ГЛУЗД

Федір Шандор став одним з найпопулярніших викладачів України. Світлина, де він веде пари біля окопу, розлетілася мережею. Йому 47, народився в Ужгороді, понад 25 років викладає, є доктором філософських наук, професором і завідувачем кафедри соціології та соціальної роботи в Ужгородському національному університеті. А ще Федір батько чотирьох дітей. 

24 лютого, після пар, чоловік пішов у військкомат і вже ввечері був у казармі.

“Я українець, тому пішов на війну, іншого варіанту для себе не бачив. У кожного був вибір — втекти, тобто здатися, або взяти зброю в руки. Я вибрав друге. Рідні дізналися про моє рішення не одразу, вони думали, що я на конференції”. 

“Усе перевернулося на 180 градусів. Лопата в руках, дежурство вночі, несприятлива погода, а збоку ще й ворог — життя в окопах.  

В армії, як багато солдатів, виконую накази, які дає керівництво. Я в піхоті, основна роль — спостерігати, доповідати і тримати лінію оборони. У цій війні більше використовують артилерію та дрони. У нас мінімальний контакт обличчя в обличчя, це зовсім інша війна — війна XXI століття”.  

 “… щоб нація була освічена”

Близько 200 студентів з УжНУ служать разом зі своїми викладачами, яких майже 30. Вони бійці 101-ї бригади тероборони.  

“На війну мають іти ті, хто вміє, знає і може воювати. Молоді хлопці та дівчата мають учитися, щоб нація була освічена. Звісно, буває таке, коли молоді можуть навчити ще й нас”.  

Федір проводить пари в окопі або біля нього. Цього семестру має 5 пар на тиждень з двох предметів. 

“Основні предмети переклав на другий семестр, сподіваюся, буде спокійніший період, бо буває так, що починається обстріл і приходиться пару скасовувати або зупиняти.  Прошу вибачення в студентів і кажу, що зустрінемося, коли будуть мати вікно, щоб дочитати лекцію. 

З керівництвом складнощів не виникає, воно з розумінням ставиться до моєї професії. Ми домовилися: коли я вільний — читаю лекції”. 

Основна настанова, яку Федір дає своїм студентам, — щоб не залишали Батьківщини, вірили в неї і були українцями. А вже після війни будуть говорити про розвиток суспільства та багатство нашої культури. 

“Перед самою війною завжди є культурний фронт. Якщо його програти, приходиться брати зброю в руки. Вороги вирішили нас знищити за нашу культурну ідентичність, ми маємо це пам’ятати”. 

“Мої знання допомагають на війні. Дуже часто ті предмети, які я викладаю, на фронті є необхідні для розуміння, як діяти в різних ситуаціях чи як комунікувати з різними психологічними типами”, — розповідає професор.

“Чи зможемо вижити”

“Два рази було так, що моє життя мало обірватися за секунду. Нас бомбили, і я не знав, чи зможемо вижити. Ми правильно окопалися й залишилися живими. У той час нічого не згадуєш, думаєш лише про безпеку і чи все добре зробив, щоб вижити”. 

Федір каже, що найважче змінити інститут освіти на інститут війни. Тут більше дисципліни, навіть самодисципліни, довелося змінити свій стиль життя, звички, позбутися стереотипів, які вже закорінилися. 

“Сили мені дає викладання в університеті, я знаю заради чого і кого воюю. І ще віра в те, що перемога близько. Вона вже відбулася, її треба лише зафіксувати”. 

“Ціна незалежності має декілька кольорів. Перший — українського борщу, такого кровавого, де зібрані частинки нашої культури. Другий — мирного неба та смачної пшениці — синьо-жовтий. А коли поєднати синій із жовтим, вийде зелений, який символізує спокій. Ось така колористика нашої свободи”. 

Федір вже знає, що зробить, коли Україна переможе:

“Повернуся додому, до своїх рідних, обійму їх і буду ще більше цінувати. Тоді вип’ю правильну закарпатську каву, з’їм знаменитий торт “Ужгород” і піду відпочивати в термальні води. Перед тим, обов’язково ще маю поголитися, бо відколи почалася велика війна, ще цього не робив”.

Журналістка: Юлія Варчук

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:

телеграмі

вайбері

вацапі

фейсбуці

інстаграмі

твіттері

Наші партнери