За словами офіцера, на війні перемагають лише ті, хто виховує в собі фізичну та моральну стійкість до труднощів і негараздів. Так щодня на війні гартується характер, а призначення командира — виховувати ці риси у свого особового складу. Тому його позивний — Гарт, той, що гартує.
28-річний офіцер Гарт родом із Рівного. Під час навчання в Острозькій академії чоловік вступив на військову кафедру при виші, а у 2019 році продовжив службу та підписав контракт зі Збройними Силами України.
24 лютого Гарт був у Львові, там на той час служив. Коли розпочалось вторгнення, весь офіцерський та особовий склад підняли за тривогою. З того моменту боротьба чоловіка не припинялась.
На війні хорошого небагато, але найприємніше — життя
“У червні 2022-го я перевівся у штурмову бригаду на посаду командира роти. Став безпосередньо працювати з людьми, і саме тоді, коли ми заїхали у зону бойових дій, я почав дивитись на речі зовсім по-іншому. Коли я зайняв таку посаду, під моє підпорядкування потрапили більше як сотня різних людей різних вікових груп — від 20-ти до 60 років, і основне моє завдання як командира — зробити так, щоб цей колектив був цільним”, — ділиться військовий.
Ставши командиром, Гарт відчув велику відповідальність за хлопців, які були під його командуванням. У той час в офіцера поняття “приємні моменти” стало іншим.
“На війні хорошого небагато, але найприємніші моменти — це коли з бойового завдання всі повертаються живі, і навіть нехай поранені, але я тоді вдячний Богові, що людина повернулася, попри те, що у неї можуть бути ампутації. Дуже багато втрат особового складу, тому коли люди повертаються живі — для командира це щастя. Щоразу, коли я знав, що усі після завдання повернулись, для мене це був найкращий подарунок”, — ділиться офіцер.
Гарт розповів, що до звуків пострілів звикнути неможливо, але до них можна адаптуватися, і доволі часто люди, які довго, без ротації, перебувають на війні, починають нехтувати правилами безпеки.
“Я часто проводив бесіди зі своїми бійцями, які не носили шоломів, бо міркували «ну загину на війні, то загину», або, коли десь близько прилітало, вони не лягали на землю. Я вважаю, якщо людина вже навіть рефлективно не реагує на звуки пострілів, то варто попрацювати зі спеціалістами, бо вона перестає цінувати своє життя, а це неприпустимо”.
“Моя мотивація — жага перемоги”
Офіцер розказав, що їхній батальйон зайшов на смугу бойових дій півтора року тому і за цей час вони жодного разу звідти не виходили. Військові продовжують захищати країну, їхній склад частково поповнюють, та з часом стає все важче знайти мотивацію боротися.
“Спочатку люди були мотивовані якимись внутрішніми факторами, сім’я мотивувала багатьох, люди йшли захищати своїх дітей, родину. Тепер мотивація тримається на характері. Люди втомлюються на роботі, яка їм не подобається, за кілька місяців. Що мене мотивує? Це бажання перемогти. Хочеться здобути перемогу не будь-якою силою, а виграти саме в інтелектуальному та технологічному плані”, — каже Гарт.
Військовослужбовець також розповів, що зараз керівництво армії працює над технічним вдосконаленням війська, постійно вносять відповідні зміни, у підрозділах починають частіше застосовувати FPV-дрони для розвідки, до прикладу.
“На початку вторгнення, зокрема завдяки українській пропаганді, у нас сформувалося уявлення, начебто росіяни — слабкі воїни, приїхали з віддалених сіл, крадуть все підряд. Так і справді було, але на початках, вибірково, коли тривала перша хвиля війни, запустили непрофесійних військових, які й загинули у перші місяці. Але тепер ми воюємо з професійною армією. Особливо важко було воювати з ПВК «Вагнер», які наступали на Бахмутському напрямку. Вони йшли до кінця, дуже рідко здавались у полон і воювали тут, бо розуміли, що назад квитка немає”.
Про ефективність армії та важливість мобілізації
За словами офіцера, зважаючи на нашого противника, українські війська воюють доволі ефективно.
“Якщо брати міжнародну допомогу, кількість наданої зброї, швидкість постачання її нам, то, думаю, ми доволі ефективно тримаємо оборону. Зрозуміло, якби нам дали одразу велику кількість допомоги (техніка, артилерійські боєприпаси чи міномети) і вона б одномоментно надійшла, то все було б значно швидше. Але, якщо нам дають техніку, то нам треба вчитись на ній”.
Масова мобілізація, ТЦК, нові закони щодо військовослужбовців останнім часом спричиняють чимало обговорень у мережі. На думку офіцера, однозначно, мобілізовувати людей треба. Чоловік розуміє, що українці не хочуть іти воювати, бо ті, хто хотів, уже давно перебувають у війську. Однак вважає, що потрібно заповнювати втрати, ставати на місця поранених, щоб замінити їх.
“Велика проблема, яка насправді була і до війни, — це питання рекрутингу. Були строковики, які служили рік-півтора. Так, у нас є якісь задокументовані правила кар’єрного зростання військовослужбовців, однак цього не відбувалось. Хіба що у випадку, коли у тебе є знайомий старший командир, який тебе буде тягнути, тоді ти будеш просуватися. Якщо у тебе такого немає, то ти сидів би на одній посаді і не рухався ні в якому напрямку. І, відверто, це зупиняло багатьох офіцерів, тому що їм не було до чого прагнути. І тому багато хто після закінчення контракту пішов із війська”, — розповідає офіцер.
Людина може самостійно обрати собі напрям, де вона хоче служити
Військовий відверто каже, що і сам планував, коли закінчиться контракт, піти. Каже — чекав того часу і думав: “Чорт забирай, п’ять років! Куди я потрапив?..”
Гарт додав, що армія забирає весь час, вона сковує тебе у пересуванні. Навіть відпустку, яка була єдиним моментом відпочинку, не можна було ніяк спланувати.
“Вихідні ти теж не контролюєш, і спланувати поїздку в іншу область, додому, наприклад, було дуже важко. А я люблю подорожувати, бачитись з людьми, постійно пересуватись. Коли я був контрактником, по ідеї, після шостої вечора я мав би повертатися додому, але не завжди так бувало, бо були наряди, позаслужбові питання. Мобілізація необхідна для всіх напрямків, а всі думають, якщо їх мобілізують, то вони потраплять одразу в піхоту. Але зараз є гостра нестача людей на високотехнічні напрямки, пілотів БпЛА, дуже бракує людей, які ремонтують техніку, зв’язківців. По факту, людина може самостійно обрати собі напрям, де вона хоче служити, і всього її можуть навчити”, — говорить офіцер.
Гарт ділиться, що йому як військовому хочеться завершити війну перемогою, щоб ми повернули кордони 1991 року, повернули всі окуповані території. Однак, разом з тим, чоловік зауважує, що російська армія доволі потужна і у них проблем з мобілізацією немає:
“У противника населення значно більше, і поки ми мобілізуємо 100 людей, вони мобілізують 300. І я прибічник того, що нам весь час потрібно вчитися, щоб могли дати відсіч, коли противник вирішить знову наступати. За правилами, щоб здійснити наступ, має бути 1:3, на одного військового в обороні має бути троє тих, що наступають. Дуже багато факторів залежить від мобілізації”.
Хто наш друг, а хто — ворог?
“Коли людина служить і бачить, що до нас у підрозділ надходить іноземна техніка, то вона знає, що закордонна зброя в кілька разів краща і ефективніша у застосуванні, аніж радянські системи. Казати, що нам не потрібна міжнародна допомога, можуть лише люди, яких називають диванними експертами. Якби у нас не було міжнародної допомоги, ми б не були тепер на тих рубежах, на яких зараз перебуваємо”, — зауважує Гарт.
Військовий каже, що у людей є три основні вороги.
“Перший — це лінь, людська лінь. Люди весь час думають, що хтось прийде і зробить всю роботу за них. Це риса, яка притаманна багатьом пострадянським країнам. Але ми живемо в інші часи і з людьми треба працювати, мотивувати їх.
По-друге, це людська апатія. Найбільше армії допомагають ті люди, у яких хтось із рідних чи близьких служить. В іншому випадку вони стоять осторонь і просто спостерігають за ситуацією.
Ну і третя проблема — відсутність бажання вчитися. Я не знаю, чому так, можливо, це теж наслідок радянського буття. Але війна — це мистецтво, ціла наука. Щоб перемогти противника, ти постійно маєш розвиватися і вчитися, йти в ногу з часом. Півтора року тому на війні не використовували тих же дронів, а тепер без них уже нікуди. В основному вся розвідка працює з БпЛА. І якщо підрозділ не освоює цього напряму, то він не буде достатньо ефективним. Росіяни цього весь час вчаться. Вони чудово копають окопи. Так, як роблять це вони, не робить ніхто. Противник за два дні може побудувати замок під землею, поки наші хлопці вириють окоп. І я не можу зрозуміти, звідки у них стільки мотивації все це робити. Я не знаю, де знайти цю мотивацію для наших хлопців”, — розповідає офіцер Гарт.
Україна вже перемогла?
Чоловік вважає, що перемога може бути й дипломатичною і що ми вже перемогли:
“Противник був значно сильнішим. І я вважаю: те, що ми зробили у 2022 році під Києвом, — це уже величезна перемога. У військовій історії це буде закарбовано як перемога країни з невеликим населенням, яка мала величезний фронт, відбила напад і завдала значних втрат противнику”.
З цивільного життя офіцерові Гарту найбільше не вистачає можливості керувати своїм часом. Чоловік звик планувати свої дії, а на війні це абсолютно неможливо контролювати.
“Наприклад, військовослужбовцю дають вихідний, щоб він міг поїхати відпочити, хоч нормально помитися. Він збирає свої речі, виїжджає, але тут дзвінок, якісь зміни на позиції, противник пробиває напрямок — і він повертається назад. Якщо я раніше оперував датами, то зараз цього не роблю. Якщо раніше я казав: «Хлопці, нам командир сказав, що ми йдемо на позиції на три дні, а потім нас міняють», то зараз я так не кажу. Кажу просто: є завдання, ми його виконуємо, по завершенню відбуваємо. Хлопців це сильно демотивує. І коли там хтось із політиків каже, що, мовляв, війна закінчиться після зими, у березні умовно, то до березня хлопці викладатимуться на повну, бо будуть сподіватись на перемогу, а потім буде зневіра і сила духу впаде. Так і відбувалось. Тому тепер час — це для нас чуже поняття”, — додає офіцер Гарт.
Як завершити війну
Мобілізація і постійне вдосконалення своїх військових навичок — це фактори, які офіцер вважає основними для завершення війни.
“Ворог сам не відступить, із ним потрібно боротися. А щоб перемогти численну російську армію, нам потрібно зрівняти сили. Війна триватиме ще довго, і кожному варто потурбуватися про підготовку до неї та навчання вже сьогодні. Мобілізація зараз — це необхідність, тому не стійте осторонь і допоможіть нам завершити цю війну”, — закликає офіцер Гарт.
Журналістка: Тетяна Білинець
Фото: Архів Гарта
