У доробку Валер’яна Підмогильного кілька десятків оповідань і два романи — “Місто” та “Невеличка драма”, де він продовжує традицію інтелектуальної літератури ХХ століття. Мабуть, написав би ще, але 3 листопада 1937 року його розстріляли в урочищі Сандармох разом з іншими представниками української інтелігенції.
Видавництво Vivat розпочали серію видань української класики, серед якої “Невеличка драма”. Забігаючи наперед, читати яку варто. Але чому — переконую далі.
А ще “Невеличку драму” Валер’яна Підмогильного ми обговорили із франківськими читачами на читацькому клубі у листопаді. Клуб у Івано-Франківську ми проводимо у партнерстві з видавництвом Vivat — і подальші наші обговорення відбудуться в одній із його книгарень на площі Ринок, 5. Долучитися до наступних зустрічей можна за посиланням.
Про що “Невеличка драма”?
Підмогильний любив створювати цинічних персонажів, от хоча б Степан Радченко із роману “Місто”. А в “Невеличкій драмі” можна побачити подібного до нього доктора, що не лікує, надраціонального і трохи навіть пихатого Юрія Славенка. Та подібності Радченка і Марти також не можна не помітити. Це двоє нетипових совєцьких персонажів, що приїхали до Києва із провінції й обоє тримаються власних поглядів, не відчуваючи меншовартості. Автор протиставляє у героях українську й російську ідентичності. Персонажка Марта викликає прихильність, і саме через своє походження вона зацікавила Юрія. Роль Ірен — помітно імперська, й автор ніби насміхається, що Славенко з нею — із практичності. Було це чи ні його задумом, невідомо, але мені подобається бачити таку ймовірну ціль автора.
Валер’ян Підмогильний порушує багато соціальних проблем, та найширше описує почуття. Сама ідея роману побудована на розвитку дещо незрозумілих відносин Юрія та Марти. Зводить їх Льова з дуже дивної причини — щоб самому розлюбити дівчину. Чи було дорослим таке рішення Льови, важко сказати, бо розвиток його персонажа можна помітити лиш у самомі кінці. Для Славенка, як виявляється, не дуже цікаво з кимось знайомитися, бо в нього є Ірен, до якої він навідується та має намір одружитися. Але у знайомстві із Мартою бачить вигоду — практика української, знання якої треба через політику українізації. Та зрештою він закохується.
Якщо вже згадано про дорослість, то це найбільш притаманно Ірен, що прийняла інтрижку Юрія й даремно не побивалася, розуміючи, що він і так до неї повернеться. Ще автор наділив її найпрогресивнішими поглядами.
Чи є кохання у цій історії — не можна дати повністю ствердної відповіді. Тут містяться радше його прояви: пристрать, турбота. Та й самі відносини між Славенком та Мартою навряд чи здадуться здоровими. Він відчуває свою вищість над дівчиною, коли розповідає про науку, а вона відчуває таку собі владу над ним, коли слухає й таким чином також стає причетною до його роботи.
Якщо вже заглядати й думати, як би вони вжилися разом, то, напевно, це були б не надто щасливі відносини. Бо пара не має нічого спільного й не виходить за межі кімнати. Марта розуміла, що навіть омріяні історії кохання із її книжок завжди гаснуть, вона ж хотіла особливого завершення. У вчинку дівчини, на перший погляд, можна не побачити логіки, бо дивно керуватися тим, “щоб не як у всіх”, та для неї мало сенс зберегти чистоту того почуття. Попри все, фінал, на мій погляд, доволі життєствердний, бо автор сам лишає підказку у посмішці Марти на останній сторінці. Здається, вона прийняла цілком свою невеличку драму.
На мою думку, Підмогильний створив неймовірну історію зі звичайними людьми. Це і є великим успіхом автора.
Що думають про книжку учасники книжного клубу
Христина:
“Невеличка драма” — роман, який на основі невеличкої історії про кохання відображає складність людських взаємин та внутрішніх конфліктів, які переживають люди. Також роман має глибокий філософський підтекст і завдяки йому пропонує читачеві багато різних думок та роздумів. На мою думку, Підмогильний майстерно розкриває внутрішній світ своїх героїв, хоча про деяких хотілось би дізнатись ще більше. Він показує їхні особисті якості, життєві обставини та історичні умови, які впливають на їхню долю. Для мене він є яскравим прикладом того, як можна в невеличкому творі розкрити важливі філософські теми, беручи за основу молодих та інтелігентних людей, які прагнуть щастя та гармонії у своєму житті.
Загалом, “Невеличка драма” — це захопливий роман, який відкриває нові горизонти для читача. Рекомендую прочитати цей роман всім, хто цікавиться літературою з психологічним та філософським підтекстом.
Наталя:
Прочитала “Невеличку драму” за два дні. Жоден із персонажів мені не сподобався, та історія загалом сподобалась. Цікаво було читати саме про містян того часу, їхні різнобічні погляди (на українізацію, наприклад). Чудовим для мене був сюжетний поворот, коли головна героїня сама покинула об’єкт своїх мрій, а не навпаки.
У мене склалося сильне враження, що Підмогильний у той час іще вірив у новостворений СРСР і те, які потужності він може дати для відродження України. Тим сумніше знати, що його потім розстріляють.
З цим твором у школі я знайома не була, та рада відкрити для себе автора з такого чудового боку його таланту.
Олександр:
Про “Невеличку драму” у мене немає цілісного відгуку. Так, деякі думки:
– дуже цікаво було читати і поринати в атмосферу середини 1920-х років у Києві, це епоха НЕПу та початок його згортання у срср;
– дуже вразив діалект тих часів, дуже незвичний, виглядає як спроба створити нове радянське суспільство після революції, не тільки руйнуючи старий уклад життя, а й вигадуючи нові слова;
– також дуже на часі про те, як у той період радянська влада спробувала дати більше національної свободи та дозволила рух українізації;
– жодного “нормального” чоловіка у романі — усі зі своїми тарганами;
– багато персонажів дорослішають впродовж роману, це приємно було;
– роман нагадує карусель — дочитавши його до кінця, я захотів прочитати спочатку, щоб краще зрозуміти, як автор вводить у картину кожного персонажа;
– роман не про кохання, а про божевілля пристрасті, якоїсь навіть залежності, та перехід від юності до справді дорослого життя у головної героїні;
– невеличка драма — так, у масштабі цілого життя людини: розчарування та страждання першого кохання / першої пристрасті — майже необхідний етап у житті;
– потішило, що під кінець роману Льова таки дорослішає і вирушає у нову подорож у пошуках нового життя.
Сподобалось і те, що роман дуже інтелектуальний і кожен другий персонаж читав або Ніцше, або Гегеля. Це знатно його відрізняє від інших, це не простий любовний роман.
Текст: Ірина Блаженко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
