“За Перекопом є земля” Анастасія Левкова планувала як книжку репортажів про Крим. Вона направду і виглядає, як добра документалістика. Особливо підсилює це прийом, коли авторка не називає на ім’я оповідачку, що може наштовхнути на те, що нею є сама Анастасія.
Кримський роман лише про Крим?
За сюжетом є три дівчинки: кримська татарка, етнічна українка з російським ім’ям та етнічна росіянка з українським ім’ям. Історія ведеться від їхнього дитинства до повномасштабного вторгнення і показує трансформації героїв через різні події в їхньому та житті країни.
На прикладі етнічної росіянки авторка показує, що хоч ти і не свій, але зацікавлення й вивчення чужої культури дає основу для будування добросусідства. Хоч, забігаючи трохи наперед, чи є її національність відкритим питанням?
Любов до рідної землі і відчуття її цінності, видається мені, виступає поясненням того, як могли кримські татари мирно співіснувати у гніті етнічних росіян. Історія починається у 90-х і показує, як етнічні росіяни відчували власну привілейованість та нав’язували свою “вищість” іншим національностям у Криму. Нічого нового, правда?
Не знаю, чи мене підкупив сюжет, бо тут радше ситуації, якими авторка передає контекст. Дискурс щодо кримської теми породжують ситуації від дитячого сприйняття культури до розмов у столиці вже дорослих людей про відмінність, непотрібність певних регіонів Україні.
З перших сторінок ми простежуємо генераційну травму, яка допомогла кримським татарам зберігати ідентичність поміж імперської культури. От хоча б приклад Аніфе-біта, котра вдома заборонила вживати більше кількох слів поспіль російською. Цю тожсамість заперечують лицемірством про нездатність мови до розвитку, називають ворогами, але водночас присвоюють кримськотатарських письменників.
У романі велика вага етнографічності. Авторка багато записувала, щоб передати традиції, побут та світосприйняття караїмів. Тож дякую їй і за це.
Насправді мені навіть немає за що вчепитися до цього роману, крім того, що він різко закінчився. І ще дуже тішуся, що його читали у франківському читацькому клубі, а в лютому будуть і в Коломиї.
Щоб долучитися до читацького клубу Коломиї – переходь за посиланням.
Щоб стати учасником / учасницею франківського читацького клубу – переходь сюди.
З якого боку Перекопу є земля?
Ця частина буде здебільшого рефлексійною, бо передалася від оповідачки: а чи маю я право? Чи маю я право зараз примазатися і вивчати караїмів, коли моя держава не дуже активно сприяла розвиткові кримськотатарської, бо навіть українські школи не відкривала на півострові? Звідки в мене взялося хоч якесь право сумувати за тим, що в моєму житті ніколи не було Криму, коли я майже не цікавилася питанням про його корінне населення до окупації? І навіть піддається розумінню те, чому у кримців виникало відчуття покинутості материком й що за Перекопом землі нема.
Я маю великий привілей, бо я вдома, де маю право на такі запитання. Чому не розповіли? Чому не сприяли? Що зміниться, коли Крим повернеться додому? Бо я не примазуюся, а долучаюсь.
І хоч після “За Перекопом є земля” у мене відчуття провини і я не знаю, як воно мине, я дуже вдячна, що воно в мене є. Я вдячна за те, що Крим у фокусі і ми маємо тепер ще більше контексту. Тому ми не можемо розлучатися, бо, зрештою, любимо одне одного, а земля є по обидва боки Перекопу. По обидва!
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
