Він пише про невідому історію Коломийщини, захищає права євреїв та інших народів, що колись жили пліч-о-пліч із українцями в нашому регіоні та висуває у своїх книжках досить неординарні ідеї, чим і викликає хвилю обговорень не тільки серед науковців та колег, але і читачів. Чи повпливало на його любов до історії те, що мав видатного родича – Євгена Побігущого, який теж писав книги та присвятив своє життя воєнній тематиці – невідомо. Євген Побігущий все життя боровся із ворожими до українців арміями, а він – із людськими усталеними уявленнями і стереотипами про історію. Він –коломиянин, історик і політолог, доктор політичних наук і професор Іван Монолатій.
Глузд вирішив познайомитися із ним крізь призму виданих науковцем книжок.
«Коломиєзнавство» вперше було видане у 1996 році, коли авторові було всього 20 років. Вона започаткувала цілу епоху досліджень про історичну Коломию. Навіть зараз науковців, котрі спеціалізуються на дослідженнях міста називають «коломиєзнавці» – від назви книжки. Була перевидана та оцифрована у 2016 році і зараз її можна знайти у електронному варіанті на сайті Парламентської бібліотеки імені Ярослава Мудрого.
«Хрестоматія з історії Коломиї» – книга, що описує історію міста від першої згадки до наших часів. Там зібрані різноманітні документи, які стосуються Коломиї та спогади людей. Особливістю є те, що книга має розділ, присвячений видатним уродженцям Коломиї – від видавців і до учасників АТО. І це не тільки українці, але і євреї, поляки та німці.
«Перша республіка. Коломия в часи ЗУНР» – прозовий твір, виданий до 100-річчя ЗУНР. Цьогоріч книжка номінована на міську літературну премію імені Тараса Мельничука. Описує складні взаємини коломийців з інститутами української державності.
«Коли містяни вже отримали власну державу в тих умовах, то виникло багато запитань про те, як функціонувати далі, що робити з культурою, освітою, військовою справою. Були проблеми також із мобілізацією. Цікаво те, що всіх об’єднало волонтерство. Люди допомагали фронту чим могли. І допомагали не лише українці, але й поляки теж, – ділиться чоловік. – Також у книжці гостро стоїть гендерне питання, адже жінку нарешті почали вважати силою змін у тилу. Поки чоловіки воювали, жінки мусили піднімати країну на своїй території».
«Місто без властивостей» – про часи російської окупації Коломиї у 1914-1917 роках. «У книжці йдеться про те, як «цісарська Коломия» – перспективне місто з чималим культурним потенціалом, починає деградувати в умовах російського врядування. Коломийська інтелігенція потрохи зникає, представники освіти, науки, культури переїжджають із міста.
«Так, як я використовував архівні документи тодішніх часів, а російська влада вела облік всіх громадян, то вдалося виявити, що у місті на той час було дуже багато повій. Це були представниці української, польської і німецької національності, а також єврейки. Обумовлено це тим, що у часи Першої Світової війни у простого народу було досить скрутне становище, і жінки, щоб забезпечувати якось сім’ю, заробляли гроші будь-якими способами. Від того і назва книжки – адже тоді місто існувало без будь-якої культури чи розвитку, тобто «властивостей» – каже письменник.
Цікаво також те, що до початку війни у Коломиї налічувалося понад 40 тисяч мешканців, а це було навіть більше, аніж у тогочасному Станиславові, а вже після – всього 12 тисяч.
«Цісарська Коломия» присвячена синові останнього австрійського імператора – Карла І Габсбурга – Отто фон Габсбургу.
«Ця книга цікава тим, що історія описана не в контексті окремого міста, а ніби міста, крізь призму європейської історії, а тому показує приналежність Коломиї до європейської цивілізації, міської культури» – розмірковує Іван Монолатій.
«Вічний жид з Коломиї» – розповідь про коломийського єврея Якова Оренштайна, який видавав українські книжки і таким чином репрезентував українців на міжнародній арені.
«Мені здається, що незнання своєї локальної історії призводить до того, що люди не розуміють що відбувалося у всій Україні» – говорить автор.
До слова, письменник займається україно-юдаїкою – наукою, яка вивчає життя та побут євреїв, їхньої мови, традицій і культури в Україні.
Письменництво не є основною діяльністю Івана Монолатія, вже понад 16 років він працює викладачем у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. За свою плідну педагогічну і наукову працю його нагородили найвищою відзнакою цього вишу – медаллю «За заслуги перед Прикарпатським університетом імені Василя Стефаника».
«На сьогоднішній день мене цікавить етнічна історія і політологія у ретроспективі, адже якщо провести паралелі із сьогоденням, то можна побачити багато спільного – проблеми влади чи участі громадян у політичному житті, волонтерство та питання ролі жінок у державі. Розуміння своєї історії та її усвідомлення дає можливість українцям творити сучасність і покращити власне майбутнє».
До слова, Іван Монолатій заснував спеціальну премію для відзначення найкращих учнів Коломийської гімназії імені Михайла Грушевського, і наприкінці травня її отримають ті гімназисти, які досягли особливих успіхів у вивченні української мови і історії України. «Колись шанс дали мені, тепер – моя черга» – каже Монолатій.
