Диригентка радіо: як Юлія Кушнір на Urban Space Radio потрапила

“Я дуже вірю в подкасти і те, що вони стануть форматом практичного споживання інформації. Цей формат  дає змогу поєднувати одночасно дві чи три справи. Основні фокуси нашого радіо креативний бізнес, актуальне мистецтво, прогресивна освіта й урбаністичні процеси”, Юлія Кушнір.

Юлія Кушнір —  керівниця Urban Space Radio. Дівчина навчалась у ПНУ ім. В.Стефаника на кафедрі «Політологія», у Варшавському університеті — на програмі Erasmus+, а згодом вступила в Український Католицький Університет на спеціальність «Журналістика».

 Я ніколи не носила суконь, і це теж у мені змінив Франківськ

Чітко згадую той момент, коли я підходжу до франківської стометрівки і відчуваю, що емоції, енергія, люди, динаміка міста — абсолютно все моє. 

Мама каже: бачиш, скільки дівчат у сукнях, а ти жодного разу не вдягала їх. Це була правда, я ніколи не носила суконь, і це одне з того, що привніс у моє життя Франківськ.

Місто —  це про відчуття. Я близько 10 років намагаюся описати мою любов до Франківська, з’ясувати, що ж відчуваю до нього, окрім спокою чи щастя. Це про щось підсвідоме, чого наразі не вдалося вловити.

 Промовисте мовчання

2012 року я почала вести свій блог. Тоді зрозуміла, що мені бракує навичок у письмі.  Здобула вищу освіту політолога й вирішила продовжити навчання, обравши Школу журналістики УКУ.

Туди доволі часто приїздили спікери високого рівня. Мене захоплювала, приваблювала їхня простота — до людей, ситуацій, трудностей.

Є така думка, що УКУ — закрите ком’юніті, але ні —  усі дуже відкриті. Я взяла від цього періоду доволі багато: знайшла цінні контакти, усвідомила свої помилки, над якими працюю досі.

В УКУ всі студенти мали пройти обов’язкову практику у виданні. Мої одногрупники влаштувались у провідні українські редакції, а в мене тоді була особиста історія в Гданську, тож я подумала, що це хороша нагода попрацювати в іноземній редакції. Трохи наполегливості — і мене скеровують на місяць у Gazeta Wyborcza, одне з провідних медіа в Польщі.  Я добре розмовляла й писала тексти польською мовою — фактично всі скіли для роботи в редакції в мене були. Видання виникло 1989 року як інформаційна підтримка незалежної федерації профспілок “Солідарність”. А Солідарність виникла в Гданську, тому робота саме в цій редакції була дуже відповідальною для мене.

Упродовж трьох тижнів я зробила два матеріали. Для мене вони були морально складні.

Але відчуття, коли ти тримаєш у руках випуск газети, де на цілій сторінці твоя стаття —  незрівнянне. Це був момент, який давав сили, віру в те, що ти робиш — розповідаєш історії про людей. Про цілеспрямованість, боротьбу, слабкість і любов.

Другий мій текст згодом потрапив у щомісячник (зібрання найкращих матеріалів газети  за місяць).

Я отримала примірник, коли вже повернулася до Франківська, і це стало символічним завершенням моєї практики.


Я дуже ціную період навчання в УКУ. Саме тут я зустріла людей, яких називаю своїми китами. Перша  — викладачка есеїстики Марія Титаренко.

На курсі есеїстики  нам давали незвичні, але неймовірно цікаві завдання. Наприклад, іти в магазин, брати ароматизовану смужку для парфумів, вдихати й швидко описувати запах, не дивлячись на їх склад.

Іноді доводилося залазити в шафу й писати. Фінальне есе, до прикладу, я написала в Дрогобичі саме в шафі. (Сміється)

Усе це, як би незвично і дивно не звучало, — цінні підходи до розвитку письма. І Марія Титаренко була людиною, яка повірила в мій спосіб написання.

Вона мене навчила чути тишу

Нієря —  подруга, з якою я прожила рік в УКУ, кримська татарка. У моїй релігії Його називають словом Бог, у релігії ісламу — Аллах, але коли ми говорили про віру з Ніярє, то було відчуття єднання. У ці моменти не існувало двох богів. Існували й існують цінності, які накладаються. Це були глибокі розмови. Пригадую, сакральні моменти разом — мовчання, для мене воно ще ніколи не було настільки промовистим. 

Якось я читала в книзі, де Марія Титаренко розкрила прийом, як описати себе. Сірник —  таймінг, за який людина мала розповісти про себе.

Ніярє взяла його, запалила і мовчки  дивилися, як він згорає. Це показало весь кримськотатарський народ.

Думаю, те, чого вона мене вчила, — чути тишу.

Один подкаст замінює кілька сотень сторінок книги

Я дуже вірю в подкасти. Кілька років тому вони вибухали й затихали. За останні ж пів року відбулися фундаментальні зрушення в цій ніші. Чому?

Світ стає динамічним. Слухач подкастів, середній вік якого 25-34 років, має все менше часу через високу зайнятість. Формат подкастів ж дозволяє поєднувати одночасно дві чи три справи.

Змістовно подкасти — це прикладна інформація; один випуск за обсягом дорівнює кілька сотень сторінок книги. 

Коли я досліджувала тему подкастів —  почала з мозку.

Якщо ви думаєте, що, слухаючи аудіо, ви нічого не запам’ятовуєте, це не так. На рівні підсвідомості аудіоінформація засвоюється ліпше, ніж відео. Якщо ж ви думаєте, що ви більше візуал, про що доволі часто стверджують, начебто 90% інформації люди сприймають візуально, то спробуйте зробити експеримент: увімкніть звук холодної і гарячої води, не знаючи порядку. Вашому вуху потрібно буде кілька секунд, щоб визначити, звук якої це води. Це демонструє, як швидко і точно передає інформацію наше вухо і як мозок її зчитує. Також дослідження засвідчують, що від аудіо ми менше втомлюємося, ніж від візуального контенту.

За статистикою, найчастіше подкасти слухають удома, друге місце за популярністю — машина, і майже завжди поруч хтось є. Це зручно: готуєте вечерю і послухали один подкаст.

 В Америці, до прикладу, подкасти слухають приблизно 7 годин на тиждень, в Україні  — 2.

У мені тоді більше не було слів, і я зрозуміла, що переходжу на аудіо

Моя історія з Urban Space Radio почалась ще у Львові. 

У травні був медіафорум, а в липні —  випуск з УКУ. Я вже тоді планувала повернення у Франківськ і дуже хотіла запустити онлайн-медіа.

Проте зрозуміла, що тексти стали форматом, де я на той момент сказала все, тому вирішила спробувати себе зі звуком. Це складно, коли тобі треба зі звичного формату перейти на інший.

Зрештою, я потрапила на співбесіду до Романа Заяця (колишній керівник радіо — ред.), пройшла у Львові випробувальний термін і до Франківська повернулась менеджеркою з комунікації в Urban Space Radio.

 Інформаційна довідка: Urban Space — це приклад соціального підприємства у форматі громадського ресторану в Івано-Франківську. Співзасновниками закладу є 100 соціально активних людей, які об’єдналися задля розвитку свого міста. 
Рішення про те, які проєкти підтримати, затверджують засновники ресторану. 80% прибутку скеровують на підтримку грантів, що сприяють розвитку міста. 

Urban Space Radio — це проєкт Теплого Міста, онлайн-радіо, яке інтегроване в простір громадського ресторану Urban Space 100. Ми не порушуємо політичних тем, натомість основними фокусами радіо є: креативний бізнес, актуальне мистецтво, прогресивна освіта й урбаністичні процеси.

Коли з радіо пішов Тарас Малий (колишній керівник — ред.), я залишилась сама з командою. Усі чітко розуміли: треба щось робити, аби радіо не переставало говорити. Ми вирішили, що варто зачепити теми, на які боляче, неприйнятно говорити в суспільстві.

Я забігла в студію і сказала “нуяктобісказати”. Так виник радіомаратон “нуяктобісказати”. Разом з Анною Шийчук ми думали над форматом. Мені було важливо, щоб поняття сексу, смерті, грошей тощо, які в нашому суспільстві викликають змішані почуття, розглядали люди з різних галузей.

Перший маратон зробили на ентузіазмі, без залучення значних коштів.

Люди просто хотіли вкласти енергію в цей проєкт.

Саме той перший маратон задав дуже високу планку. Ми, мабуть, досі до неї дотягуємося. (Сміється)

Якось я прочитала в одній книзі, що, говорячи про колег категорією “сім’я”, ти зобов’язуєш їх до чогось. Ці люди тут, тому що їх драйвить ідея Urban Space Radio, вони бачать її цінність.

З командою нас доволі часто рятує гумор. Коли настає кризова ситуація, що, як на мене, є абсолютно органічним процесом взаємовідносин, то це те, що нам допомагає побачити ситуацію в іншому світлі. 

Іноді мені здається, що я вимірюю час сезонами

Дні перестали бути для мене виміром часу. Це погано, бо я фокусуюсь на більші цілі і не помічаю малих досягнень. Треба вчитись бути тут і зараз.

Будь-який сезон формуємо близько двох місяців.

Найважливіші елементи — програмний продукт та комунікаційна стратегія. Програмний продукт створюємо двома способами. Перший: ми знаємо портрет нашої авдиторії та враховуємо її потреби. За останніми даними, це Яна, їй 27 років, живе у великому місті, соціально відповідальна, активна, багато працює, любить купляти в інтернеті та читає книги.

Другий: ми думаємо, що саме інноваційного може дати Urban Space Radio Яні.

Далі ми обираємо формат, тобто прямий етер чи запис, інтерв’ю чи монолог тощо. Здебільшого це прямі етери (я дуже люблю цей формат), у них відчувається живий нерв, справжність моменту.

Наступний етап — обрання авторів. У нас багато запитів на програми, і ми завжди намагаємося дати швидкий зворотній зв’язок, та через обмежений ресурс (для індивідуальної розробки кожної з програм) кількість їх коливається від 5-7. Це понад 40 авторських епізодів.

Я завжди поруч

Автори, з якими ми працюємо, — не професійні радійники, але вони —  фахівці в темах, про які говорять у програмі. Під час прямого етеру я завжди поруч, слідкую за статистикою, бачу, як люди реагують упродовж епізоду на тему, музику. Часом автори починають надто заглиблюватись у тему. Тоді я намагаюся зупинити автора, попросити музичну павзу. Робимо ми це за допомогою спеціальних жестів. У цей момент дуже радію, що студія прозора. (Сміється) 

Прямий етер — це постійний процес, його напрямок змінюється внаслідок коментаря слухача,  відчуття надмірної заглибленості в тему чи навіть емоційного стану ведучого. Якось мої друзі, жартуючи, назвали цю роботу диригентством. Я ж  переконана, що успіх процесу залежить від точності звучання кожного інструмента в оркестрі.

Журналістка: Софія Брус

Фото: Архів колективу Urban Space Radio

Отримувати сповіщення із новими матеріалами можна у нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)