Книжкове завершення 2023-го і початок 2024 — то щось фантастичне і несподіване. Я обходила “Танґо смерті” Юрія Винничука аж до читацького обговорення у Коломиї. Книжка вперше вийшла ще у 2012 році, але видання 2022 А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА із дуже промовистою обкладинкою промурашило. Її влучність ви зрозумієте вже наприкінці. Не можу припинити наполегливо радити, тому наступні кілька абзаців буду це робити.
Спроба №1
Якщо вже шукати найпримітивнішу причину, аби переконати вас читати “Танґо смерті”, то просто посмакуйте уривком прекрасної української, яка описує невігластво окупантів, що вирвались зі свого болота до Львова:
“У сусідстві з нами поселилася офіцерська сім’я, і раз мене та офіцерша запросила на чай. Сидимо, щось пашталакаємо, врешті вона встає і каже, що зараз запарить ще окропу, і з чайником рушає по воду, але не на кухню. За хвилю винесла звідкись повний чайник і занесла на кухню. Це мені видалося підозрілим, і я запитала, де вона бере воду. “Да там, в комнатке”. — “У вас там є кран?” — “Да с раднічка”. — “Якого сраднічка!?” — отетеріла я. Тут вона заводить мене до кльозету, а там, крім білої мушлі, нічого нема”.
І ще така сміхота:
“— Йой, слухайте, що я нині мала! Той дурний капітан, що в мене поселився, нині погрожував мені револьвером за саботаж. Я кажу: шо ся стрєсло? А він веде мене до кльозету, смикає за ланцюжок і верещить, жи вода не спливає без перерви, так що він ніколи не може встигнути помити голову.
— Та то ти не перша, хто вповідає, жи вони унітаз мають за вмивальник, ба навіть воду з нього п’ють і ще нарікають, що він надто низько”.
Трохи про сюжет, або Спроба №2
Якщо вам любиться Львів, то це ще одна причина взятися читати “Танґо смерті”. Поготів, він тут постає таким, яким його нам не трапилося бачити: передвоєнний та під час окупації (йдеться про Другу світову війну).
Сюжет зав’язаний навколо чотирьох сімей, де матері втратили чоловіків і з’єдналися навколо цієї біди, а діти віднайшли безумовну дружбу на все життя. Це повстанські родини українців, поляків, німців і євреїв, що мали на всіх три Різдва і три Великодні — католицький, греко-католицький та жидівський — і залюбки гостювали одні в одних. Вони разом ростуть, бешкетують, допомагають закохати дівчину у товариша, захищають місто і разом…
Мабуть, найгірше, із чим ви зіткнетеся в цій книжці, — жорстокість стосовно львівських євреїв та масові розстріли політичних в’язнів. І йдеться не про єдиний випадок, бо, відступаючи, червоноармійці вчиняли масові розстріли зокрема й на Прикарпатті. Тому наступного разу, як ітиму попри Янівський цвинтар у Львові, в мене буде додатковий контекст зі щемом і ще більшою злістю й огидою до окупантів.
Спроба №3
За сюжетом — це ще не все, але я свідомо відокремлюю ще одну лінію в інший підзаголовок. Паралельно у книжці йде оповідь про Яроша, який досліджує давні рукописи. До нього потрапляє рукопис одного із тих товаришів, що вижив. І, щоб не спойлерити основні події, скажу лиш, що він та Ярош пов’язані дуже загадковим чином.
Стає трохи комічно, коли з’являється Андрій Курков(український письменник — ред.)і починаються пошуки давнього манускрипту. Ось саме тут віддало вайбом Дена Брауна, прости, всевишня бібліотеко!
І як же тут без любові! Не слідкувати за лінією Яроша і Марти було помилкою. Протерпіть ці відносини до кінця книжки, бо це вибух.
Головна інтрига криється у 12 нотах мелодії танґо, що ніби ниткою пов’язує дві часові лінії. Почувши її, людина може пригадати себе у минулому житті. Єдине, вона мала почути цю мелодію до того, як померла.
Головне ж — звикнути до нашарування сюжету із його флешбеками, а далі вам вже не відірватися. Бо, попри важке історичне тло, настрій у книжці доволі веселий і з особливим львівським гумором.
Щоб долучитися до читацького клубу Коломиї – переходь за посиланням.
Щоб стати учасником / учасницею франківського читацького клубу – переходь сюди.
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
