Благодійні центри “Я — Маріуполь” створено в 10 містах України. Це всебічна допомога маріупольцям, які через бойові дії залишилися без дому. Такий центр два місяці тому з’явився і в Івано-Франківську.
Напрями діяльності
Центр підтримки “Я — Маріуполь” є сусідом Івано-Франківської обласної держадміністрації. Його створили 30 червня. Лише за два тижні в центр звернулося близько 2 тисяч маріупольців. Вони отримують допомогу раз на два тижні. Щодня вперше приходить до 50 осіб. Усі працівники центру з Маріуполя, лише дві дівчини-психологині з Івано-Франківська.
“Реєструю жінку і, дивлячись на дані, розумію, що вона жила поряд з моїм домом. Виходить, ми були сусідками. Яким би великим не був Маріуполь, тепер усі одне одного знають”, — ділиться працівниця центру Юлія Григор.
У центрі надають гуманітарну, психологічну, медичну та юридичну допомогу. Адміністраторка Вікторія Танчик каже, що маріупольці — це люди, які зроблені із заліза.
“Вони приходять до нас і кажуть: “Ні, ми все самі. Нам нічого не треба”, а потім якесь слово і все — сльози, відчай. Наші дівчата їм допомагають”, — ділиться Вікторія.
На стадії розвитку ще одна програма — працевлаштування маріупольців.
“До прикладу, Маріуполь виділить кошти, щоб навчити людей чогось іншого”, — пояснює жінка.
В організації розвивають також культурний напрям: організовують походи в театр, музеї, екскурсії тощо.
Найважливіше — питання помешкання, тому що люди ще перебувають у школах, дитячих садочках.
“Ми дуже вдячні місцевій владі за те, що надала цим людям прихисток. На вулиці ніхто не залишився, але кожен хоче мати свій куточок, щоб облаштовуватись. Ми проводили опитування і побачили, що десь у 80 % людей, які до нас звертаються, зовсім немає куди повертатися: житло зруйновано повністю, а у 20 % воно дуже пошкоджене”, — розповідає Вікторія Танчик.
За словами адміністраторки, чимало підприємців Івано-Франківська надають свої послуги безплатно: прання білизни, проживання в хостелах і т. д. Донорські й волонтерські організації теж допомагають.
Дитячість
- Здрасті, — вітається чорноволосий чоловік.
- Здрасті. Ви за Валєрієй? — запитує викладачка.
- Да, — ствердно промовляє батько Євген.
- Ще дві хвили-и-и-ини, — протягує дівчинка.
- Постоянно дві хвилини, — бурмотить під ніс батько дитини.
- Я обіцяю-ю-ю-ю-ю. Ну, пожалуста, Женя, — благає дівчинка.
- Ми іщьо прійдьом, — каже Євген.
У дитячій кімнаті, що розташована в іншому приміщенні, немов у великому кораблі, грається кілька дітей.
“Ваша Таїсія тут. Дивіться, що вона намалювала”, — захопливо промовляє вчителька Василина.
“О, як гарно вийшло. Су-у-у-у-упер”, — каже батько дівчинки.
Про “Я — Маріуполь” сімʼя дізналася з інтернету.
“З Маріуполя до Івано-Франківська мене перевели по роботі. Це місце нашої дислокації. Подобається нам Івано-Франківськ: гарний, затишний, люди приємні, допомагають. Я б не хотіла переїжджати звідси в інше місто. Ми вже другий раз приводимо в центр підтримки дитину і будемо ще приходити. Хотілося б, щоб тут було багато діток, щоб їй було з ким спілкуватися”, — говорить мати 10-річної Таїсії.
На стінах розляглися, мов на м’якій білявій перині, неймовірні краєвиди живого й квітучого Маріуполя. Працівники вирішили зробити концепцію приміщення, яка б нагадувала їхнє місто, тому голих стін тут просто не знайти. Маріуполь усюди.
“Зранку було близько десятка дітей на англійській мові. Мінісадок для дітей від 3 до 6 років стартував місяць тому. Тут займаються від понеділка до п’ятниці — у групі до 10 діточок. Батьки можуть привести їх на 3–4 години і піти вирішувати свої справи. Вівторок і четвер — англійська мова, у середу і п’ятницю — підготовка дітей до школи”, — говорить Юлія Григор.
Дівчинка Вероніка приходить сюди навчитися англійської мови.
“Мені подобається розглядати архітектуру в Івано-Франківську. У Карпатах я вже піднімалася на гору. Тут класно”, — ділиться Вероніка.
Адміністраторка центру “Я — Маріуполь” Вікторія Танчик каже: як би там не було, відчувається, що діти скуті.
“Якось ми пішли з ними в дитяче кафе. Тоді ж лопнула кулька, і в них на це була різка реакція. Вони дуже вразливі та чутливі”, — розповідає жінка.
“Колишніх маріупольців не буває”
Кожного року 17 липня маріупольці святкують День металургів. Цьогоріч вийшло все по-іншому, проте не менш тепло, затишно і по-сімейному. Для дітей була окрема зона: аніматори, бульбашки, малювання, ляльки-мотанки. Дорослі дивилися фільм про Маріуполь, ділилися спогадами. Працівники центру намагалися відтворити хоча б частинку того, що вони робили такого дня в Маріуполі, і їм це вдалося.
“Колишніх маріупольців не буває. Ми тримаємось разом, щоб хоч якось відтворити своє місто. До нас навідуються щоденно. Кожен ділиться своїми враженнями, розповідає, як зараз живе, яким було наше місто. У всіх одна думка — повернутися і відбудувати його, зробити сучасним європейським. 2014 року Маріуполь буквально за місяць прийняв близько 100 000 мешканців з Донецька та Горлівки. Я теж зі своїми працівниками надавала допомогу, формувала набори. У той момент місто виділяло дуже багато коштів, щоб підтримати переселенців. Ми їх розміщували, працевлаштовували, були стороною, яка приймає, а зараз самі опинилися в такому становищі і просимо про допомогу. Ніхто не думав, що будемо по ту сторону барикади”, — ділиться Вікторія Танчик.
Адміністраторка два тижні просиділа із чоловіком у підвалі, не виходячи на вулицю. 15 березня надали перший коридор з Маріуполя, вони виїхали 17-го. Узбіччя дороги було встелене розстріляними машинами.
“Посеред дороги лежали обгорілі тіла. Кажуть, що діти не сприймають цього. Та вони все розуміють, адже бачили цей жах на власні очі. У підвалах тварини вмирали від розриву серця. Тварини! Що там казати за діточок… Молодь таку вакцинацію проти всього російського має, що їм уже не потрібно нічого пояснювати. А знаєте, що приносить задоволення? Коли маріупольці розмовляють українською. Нехай погано, нехай суржиком, але це початок, головне, що є бажання. Так, виправляємо самі себе, я чоловіка, а чоловік мене”, — каже адміністраторка Вікторія Танчик.
Центр, мов магніт
Перший такий центр у квітні відкрили в Запоріжжі. Це місто, куди одразу ж виїжджали маріупольці. Уже тоді все було організовано на високому рівні.
“Центр, мов магніт, притягує до себе людей. Саме в ньому ми могли знайти знайомих. Це осередки маріупольського суспільства”, — говорить Юлія Григор.
Дуже багато маріупольців, які є в Івано-Франківську, хочуть працювати в центрі. На жаль, немає багато вакансій, проте є люди, готові волонтерити.
“Наша міська рада завжди робила нам свято на День міста, ми особливо пам’ятаємо це. Надіємося, що наступить мир у кожному місті нашої країни, ми почнемо будувати більш глобальні та фундаментальні плани, тому що багато людей, які до нас приходять, трохи налякані, збентежені. Хочемо, щоб з нашою допомогою всі почали адаптуватися й планувати майбутнє з вірою в серці. Все буде Україна. Ми в це віримо, ми це знаємо, і буде тільки так”, — наголошує Юлія Григор.
Центри підтримки для маріупольців відкриватимуть і в інших містах.
Їх ініціатором є міський голова міста Маріуполь Вадим Сергійович Бойченко, а донорами SaveTheChildren, Світова Кухня та Фонд Ріната Ахметова.
Журналістка: Уляна Сторощук
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
