ГЛУЗД

Коломиянка Леся Яворська та переселенка Анна Янковець — вольові бізнес-леді, які не звикли сидіти склавши руки. Майже з перших днів широкомасштабного вторгнення вони виготовляють сухий борщ для військових. Раніше і подумати не могли, що створять борщовий  батальйон.

“У перші дні війни було незрозуміло, що робити, хотілося чимось допомогти нашим військовим, але не знала як”, — ділиться Леся. 

Анна запропонувала готувати пастилу на передову, але сушка залишилася в Києві. Леся довго не думала, почала шукати, не знайшла потрібної, проте люди запропонували близько десяти звичайних сушок. І тут Анна згадала, що 2014 року її знайомі волонтери виготовляли нашим військовим на фронт суху заправку до борщу. 

“Я завжди побоювалася братися за галузь харчування, бо там усе має бути ідеально, це відповідальність за життя людей. Але настав такий час, що ми спробували себе і в цьому”, —  ділиться Леся.

Анна почала шукати в інтернеті різні рецепти, постійно щось удосконалювала. Запросила на дегустацію справедливих, але вередливих експертів — дітей. Жінки уважно стежили за їхньою реакцією і були приємно здивовані, коли вони з’їли все та ще й попросили добавки. 

Ще б пак! У складі коломийського борщу швидкого приготування — картопля, буряк, капуста, морква, цибуля, часник, м’ясо, паприка, зелень, спеції та томатна паста.  А ще достатньо все це висипати з упаковки в каструлю, залити двома літрами кип’ятку, дати настояти 10 хвилин — і можна їсти. 

“Від ідеї до реалізації минуло три дні. Тепер немає часу розслаблятися. Ми досі у творчому пошуку і надзвичайно радіємо, що вдалось об’єднати стількох людей. Якщо порахувати всіх, хто долучився до створення борщику, буде десь дві сотні людей — це ті, хто допомагає грошима, продуктами, орендою приміщення, знижкою на техніку, своєю працею чи добрим словом”, — розповідає Анна, не приховуючи усмішки. 

Леся гордо заявила, що на сьогодні понад 80 людей у їхній команді сушать овочі, акцентуючи, що люди не тільки з Коломиї, а з усієї громади та Косова.  

Анна та Леся постійно повторюють, що борщовий батальйон — це їхня спільна заслуга, без підтримки одна одної нічого не вийшло б. 

“До нашого борщу вже й сало є…”

Прийшовши на кухню, я відчула надзвичайно приємні аромати. Заплющую очі й опиняюся вдома, де моя мама готує найкращий, найароматніший борщ у світі — домашній. Такий борщ ще треба пошукати, його запах пам’ятаєш з дитинства. Я думаю, ти знаєш, про що я зараз розповідаю. Такий самий аромат відчула на кухні Лесі та Анни. Мені одразу ж наділи чепчик, і я пішла знайомитися з дівчатами. Вони працюють у рукавичках, чепчиках, халатиках, на кухні ідеальна чистота. Ріжуть, перемелюють, важать, подрібнюють овочі, фасують, вакуумують, складають, сортують, словом, їм не до мене. 

На кухні дівчата працюють, як годинник, тому й не дивно, що встановили власний рекорд — 300 упаковок сухого борщу за день. Усередині цього годинника все гуде, як у вулику, але не від балачок, а від роботи.  

Жінки роблять борщі від 5 березня. Кажуть, що їм здається, ніби готують борщ рік, а то ще й місяця немає. А й справді, тепер день за тиждень. 

“Майже щодня відправляємо борщ на передову. Нещодавно до “Десятки” їхала машина з Пістиня, там роблять тушонку та рибні консерви, сказали, що завезуть і наші борщі. Ми жартуємо, що до нашого борщу вже й сало є, ще часничку треба”, —  розповідає Анна.

За цей час борщовий батальйон передав нашим військовим понад 1200 пачок сухого борщу. У пріоритеті  — “Десятка”, батальйон Кульчицького, 72 бригада, підрозділи ВСУ і тероборони, які не мають змоги варити. 

Якщо в тебе виникла думка, що готують лише жінки, то я здивую тебе  — долучаються і чоловіки, і діти.  

Анна з Лесею постійно працюють,  допомагають та підказують іншим — тут усі на рівних, і всі працюють на волонтерських засадах. 


“Усі об’єднуються — це наша сила, ми непереможні, наш ворог не такий, його ніхто супчиком і борщиком не нагодує — ні на нашій землі, ні на його. Ми боронимо свою землю, на передовій наші сини, чоловіки, брати, друзі, знайомі”, — ділиться Анна.

А Леся розповіла притчу, якою керується в цей час:

“Коли хотіли спалити пророка Авраама, то одна маленька мураха набрала в рот води, прибігла та виприснула її на вогонь. Мураху запитали: ти сподіваєшся загасити вогонь? Мураха відповіла: якщо навіть я не погашу вогонь, то коли Бог запитає, що я робила, коли спалювали пророка, я відповім, що зробила все, що могла. А головне — показала, на чиєму я боці”.

І додала: “Так і ми робимо: все, що можемо”. 

На перший погляд, Анна та Леся кардинально різні, але є те, що їх об’єднує, — внутрішній стрижень. Леся з перших хвилин знайомства справила враження вольової жінки, яка знає, що робить. Водночас її карі очі говорили про щирість та доброту. 

Анна — тендітна жінка з витонченими руками, як у піаністки, її світле волосся акуратно заховане під чепчиком, а в зелених очах криється щось глибинне.

“Я вже двічі переселенка” 

Анна вже понад два роки бізнес-консультантка магазину сантехніки “Панна Ванна”, керівницею якого є Леся. Анна чи не кожних три тижні приїжджала до Коломиї з питань роботи, так жінки і здружилися. Тож, довго не роздумуючи, 24 лютого Анна приїхала сюди. Жінка родом з Донецька, але вже 8 років живе в Києві. Тепер знову вимушено покинула свою домівку, знову починає життя із чистого аркуша. Коли Анна сказала: “Я вже двічі переселенка”, вона дивилася не на мене, а крізь мене. 

“Не ламаймося і продовжуймо робити борщ!”

“Пакунків з продуктами стає все менше, я розумію, що хтось втомився, вийшов на роботу, домашні справи з’явилися… А якщо наші бійці скажуть, що вони втомилися, що тоді будемо робити? Тому ми не маємо права втомлюватися, ми мусимо щось робити”, — каже Леся, і в її словах, погляді, поставі закладена сила. 

Леся процитувала спогади психіатра Віктора Франкла, який вижив у нацистських концтаборах під час Другої світової війни:

“Першими ламались ті, хто вірив, що скоро от-от усе закінчиться. Після них — ті, хто не вірив у те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань, що може чи не може статися”. 

І ствердно підсумувала:

“Отже, не ламаймося і продовжуймо робити борщ”. 

Звісно, їй теж важко, особливо перекваліфікуватися на кардинально іншу галузь, проте вона теж на фронті — борщовому.

“Коли військові кажуть, що наш борщик нагадує домашній, тоді сили повертаються і хочеться робити більше”, — ділиться Леся. 

“Наїмося борщу!” 

Запитую Анну, що перше вона зробить, коли ми переможемо. Такої відповіді я не очікувала:

“Ми з дівчатами наїмося борщу!”.

Ці бджілки-трудівниці не їдять борщик, який готують своїми ручками, щоб хлопцям було більше. 

Леся ж відповіла, що задумується відкрити бізнес з виготовлення сухого борщу, адже виробництво вже налагоджено. 

“Долучайтесь до борщового батальйону”

Жінки за власні кошти купили всю техніку, а сам продукт виготовляють за волонтерські. Наприклад, компанія “Дмитрук” надала тонну сушеного м’яса “Кабаноси”, “Руна” поділилася томатною пастою, понад дві тисячі штук. 

“Потреба в продукції постійно є, хто може  — приносьте овочі, сушіть їх, допомагайте грошима — долучайтеся до борщового батальйону”, — закликає Леся.

Одна упаковка сухого борщу розрахована на чотирьох осіб. Щоб зробити 250 таких упаковок, потрібно:

  • капусти: сирої — 88 кілограмів, сухої — 7,5 кг,
  • моркви: сирої — 38 кг, сухої — 4 кг,
  • картоплі: сирої — 50 кг, сухої — 10 кг,
  • буряку: сирого — 82 кг, сухого — 10 кг.

Рецепти сухого борщику запитують з різних куточків України, жінки щедрі  — діляться.

Зараз добре видно світлих людей, тут я їх і зустріла. 

Куди приносити овочі?

  • У піцерію “Дон Япон” лише сухі (площа Шевченка, біля Ратуші), від 9:00 до 19:00. 
  • У магазин “Панна Ванна” сухі та сирі (вулиця Карпатська, 2) від 9:00 до 17:00 у будні та до 15:00 в суботу.

Якщо хочеш доєднатися до борщового батальйону, напиши Лесі у фейсбуці.  

Допомога грошима: 

ПриватБанк: 5168745609891186, Олеся Яворська.

Журналістка: Юлія Варчук

Фотограф: Назарій Яжинський


А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
🔸телеграмі 
🔸 вайбері
🔸 вацапі
🔸 фейсбуці
🔸 інстаграмі
🔸 твіттері

Наші партнери