Олекса Мельник: “Ми — шизофреніки, які одночасно живуть кількома особистостями, і всі вони мають бути на кінчику язика”

Олекса Мельник — диктор, який майже 10 років займається озвученням. Робить це українською, російською, польською та англійською. 

Його голос звучатиме у всіх аеропортах України, бо нещодавно він озвучив рекламу додатка для людей, які прилетіли в Україну й мають перебувати на карантині. Ти можеш почути його в серіалах, фільмах та  мультфільмах, бо він актор дубляжу. Окрім цього, у його списку справ є відеоігри,  написання книги та записування подкасту.

Рубрику НЕ[пересічні] створено в партнерстві з кав’ярнею “Букініст”.

“Батьки розмовляли зі мною, як з людиною, а не з розумово відсталою дитиною”

Над своїм мовленням Олекса працював від дитинства.

«Оскільки я був більш розвинутим, ніж інші діти, то ще в садочку мені доводилося декламувати різні вірші під час свят. 
Люди звертали увагу на моє мовлення, а я використовував його для якоїсь вигоди в житті. Це дуже зручно…


Батьки не працювали спеціально над моєю дикцією, вони просто розмовляли зі мною, як з людиною, а не з розумово відсталою дитиною, як заведено в педагогічній культурі українства».

За однією з освіт Олекса журналіст. На факультативі з роботи перед камерою, де навчали телерадіожурналістики, він викликав фурор, бо одразу добре виконав практичне завдання.

«Треба було сісти перед камерою й показати навички диктора. У мене вийшло, і вийшло якось так пам’ятно, що мене хвалили. Досі дзвенить голова від вражень, які викликала та похвала.


Знати, що люди ТАК реагують на те, до чого мені не потрібно докладати жодних зусиль,  —  дуже сильний наркотик».

У зрілому віці в чоловіка виявили пухлину. Після операції він почав розробляти артикуляційний апарат та м’язи, бо йому було важко розмовляти. Олекса вирішив читати вголос — прочитав дружині останній том «Гаррі Поттер» Д. Роулінг та книгу «Темна Вежа» С. Кінга.

Тоді чоловік мав роботу, що ніяк не була пов’язана з озвученням. Він мав досвід виступів на сцені, але ніколи не думав, що цим можна заробляти гроші.

«Я шукав, де б можна було опублікувати начитану аудіокнижку. Тоді та й тепер найбільше сховище всього українізованого в інтернеті — портал «Гуртом». Я мав сирий запис і не хотів займатися монтажем та обробкою, тому шукав людей, які б кудись його подали, щоб створити аудіокнижку. Цього не сталося, але зразок мого начитування побачили люди з фандаберської спільноти (яка займається безкоштовним озвучуванням). Я з ними затусувався.


Згодом за озвучування почав отримувати гроші. Перші мої гонорари становили 100 доларів на місяць, але це не та сума, за яку можна прожити, тим більше тоді я вже мав сім’ю. Спочатку поєднував з традиційною роботою, але потім відмовився від неї й зайнявся тільки озвучуванням, без гарантій та надії на те, що це буде стабільно».

 “Я краще голодним умру, ніж повернуся до роботи з колективом…”

Тоді це було ризиковано, так є й досі. Олекса каже, що в будь-який момент він може залишитися без доходу. Але за 10 років у нього жодного разу не виникало бажання чи потреби повернутися до традиційної роботи.

«Я краще голодним умру, ніж повернуся до роботи з колективом, директором, інтригами, з тим, чим люди займаються, окрім роботи. Мене виснажує соціалізація, що зовсім не потрібна для виконання службових обов’язків». 

Тепер Олекса Мельник — фрілансер. Він має змогу відмовитися від неприємного замовника та самостійно розпоряджатися своїм часом.

“Інколи я озвучую двох персонажів в одному діалозі і маю зробити це так, щоб не було відчутно, що це один диктор”

«Робота актора театру відрізняється від роботи актора дубляжу. Перший має знати передісторію, йому треба пройнятися всіма емоціями та переживаннями свого героя. А для актора дубляжу важливо вміти вхопити момент і зрозуміти, що відбувається зараз.


Ми часто озвучуємо з дуже сильним відривом від контексту. Звісно, є режисер дубляжу, він може пояснити, який відтінок емоцій потрібен, але так чи інакше ми повинні вміти миттєво перемикатися.


Ми — шизофреніки, які одночасно живуть кількома особистостями, і всі вони мають бути на кінчику язика.


Упродовж дня я можу озвучувати серіали, фільми різних форматів, і на кожен треба підібрати відповідний психологічний лад. Інколи це має бути миттєво, між репліками. А деколи я озвучую двох персонажів в одному діалозі, і маю зробити це так, щоб не було відчутно, що це один диктор».

Начитаний спокійним темпом текст коштує приблизно 100 грн за хвилину, може бути й дорожче, усе залежить від виду та складності, також відіграє роль впізнаваність диктора. 

Тепер Олекса працює над відеоуроками, й уже незабаром усі охочі матимуть змогу придбати онлайн-курс, після завершення якого можна стати диктором.

А ще Олекса Мельник спільно з другом створив подкаст про осмислене споживання контенту  —  “Вмістожер”.

Українізація Всесвіту 

«“Українізація Всесвітів триває” —  гасло, яке я придумав для спілки локалізації відеоігор “Шляхбитраф”, керівником якої я був. Ми декілька років безкоштовно перекладали відеоігри, тепер робимо це за гроші.


Я керую фанатською спільнотою “Плейстейшен Україна”, і ми працюємо над тим, щоб там з’явилась українська мова. Через кілька років побачимо ігри, перекладені українською, їх уже є трохи, але це ініціативи не видавців, а самих розробників».

Письменництво

“Сновида в пошуках журби”  —  це збірка Олекси Мельника, що містить короткі, не пов’язані між собою оповідання про перетворення хлопчика на чоловіка. Книга вийшла друком 2011 року.

«Сновида  — персонаж, якого не існує в цій книжці. Ліричного героя можна простежити, якщо поставити собі таку мету. Це хлопчик, який перетворюється на чоловіка в несексуальному контексті. 


Я змалку розповідав історії, і вони в мене накопичилися. Зазвичай оповідав про якусь пригоду, а потім раптово в ній з’являлися історії та люди, яких не було, а потім уже неможливо зупинитися. Більшість з них, чи навіть усі, натхненні снами. Книжка  — це літературно доопрацьований сон». 

Олекса вже 10 років працює над науково-фантастичним романом про зоряний крейсер “Мазепа”. 

«Це останній крейсер Землі, який здійснює наступальний похід проти позаземного бога. Це багатосимволічний твір, який відтворює те, що в нас зараз відбувається, намагається дати якусь відповідь на питання, що стосуються нашого суспільства, але поширюються не тільки на українство, а й на загальнолюдські цінності. Спершу я писав його як прозовий роман, але після знайомства з видавцем “ UA Comix ” переписав половину роману у форматі сценарію для коміксу. Це дало мені більше можливостей для самовираження. Виявилося, що можна менше зосереджуватися на описовості, залишивши це на відповідальність художника, а більше часу присвятити діалогам. Тут уже під’єднується мій акторський досвід і досвід, який я отримав від серіалів. Під час озвучування я пропустив крізь свою голову тисячі епізодів і тепер, по суті, відтворюю серіальний формат у своєму графічному романі».

Роман матиме сімнадцять розділів, тепер Олекса працює над чотирнадцятим. 

“Я ще до сніданку рятую світи”

Ґеймерство  —  це спосіб мислення. Це дев’ятий вид мистецтва, результат еволюції всіх видів мистецтва. 

Відеоігри мають надзвичайно позитивний вплив на психіку людини. Вони допомагають навчитися фрагментувати завдання, допомагають розвивати просторову уяву, стимулюють багато розумових процесів і можуть бути профілактичним засобом від старечих хвороб мозку.

Дуже рекомендую прочитати книжку “Хомо люденс. Людина, що грає”. Її написано всередині XX століття. Це книжка, що доводить: ми ще не людина розумна, а людина, що грає. Автор книги пояснює: усе, що ми робимо,  —  це гра, єдині, хто не граються,  —  це науковці та бандити, але бандити  —  люди, які порушують правила гри, це гравці, яких викинули або які вийшли за межі ігрового поля, а науковці  —  єдині, хто робить серйозну роботу. Усі інші граються. Автор простежує це з античних часів до своєї сучасності, тобто до XX ст. А відеоігри  —  це кульмінація розвитку технологій для того, щоб подати те, що закладено в природі, у зручній, приємній формі.

У свій розклад дня я вписую дві години гри.

Прокидаюся о 5–5:30, до 8:00 граю і весь день я заряджений досвідом епічної перемоги. Ще до сніданку я рятую світи. Можна сказати, що це лише віртуальність, але для мозку різниці немає. Він виділяє ті самі речовини, які б виділив, якби я дійсно когось урятував. Із цим я йду в реальність і перемагаю там. 

Відьмак

Я прочитав усі книжки, комікси та зіграв у всі відеоігри з Відьмаком, і мені хотілося створити щось своє. З’явилася команда, і ми зробили короткий метр. Я запропонував режисеру Олесю Юсипчуку, а він своїм знайомим, які дотичні до теми кіно, а ті вже своїх підтягнули. На роль акторів ми запросили людей, які вже грали цих персонажів і мали готові костюми. Це не найкраще кіно, яке можна було створити, але те, що вийшло, нам дуже подобається.

Воно завершується трьома крапками, бо ми мали на меті знімати продовження, якби зібрали всю суму. Кошти ми збирали на відкритій платформі. Робота над фільмом нам обійшлася у 24 тис. грн., також ми доклали багато своїх грошей і чимало робили безоплатно.

Після зйомок ми ще 6 років доводили все до пуття, бо на різних етапах виникали затримки. Не плануємо знімати продовження: тепер усі зайняті іншим.

“Тату, читай нормально!”

Інколи, читаючи доньці книжку, я захоплююся персонажами, і батальні сцени  виходять гіперемоційними, тому доня мене просить: “Тату, читай нормально!”.

Тепер я беру участь у проєкті “Аудіокнижки українською”. Ми озвучили близько 1000 книжок. Незабаром вийде мобільний додаток, там зі старту буде 365 казок (по 1 казці на день). Ще до виходу моя донька слухає казки Дядечка Римуса. Це дуже цікаві казки, у яких звірята не мило співіснують, а постійно намагаються один одного з’їсти, і ці казки відтворюють реальний світ, те, що очікує дитину, коли вона вийде з батьківської хати. У багатьох казках схожі сюжети, але тут автор добре продумав і прописав сюжетну лінію.

Ми вчимо нашу доньку:

  • розмовляти повними реченнями, з підметом, присудком і всіма іншими членами речення. 
  • не толерувати тупість і бути пильною
  • завжди казати “Я хочу…”, і чого саме. У нашому суспільстві в жінок наглухо відбивають здатність говорити “Я хочу…”. Хлопчика виховувати було б значно простіше, бо з усіх боків є підтримка, а коли ти виховуєш дівчинку, то постійно чуєш: “Того не треба, та ж вона дівчинка…”, і постійно таке ставлення, як до людини, яка через відсутність пеніса позбавлена якихось розумових здібностей. Ми завжди говоримо їй про те, що вона всюди має перемагати й отримувати саме те, чого хоче, і не погоджуватися на альтернативу. У нас через це є проблеми, бо вона нам замовляє саме те, що хоче, і апелює до того, що ми цього її навчили. А також через те, що ми вчимо її не толерувати всіх, хто нам не подобається, часто маємо неприємності, бо вона кричить на курців у місті або робить зауваження людям, які розмовляють російською. Ми іноді соромимося, але потім нас попускає, бо згадуємо, що цього добивалися, так і має бути.

Нашу доньку звати Дарина-Долебора. Їй п’ять.

Ім’я з голови: та, яка борить долю. Ми вкладали сюди такий зміст: людина без долі, сама собі робить, що хоче. 

Нам доводилося родичам пояснювати, що це ми таке придумали. Вони ніяк не могли змиритися з тим, що людина собі дозволила вигадати слово. Байдуже, що майже всі слова вигадали люди.

Що б ти змінив у Коломиї?

Лавки. Вони незручні для читання, бо мали б бути вкопані в бруківку, а не стояти на ній. Зависокі, незручні для сидіння і розташовані без урахування сонця. Я великий любитель читати на вулиці, хизуюся цим і відчуваю свою зверхність над людьми через те, що я читаю, а ви, смерди, не знаєте, що таке читати. Хоча помічаю на вулицях людей, які читають, і таки, мабуть, колись до когось підійду і скажу: “Ти  —  молодець!”. А от лавки не пристосовані.

Лавка існує не одну тисячу років, у містах античності, Середньовіччя й епохи Відродження, її конструкція ергономічна і продумана давно… Чому існують незручні лавки  —  я цього не розумію… 

Якби мені дали волю бути “тираном” цього міста, я б у ньому навів лад з лавками.

Журналістка: Оленка Гелетюк

Фото: Фотостудія “Зебра” та Оксана Санагурська

Локація: Кав’ярня “Букініст”

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.