маршрути, місця, які особливо сподобались. Додайте до цього ще інтерв’ю та кілька цікавинок — ось і виходить черговий випуск “Містографа”. Історію цього проєкту сьогодні розповість “ГЛУЗD”.
Справа, яка об’єднала сім’ю
У 2021 році Тетяна та Ярослав проживали в Києві, де чоловік працював над урбаністичним стартапом. Згодом припинив співпрацю, тож у пари постало питання, що робити далі. Це й стало початком історії “Містографа”.
“Все почалось з ідеї Тетяни”, — каже Ярослав.
Тетяна на ці слова усміхається та пояснює, що в той час у них якраз народилась третя дитина і їм дуже хотілось бути всім разом. Тож почали шукати таке заняття, до якого може бути залучена вся сім’я. Без сумніву, скетчинг був у цьому списку, адже ця справа до вподоби кожному з них. А друге, на чому вирішили зупинитись, — подорожі. Але не далекі, щоб було комфортно вирушати у поїздку з трьома дітьми.
“От ми й подумали, що живемо в Києві, а ніколи не були в Чернігові, куди нас запросила знайома письменниця. А це поруч — сідай і їдь”, — згадує Тетяна.
Чернігів став першим містом, про яке вони випустили газету. Хоча в час, коли були в подорожі, навіть не підозрювали, що у них вийде із зібраних матеріалів. Не мали ні концепції, ні назви проєкту, але було велике бажання зробити щось своє.
…і вийшла газета
Після повернення додому Тетяна та Ярослав одразу взялись опрацьовувати матеріал. Не хотіли, щоб він застоювався. Якоїсь миті під час роботи вони зрозуміли, що виходить газета. З періодикою Ярослав був добре знайомий, адже в архітектурній компанії батьків, де колись працював, поміж іншої роботи створював газети й різні збірки. Тож запропонував дружині зупинитись на цьому форматі. Тим паче, що він якраз давав підстави втілити ідеї та мету, які пара поставила перед своїм проєктом: створювати вагомий імідж країни в очах співгромадян та іноземців, заохочувати їх брати участь у їхній справі. І водночас наповнювати видання публікаціями, які виконували б як розважальну, так і просвітницьку функцію.
“З окремих слайдів та фрагментів усе склалось в єдиний пазл”, — каже Ярослав.
Перший випуск “Містографа” вони робили значно довше, ніж планували. Хотіли закінчити за місяць, у результаті впорались за три. А в друк газету дали через шість місяців. Усе тому, що дуже ґрунтовно підійшли до роботи. І навіть залучали підписників з інстаграму, які стали першими редакторами видання.Було сім людей, яким надіслали газету, — і ті мали дати свої відгуки, побажання та зауваження. Один із читачів дуже серйозно підійшов до цього завдання, дав чимало пропозицій. Ярослав і Тетяна були так вражені підходом хлопця, що зберегли його роботу й навіть поставили у рамку.
“У результаті вийшов дуже яскравий випуск. Чернігів — це старе місто, пішохідне, з розвиненим велосипедним рухом, близько до Києва. Ми були там всього три дні, а назбирали стільки матеріалу, що вистачило і на газету, і на поштові листівки”, — наголошує Ярослав.
Номер про Коломию — не схожий на інші
Війна змінила “Містограф”, але не зупинила проєкту. Радше додала йому важливості. Після початку повномасштабного вторгнення, коли сім’я вже перебувала у безпеці в гірському селі на Львівщині, роботу над газетою продовжили. Це було надзвичайно потрібно не тільки Тетяні та Ярославу, а і їхнім читачам. Особливо тим, які вимушено покинули свої домівки через війну.
А для засновників “Містографа” необхідно було показувати міста України та зберігати у своїх малюнках нову реальність, з якою зіткнулись українці. Також вони розуміли важливість розвитку внутрішнього туризму, української культури, урбаністики та польової журналістики.
Першим містом, у яке вони вирушили в експедицію вже у час великої війни, став Івано-Франківськ. Тоді на головній сторінці газети з’явився напис “воєнний щоденник”, а також додались матеріали про внутрішньо переміщених осіб. Ця тема для сім’ї Яковлевих особливо близька.
Далі були випуски про міста Львівщини, сам Львів, згодом про Ужгород та Чернівці. Крайнім вийшов номер про Коломию — місто, в якому зараз проживає сім’я. Про Коломию вони також випустили невеликий ролик, який можна переглянути на ютуб-каналі “Містографа”.
“Коли я вперше сюди потрапила, то мені здалось, що це ідеальне пішохідне місто. Тут є все: багато красивої архітектури, озеро, річки, гори недалеко, дуже смачна їжа. І маркер Коломиї — “Писанка”. Місто треба туристично розвивати. Це ми і захотіли зробити”, — розповідає про свою зустріч з Коломиєю Тетяна.
Коломийський номер “Містографа” можна назвати особливим, бо він присвячений невеликому місту, в яке було дві експедиції. Перша стала випадковою. Але вже тоді, пізнаючи місто, роблячи нотатки та скетчі, пара задумалась про те, щоб тут оселитись. Другу експедицію вже спланували — аби краще ознайомитися з Коломиєю та пошукати житло. Тож у результаті вийшов незвичний мікс матеріалів, де сім’я Яковлевих різнобічно показує місто. Читачі можуть простежити, як перше враження про Коломию на початку газети ближче до кінця змінюється на емоції людей, які от-от стають мешканцями цього міста, як туристичні локації набувають для Тетяни, Ярослава та їхніх дітей побутового характеру.
Випуск наповнений скетчами від Тетяни, Ярослава та їхніх дочок Олі й Юлі. І навіть коли під рукою не було скетчбука, сім’я дуже оригінально впоралася. Наприклад, на чеках Тетяна намалювала Катедральний собор Преображення Христового УГКЦ та гімназію Грушевського. А на пакеті з-під джинсів жінка змапувала територію довкола озера імені Юрія Руфа (історію Руфа читай тут).
Також у номері є щоденники Тетяни, Олі та Юлі. Вони розповідають, як гуляли містом, що їм сподобалось, а що ні. Наприклад, Юлю вразила чебуречна, яка працює всього кілька годин на день, а Оля розповідає про те, як проводила час поблизу фонтану, що розташований біля ринку. Тетяна ж у своїх щоденниках говорить про туристичну привабливість міста, про урбаністику, проблеми, з якими вона стикнулась, і про місця, які особливо запам’ятались.
А ось іще одне, чому коломийський номер особливий. Надихнувшись крамницею UA Comix, у газеті вийшли мальовані історії трьох людей і їхнє сприйняття Коломиї. Перша історія розповідає про архітекторку з Києва, яка приїхала у Коломию як туристка. Друга — про корінну коломиянку, яка любить своє місто, має свідому та активну позицію. Третя історія — внутрішньо переміщеної особи з Харкова, яка знайшла у Коломиї притулок. Кожна розповідь особлива і дозволяє поглянути на місто очима героїв мальопису.
“Наша команда — винятково сім’я. І ми подаємо альтернативний опис сьогодення. Можна читати книжки про Коломию, яких насправді є дуже багато. Можна відкрити мапу для туристів, щоб дізнатись потрібне. А можна прочитати нашу газету. Ми показуємо Коломию зі сторони людей, які приїхали пізнати місто”, — наголошує пара.
Яке майбутнє проєкту?
Ярослав пояснює: коли вони відвідують міста, то намагаються не фокусуватись на поганому. Бо погане і так всі одразу помічають, а от на позитивному акцентують найменше. Родзинка їхнього проєкту в тому, що в кожному місті, яке вони відвідують, хтось з їхньої родини буває вперше. Це впливає на газету і дозволяє показати міста з різних сторін. Адже той, хто вперше потрапляє у місто, і той, хто вже знайомий із ним, по-різному бачать одні й ті ж місця та рефлексують.
Сім’я Яковлевих планує відвідати щонайменше іще три міста — Тернопіль, Вінницю та Хмельницький. Але не все так просто. Подорожі та вся подальша робота над газетою — це дорого. Тож наступні випуски “Містогафа” зможуть побачити світ, тільки якщо Тетяна та Ярослав будуть мати можливість це зробити. Тому вони подались на гранти, щоб розвивати свій сімейний проєкт, і чекають позитивних результатів. А також запрошують спільноту підписуватись та їхній Патреон.
А поки що активно займаються іншими ініціативами. Наприклад, зараз вони збирають історії людей, які жили в окупованих містах або містах, які постраждали від російської окупації: Бахмут, Бердянськ, Соледар, Мелітополь, Херсон, Донецьк, Маріуполь, Нова Каховка, Луганськ, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Сімферополь, Севастополь, Євпаторія. До розповідей підготують малюнки, після чого об’єднають все у збірку.
Зробити випуск “Містографа” про Харків — ще один із планів, які обов’язково реалізують. Хоча ця робота дається зовсім не легко.
“То має бути екскурсія-спогад тим Харковом, який ми пам’ятаємо. Тому так складно йде”, — зізнається Тетяна. А ще вона додає, що про Харків хочуть зробити виставку в Коломиї.
Також сім’я анонсує важливе: вони запускатимуть власний курс, де навчатимуть всіх охочих скетчингу. Така ідея виникла, бо до них часто звертаються люди, які хочуть долучитись до експедицій “Містографа”. Але це сімейний проєкт, тому такі пропозиції змушені відхиляти. А от курс — це альтернатива, яку вдалось знайти, щоб об’єднати тих, хто любить скетчинг, і передати їм досвід «Містографа». Всю інформацію пара публікує у своєму інстаграмі, тож запрошує стежити за новинами.
Журналістка: Людмила Оленюк
Фото: архів героїв та Людмили Оленюк
