Сьогодні часто звучать думки, що в жінок такі самі права, як у чоловіків, що потреба у фемінізмі зникла, але чомусь досі після одруження жінки здебільшого змінюють своє прізвище на чоловікове. Якщо ж хочуть залишити дівоче, то чують: “Діти все одно будуть мати прізвище чоловіка” або “Виникнуть труднощі з документами, подумай добре, чи тобі це потрібно”, “Якщо ви хочете мати міцну сім’ю, вам необхідно мати спільне прізвище”.
Не виникало б жодних питань, якби жінки завжди робили це за власним бажанням. Ця традиція міцно вкорінилася в суспільстві, і часто жінка не задумується над тим, чого б хотіла вона, і змінює прізвище тільки тому, що так роблять усі. Це таке собі неписане, однак стале правило.
Звідки походить традиція змінювати жіноче прізвище?
Павло Чучка у своїй праці «Глобальні, національні та регіональні ознаки українських прізвищ» зазначив, що вперше родове прізвище зафіксовано 1068 року в Північній Італії, звідки така традиція поширилася на інші європейські країни. На початку XII століття в Англії жінки успадковують прізвище чоловіка. І аж до кінця XIX століття жінки в шлюбі поступалися всім майном та правами на дітей чоловікам. Юридично й фінансово вони залежали від чоловіка.
Культурологиня Юлія Кіщук пояснила Глузду що прізвища з’явилися через потребу ідентифікувати людей з однаковими іменами. Наприклад, землі, які отримував чоловік, пов’язували з його вигаданим прізвищем. Це було своєрідним маркуванням власності.
Культурологиня додає, що в Україні прізвища вперше з’являються у XIV столітті. У культі сім’ї зміна прізвища означала своєрідне злиття, об’єднання двох людей, символічний перехід до родини чоловіка. Тоді вибору не було.
У селах західної частини України до середини XIX століття прізвища не були поширеними. Засобами ідентифікації були “прізвищеві назви”.
Патронімія в Україні
У своїй науковій праці мовознавиця Ганна Воронич “Прізвища (прізвищеві назви) похідні від назв народів: формування й кодифікація” дослідила, що людей називали лише християнськими іменами, за родом занять, службовим становищем чи місцевістю. Траплялися випадки, коли людей називали за зовнішніми ознаками, заняттям батька або його іменем. Початок вживання прізвищ в Україні деякі дослідники пов’язують з впливом Австро-Угорщини, де була розвинута система фіксації та ідентифікації населення. Інші ж вважають, що вони поширилися через вплив Запорізької Січі, де виникла потреба реєструвати козаків.
У праці “Paterfamilias” етнологиня Марина Гримач уперше як джерело етнографічного дослідження використала метричні книги (документ, у якому фіксують основні життєві події: народження, одруження, смерть — ред.) Галичини, Центральної України, Слобожанщини. Вона простежила закономірність: у селянському середовищі XIX-XX століття помітне домінування чоловіків, вони мали ім’я та прізвище. Першість чоловіка проявляється і в господарстві, і в записах: його завжди вказували першим у метриці дитини, а також у свідоцтві про шлюб.
Запис імені жінки виглядав так: особисте ім’я, ім’я та прізвище батька. Прізвище жінки записували не в називній, а у присвійній формі. Жінка не була незалежним індивідом, а частиною родини.
У галицьких метричних книгах у записі батьків вказували однаково чоловіка та жінку. Чоловіка записували за його прізвищем, жінку — за батьковим, тобто дівочим. У греко-католицькій фіксації жінка частіше була носієм прізвища, ніж у православній, хоча і там, і там мала місце патронімія.
Культурологиня Юлія Кіщук розповіла Глузду, що на відміну від інших регіонів у Галичині існувала гібридна форма творення родових імен (частина повного імені, що містить інформацію про походження людини — ред.), значна частина їх — похідні від жіночих. Тоді як на Гуцульщині, наприклад, була суто патріархальна традиція.
На Косівщині та Верховинщині досі в селах можна зустріти старших жінок, яких звуть Петриха, Гнатиха, Василиха. Імені, яке отримали при народженні, вони не втрачали, проте кликали їх здебільшого вже по чоловікові.
Про таку манеру свідчить звернення “Добрий вечір, Штефанова” з відомої української народної пісні “Гаєм, гаєм зелененьким” або ж ім’я героїні (Петриха) з повісті Юрія Федьковича “Штефан Славич”.
Якщо жінку поважали в селі, то її родину ідентифікували за похідним від її імені. Також дітей, які народжувалися поза шлюбом, записували на родове ім’я жінки.
Як в інших? Іноземний досвід
У Китаї, Індії, Литві та іспанськомовних країнах жінка, одружуючись, не змінює прізвища, йдеться у виданні Social. Там люди мають по два прізвища, частину якого отримують від батька, іншу — від матері. Португальці та бразильці можуть мати навіть 4 прізвища.
В Ісландії немає прізвищ, замість них є по батькові чи по матері. Наприклад, син чоловіка, на ім’я Сігурд, буде мати патронім Сігурдссон, а дочка — Сігурдсдоттир. Тут жінки, виходячи заміж, не змінюють прізвища.
В Угорщині жінки брали не лише прізвище, а й ім’я чоловіка. Така традиція існує й досі.
У Росії жінки змінюють прізвище або залишають своє. До жіночих прізвищ там додають закінчення «-а» або «-я».
Близько 70 % американок та 90 % британок беруть прізвище свого чоловіка — таку статистику опублікувала BBC.
Українським законодавством передбачено право обирати прізвище під час реєстрації шлюбу (ст. 35 Сімейного кодексу України), статистика Міністерства юстиції станом на 2020-й рік свідчить, що близько 80 % наречених таки беруть прізвище чоловіка або міняють на подвійне.
У разі зміни прізвищ не потрібно міняти документи про освіту, трудові книги, документи, що засвідчують право на майно. Водійські права змінювати не обов’язково, але, щоб уникнути непорозумінь, Міністерство юстиції таки радить зробити це. Повторних іспитів складати не потрібно.
Якщо жінка не міняє прізвища, то чиє буде мати дитина?
У ст. 35 Сімейного кодексу України вказано, що після одруження можна залишати своє прізвище, брати прізвище чоловіка / дружини чи додати до свого прізвища прізвище чоловіка / дружини. Але якщо дружина обирає подвійне, то може приєднувати прізвище чоловіка до свого, а не навпаки.
Залишення свого прізвища після одруження не спричиняє проблем.
Якщо хтось з наречених вирішить змінювати чи приєднувати прізвище, то всі документи, які ідентифікують особу, потрібно замінити: паспорт, ідентифікаційний код, закордонний паспорт, банківські картки та договори, заповіт, документи, що підтверджують право власності, тощо.
Юристка Ірина Оришко пояснює Глузду: якщо в жінки буде свідоцтво про одруження та свідоцтво про народження дитини, то ніяких питань до дійсності материнства не мало б виникнути. Відповідно до ст. 145 Сімейного кодексу України, дитині прізвище визначають за прізвищем батьків. Якщо в пари вони різні, то роблять це за згодою батьків. Так само, якщо батьки не реєстрували шлюбу.
Матеріал створено в межах проєкту “Гендерночутливий простір сучасної журналістики”, який реалізовує Волинський пресклуб у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, яку фінансує Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) і виконує Міжнародна організація Internews.
Журналістка: Ірина Блаженко
Дизайнерка: Яна Букреєва
А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.
