“Ще одна книжка про колонізацію якоїсь далекої планети”, — звучало в моїй голові, коли очі проти моєї волі закочувалися. Навряд я б взялася до неї, якби не читацький клуб. Та як урок про те, що не слід вішати ярликів після анотації, бо отримала тривалий післясмак непоганої фантастики. Та все ж не знаю чи хвалити, а чи критикувати, бо багато моментів лишаються мені дуже навіть не ок.
Що по сюжету?
Гіль — космічний біолог. Після останньої експедиції у нього не складається із роботою. Він її не має, тому з’являються питання, як забезпечити сім’ю. Ще у Гіля серйозне генетичне захворювання, від якого померли його батько та дід, тому він страшенно боїться. Але з’являється раптова, вигідна експедиція на іншу планету, може вирішити проблему із забезпеченням сім’ї, поки Гіль не станцює “танець недоумка”.
З тією планетою, куди він вирушить із сім’єю, буде не все так просто. Вона інфікована велетенською грибницею, що відтворює істот, знищуючи оригінали. А може й загалом замінила планету. Я не можу назвати конкретно, одним реченням, навколо чого зав’язується сюжет, бо поворотів дуже багато. Спершу з’являється інопланетний наркотичний пилок, потім герой дізнається про нюанси місії та пробує докопатися до суті.
Ще трохи суб’єктивного
Але все ж я буду трохи критичною до книги. Не зовсім закритий мій запит на образ країни через десятиліття. Все ж ми маємо по кілька рейсів на місяць щодня, деталізований опис планети в іншій галактиці, та жодного опису майбутнього Києва. Крім гіпотетичних проблем із житлом, страховкою та генетичною хворобою Гіля, що ми ще маємо про його життя в Україні?
І що взагалі з Гілем? Я не вірю ні його професійності, ні людським якостям. Для чого писати, що головний герой так любить свою дружину і доньку, але задивляється на інших жінок, з якими починає працювати, й припускає гіпотетичні зв’язки? Вибачте за спойлер, але він толком навіть не оплакав свою дружину, коли її не стало.
І ще одне. Можливо автору не дуже важливим є бекстейдж, а саме міжособистісні стосунки, то чому тоді ми маємо чіпляти ярлик “наукова фантастика”, коли середовище прописане дуже слабо, а грибниця в певні моменти виглядає дуже комічно?
Одне з небагатьох, що по-справжньому сподобалося — це сюжетні викрутаси. Ти думаєш, що вже все зрозумів, аж ось знову автор підкидає якийсь момент, ніби відчуває, що ти самовдоволено куняєш над книжкою, бо все вже розгадав. В кінці ти думаєш, що ось все і видихаєш, але розслабитись навіть на завершення Павлюк не дасть.
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
