“Перше, що я хочу зробити після війни, — це спалити усі речі, які можуть нагадувати про війну”, — розповідає Олекса Мельник.
До широкомасштабного вторгнення ви могли почути його голос у відеоіграх, а зустріти Олексу в коміксарні, яку він із дружиною створив у Коломиї. Однак через вторгнення усе змінилося, зокрема і звичні ролі. Задовго до вторгнення ми розповідали про діяльність Олекси та його історію.
До великої війни Олекса був професійним диктором. Він озвучував фільми, серіали, відеоігри та рекламні ролики. Дикторство — це його улюблена діяльність, як доказ — чоловік займається цим навіть тепер, у лавах ЗСУ.
Боєць чекає, коли залишиться у бліндажі сам, тоді бере смартфон, мікрофон-петличку, записує. За словами Олекси, у бліндажі доволі непогана акустика, коли немає обстрілів. Раніше він ходив до покинутого бліндажа, де й озвучив аудіокнижку Ігоря Сіліври “Воля. Спадок професора Пулюя”.
“Напевно, це єдина у світі аудіокнижка, озвучена у бліндажі. Вона про війну української народної армії проти російських зомбі-окупантів. Події розгортаються на початку XX століття в альтернативній історії. Воно лягло на мій реальний досвід”, — розповідає Олекса.
“Я продовжую жити своїм яскравим, найкращим життям”
Окрім дикторства, до служби Олекса був ще й ведучим заходів і найчастіше виступав із симфонічним оркестром LUMOS Orchestra.
“За період широкомасштабного вторгнення в оркестру небувалий розквіт. Люди хочуть побачити надію у мистецтві, там закладається багато змістів. Я дистанційно провів кілька концертів із бліндажа. Записував уривки відео та вірші, які транслювали зі сцени. Ще я ведучий подкасту «Вмістожер», де щотижня розповідаю про здорове споживання вмістів, які теж записую у бліндажі. Я продовжую жити своїм яскравим, найкращим життям”.
Крім того, Олекса з дружиною відкрив першу коміксарню у Коломиї. Раніше ГЛУЗD розповідав її історію. Тепер дружина займається бізнесом сама.
Також Олекса — письменник, він видав одну книжку. Цього року світ побачать іще дві.
“У кінці лютого має вийти художня книжка, яка розповідає про химерний світ недалекого минулого, в якому люди побудували щось на кшталт інтернету, але у просторі снів. Це історія про кількох персонажів, які вирішують багато проблем нашого суспільства — і локально українського, і глобально світового. Воно, звісно, навіяне моїм військовим досвідом, там є багато з того, що я бачив наживо, але подано в художній формі”, — ділиться Олекса.
Також цього року вийде друком “Космоопера” — велика пригода на 600 сторінок про останній космічний крейсер “Мазепа”, який переслідує залишки ворога після великої війни, де людство перемогло.
“Останній зоряний крейсер вирішив добити ворога, бо його таки треба добивати. Нема чого залишати йому якийсь шанс. Я написав сценарій до коміксу до широкомасштабного вторгнення, ще під час першого локдауна”.
Від початку своєї служби Олекса пише про війну.
“Мої мемуари трохи відрізняються від красивих героїчних розповідей. Я був змушений припинити публікувати мемуари на широкий загал через конфлікт із комбатом. Тепер до них має доступ лише вузьке коло перевірених людей. Можливо, колись мемуари вийдуть друком, напевно, коли від старості повмирає більшість фігурантів цієї книжки”.
“Її треба захищати. А кому, як не мені, і коли, як не зараз?”
“Я завжди вважав, що пістолетики — це для дітей. Коли людина дорослішає, має цікавитися сільськогосподарською технікою чи інформаційними технологіями, але аж ніяк не засобами руйнування та вбивства.
Проте прийшла біда на мою землю — і її треба захищати. А кому, як не мені, і коли, як не зараз?
Я прийшов до військкомату 6 березня 2022 року. Владнав удома свої справи, пересвідчився, що дружина та донька зможуть підтримувати побут без мене, і пішов служити”.
Олекса розповідає, що йому ніколи не казали, які його обов’язки. Він виконує завдання, чергує на лінії бойового зіткнення, стежить за тим, як поводиться ворог, і доповідає, коли щось відбувається. Коли потрібно — стріляє.
“Я не освоїв військової справи. На сторінці бригади пише, що ми гарно підготувалися. Насправді до нас прийшов один волонтер перед самим відправленням на фронт, який щось там розказував, і воно не мало нічого спільного з реальним досвідом. Є безлад, бо ми всі у стані війни. Я не намагаюся когось звинуватити. Напевно, до війни ніхто не готувався та серйозно до цього не ставився, хоча Україна воює з 2014 року”.
За словами Олекси, після року служби було чимало занять на полігоні. Вони вивчали штурмові дії та саперну справу. Полігон побудували своїми руками та за власний кошт.
“Я піхотинець, і цього не дуже вчать. А піхотинцю треба знати, як підтерти сраку в умовах, коли немає як і чим. І взагалі, як сходити в туалет, коли на поверхні постійно щось вибухає. Нас не вчили, як копати бліндажі та окопи, але наказали це робити. Ніхто не пояснює, як налаштовувати побут з нуля, коли ти закопаний під землю. Крім того, треба вчитися поводитися зі зброєю, носити спорядження, доглядати за цим всім”.
Нещодавно Олекса почав опановувати керування FPV-дроном. Волонтери допомогли зібрати на нього кошти. У своєму бліндажі він зробив симулятор і відпрацьовує навички. Можливо, за кілька тижнів поїде на навчання. Олекса ділиться, що не зможе поміняти піхотинське життя на життя оператора дронів. Це буде ще одним видом його діяльності, бо не вистачає людей.
“Я дуже сильно розчарувався в українському народові. Постійно перебуваю у внутрішньому конфлікті з тим, що я хочу виїхати з цієї держави та розірвати стосунки з цим народом. Не хочу мати нічого спільного з цими людьми. З іншого боку, якби я так вчинив, то знецінив би весь свій теперішній досвід, усі страждання, яких зазнав на війні. Життя в окопах — це постійне приниження”.
“Я повинен шукати причину, чому захищаю цей народ, який мені так сильно не подобається, відколи побачив його зблизька. Я описав усе, чим займався: робив це для когось і завдяки комусь. Усі ці люди, які робили мене значущим, досі мені потрібні. Вони дають змісту, тому що я терплю поневіряння, труднощі, страхи та весь той жах, який неодноразово переживав. Я все це терплю заради тих людей, які робили мене чогось вартим”.
“Мені сказали, що я це купив, і відправили служити”
Олекса отримав дві контузії на війні.
“Моє командування, зокрема медики, звинуватили мене в симуляції. Я пройшов усі процедури, передбачені законом. На військово-лікарській комісії я визнаний обмежено придатним за двома статтями, які виникли внаслідок військової служби. У мене проблеми з очима та розлад психіки через контузії. Мені сказали, що я це купив, і відправили служити. Я повернувся до своїх солдатів. На той момент погано ходив, мав порушення координації. Моє солдатське оточення поставилося до цього з терпінням”.
Олекса місяць не виконував бойових завдань, приймав ліки та робив вправи, які прописали терапевти. Так поступово боєць відновив координацію. Поки Олекса не виконував завдання, він готував їжу побратимам. За його словами, на кухні ходив від стола до стола, але з часом оклигав. Тепер ще відчуває наслідки контузій — легке запаморочення, у темряві легко втрачає відчуття напрямку. Однак тепер Олекса вже тренується з додатковою вагою.
“Армія — не про людяність, їй потрібні тупі та безстрашні, а приходять люди, які мають емоції та ставлять командирам незручні питання”.
“Перше, що я хочу зробити після війни, — це спалити усі речі, які можуть нагадувати про війну. Таким чином із нею попрощатися. Не знаю, чи спалю свої медалі, але зараз вони гордощів не викликають. Насправді я хочу займатися розвитком нашого бізнесу. Вважаю, що це важливий внесок у культуру Коломиї — це робить її менш нафталіновою та маргінальною, а виводить її на загальносвітовий рівень. Я хочу далі займатися своєю дикторською діяльністю, шукати нові замовлення, повернутися на сцену. По суті, я хочу зняти з паузи своє довоєнне життя, і все”, — розповідає Олекса Мельник.
Читай також, як Олекса причетний до створення сувенірної монети з нагоди 780-річчя Коломиї.
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «Strategic Media Support Program», який реалізує Львівський медіафорум за підтримки NED.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів героя
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
