До широкомасштабного вторгнення на Прикарпатті діяв Центр для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський Схрон”. Його заснувало подружжя Ігоря Чернецького та Наталії Черній разом із пораненими учасниками Революції Гідності та ветеранами війни. Вони розуміли, як важко знову повернутися до мирного життя, адже відчули це на собі. До того ж ветерани швидше адаптовуються у колі побратимів, які можуть розділити з ними пережитий досвід.
Співзасновниця Центру для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський Схрон” Наталія Черній розповіла ГЛУЗDу, як трудотерапія і творчість психологічно допомагають відновити ветеранів.
“Хтось відновлювався після Майдану, а хтось уже пройшов Іловайськ”
“Мій чоловік отримав важке поранення на Майдані. У 2015 році ми з ним та маленькою дитиною жили на дачі під Києвом. Час від часу забирали туди когось із наших хлопців. Хтось відновлювався після Майдану, а хтось уже пройшов Іловайськ. На дачі не було алкоголю, адже у декого виникали з цим проблеми. Хлопці мали фізичну працю надворі — рубали дрова та фарбували стіни, і саме тоді почала визрівати ідея створення центру. Їм сподобався такий відпочинок у тиші й без алкоголю”.
За словами Наталії, вони з чоловіком були знайомі з Сергієм, який теж відновлювався після поранення на Майдані. Він усіляко намагався потрапити в Збройні Сили України, але його не брали через те, що не міг повноцінно ходити. Тому Сергій з Ігорем проводили багато часу на дачі, й одного разу вирішили вирізати ложку з дерева. Сергій настільки цим захопився, що пішов учитися на столяра. Тоді у подружжя сформувалася ідея, що у центрі обов’язково має бути майстерня з різними ремеслами.
“Навесні 2016 року я познайомила чоловіка з людьми, які теж хотіли допомогти ветеранам. Вони знайшли на Прикарпатті будинок, де ми й почали створювати Центр. На той момент ми знали, що у нас має бути фізична праця, заборона на алкоголь та майстерня. Будівля, яку нам дали в користування, була в дуже занедбаному стані”.
Центр для учасників АТО та їхніх сімей назвали “Бандерівський Схрон”, бо поруч із будинком у лісі є криївка, яку місцеві називають “схрон”. У 1949 році в ній убили упівців, а криївку зруйнували. На початку 1990-х її відновили. “Бандерівський” — тому що людина, яка допомогла знайти будівлю для Центру, почала на той момент створювати проєкт “Бандерівські канікули”. Подружжя вирішило об’єднали ці слова, і так вийшов “Бандерівський Схрон”.
Весь 2016 рік подружжя приводило будинок у житловий стан. Усе робили своїми руками. Хтось приїжджав із фронту на вихідні й допомагав із ремонтом. Ігор отримав виплати за поранення на Майдані, якими покривали закупівлю матеріалів.
“Фінансово було важко, але до кінця 2016 року ми провели перший заїзд для ветеранів. Почали формувати групу людей, які прибували на 10-14 днів. Проводили для них екскурсії, масажі, ознайомлювали з різними ремеслами. Ми намагалися від початку заїздів залучати психологів, але далеко не завжди це вдавалося. Бували заїзди, коли психологи не приїжджали, хоча ми домовлялися попередньо. Періодами були хороші психологині, але з часом вони перебралися в інше місто”, — розповідає Наталія.
Також у той час робили споруду під майстерню, бо у будинку були лише кухня, велика кімната, де жили хлопці, та ще одна кімната, де перебували волонтери і психологи, а Наталя з чоловіком жили у комірчині.
“З грошима було зовсім важко. Якось нам сказали, що можемо претендувати на участь у конкурсі на фінансування реабілітації ветеранів від Івано-Франківської обласної ради, але для цього мали провести певну кількість заїздів. Це було складно, тому що ми з чоловіком тягнули все на собі”.
Увесь 2017 рік вони з дуже обмеженими ресурсами робили заїзди для ветеранів. Укінці другого заїзду двоє чоловіків сказали, що їм мало півтора тижня, вони хочуть залишитися на довше і готові їм допомагати. З цього почався Будинок ветерана, де військові мали можливість тимчасово проживати у колі побратимів.
“Хлопці намагалися випалювати деревне вугілля, щоб заробляти. Влітку 2017 року один із бійців запропонував смажити каву. Він отримав виплати за поранення та вклав гроші у закупівлю обладнання — з цього почався соціальний бізнес. І хоча все пішло далеко не за планом, але бізнес досі існує. Тоді прибутків зовсім не приносив, та зараз ситуація краща”.
“Своїми силами у дощ і сніг перекривали дах”
“Восени 2017 року частина хлопців жила у наметах, бо в будинку місця не вистачало. В якийсь момент потік дах, полагодити його не вдалося, потрібно було повністю замінити. Ми знайшли спонсора, який купив матеріали, і вже своїми силами у дощ і сніг перекривали дах, добудували три житлові кімнати та складське приміщення”, — ділиться Наталія.
У червні 2018 року провели ще один заїзд ветеранів. Наталія каже, вони тоді зрозуміли, що їхніх ресурсів надовго не вистачить, адже не було коштів та команди, яка допомагала б працювати. Із того моменту відмовилися від заїздів і залишились тільки у форматі Будинку ветерана.
“Досвіду у нас не було, і взяти його було нізвідки. Я намагалася шукати англомовну літературу з відновлення ветеранів. Ми потихеньку нарощували нові правила у будинку, які з’явилися після того, як набивали гулі. У 2019 році запустили майстерню. Також хлопці брали участь в господарських роботах — прибирали, заготовляли дрова на зиму, готували їжу, виконували ремонтні та будівельні роботи. Вони не цілий день працювали, а певну кількість годин, адже лежання на ліжку ефекту не приносить”.
У столярній майстерні робили дерев’яні іграшки, ялинкові прикраси та декор для дому і продавали. Соціальний бізнес “Іграшки зі Схрону” доволі швидко почав приносити прибуток, з якого оплачували електроенергію.
Завданням майстерні була соціально-психологічна адаптація ветеранів через трудотерапію та арттерапію. Також військові могли використати набуті знання для освоєння нової професії.
“Кожен, хто побував у нашому Центрі, мав сам зробити виріб, який потім залишався йому на пам’ять. Багато кому було складно довести щось до кінця, тому ми навчали їх таким чином доробляти роботу”.
Також Наталія каже, що дехто з ветеранів втратив звичку прокидатися зранку, працювати вдень та лягати спати увечері. Адже під час бойових дій немає такої рутини. У їхньому Центрі вони знову звикали до того, що разом сідають до столу у певний час, працюють кілька годин удень і вкладаються увечері. Відтак ветерану ставало легше повернутися додому і взятися до цивільної роботи.
Наталія за освітою художниця-архітекторка, тому проводила для ветеранів майстер-класи з живопису та писанкарства.
“Живопис ішов їм важко. За моїми спостереженнями, пензлики та біла дощечка лякали їх. Навіть робити мотанки та ліпити з глини їм більше сподобалось. Ужиткове мистецтво звичніше для них і цікавіше. Писанку малюють воском, вона виглядає чорною, а потім змивають віск і бачать орнаменти”.
“Не знаю, що зі мною було б, якби я тоді з вами не познайомився”
Центр для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський Схрон” постійно працював на волонтерських засадах, а сам Будинок ветерана утримували коштом благодійників і з того, що приносив соціальний бізнес — “Кава зі Схрону” та “Іграшки зі Схрону”.
“Ветерани перебували у колі своїх людей, там усі одне одного розуміли, ніхто не ставив дурних питань. Те середовище їх заспокоювало та стабілізувало. Ми тісно співпрацювали з психоневрологічною обласною лікарнею, яка направляла до нас бійців. Лікарня могла тримати їх три тижні, якщо був гострий стан, далі відпускала додому, але ефекту не було. Військові знову опинялися в оточенні, де їх не розуміли. Ми стали перехідним середовищем між лікарнею та домом”.
За словами Наталії, нещодавно у Центр приїжджав ветеран, який допомагав робити ремонт. Тепер він сказав Наталії: “Не знаю, що зі мною було б, якби я тоді з вами не познайомився. Я відпрошувався вдома, казав, що маю дуже важливі справи у Центрі”. Він залишався у них на два-три дні, щоб побути серед своїх у спокійному середовищі та фізично працювати.
“Під час заїздів у нас були дуже різні люди з усієї України. Вони відрізнялися за освітою, життєвим та військовим досвідом. Ті, хто вміли справлятися з проблемами у мирному житті, швидше долали психологічні травми після війни. Вони приїжджали на тиждень-два, коли відчували, що у певні дати їх може накрити”.
“Я не мала шансів — мусила цим займатися”
26 лютого 2022 року всі ветерани роз’їхалися по військових частинах. Натомість почали приїжджати їхні родичі. У Центрі одночасно перебувало багато людей.
“У нас була дівчина з Київщини, яка мала медичну освіту. Вона вчила нас сортувати ліки для військових. Адже на початку вторгнення прибувало багато гуманітарки, яку треба було розвантажувати, сортувати та відправляти на фронт. Ми досі комплектуємо тактичні аптечки. Тепер я сама цим займаюся, бо дівчина-медик восени 2022 року мобілізувалася. Є кілька лікарів, до яких я можу звернутися, якщо мене просять бійці”.
Наприкінці весни 2022 року Наталія почала шити для поранених військових адаптивний одяг, який відправляла у лікарні.
“До цього я шила одяг і сумки. Напевно, сама не взялась би за адаптивний одяг, але дівчина з Київщини, яка жила у нашому Центрі, почала робити викрійки. Ми закупили необхідний матеріал, і вона повернулася додому, тому я не мала шансів — мусила цим займатися. Пізніше я звернулася в Івано-Франківськ до швачок, щоб допомогли зробити викрійки сорочок, адже лікарні просили не лише штани для бійців”.
За словами Наталії, постійно шиють 4-5 людей. Від початку працює жінка з Маріуполя, яка каже: “Готова робити все, що завгодно, щоб бути корисною”. Також постійно шиє дівчина, яка навчається в 11 класі. Була ще жінка з Харківщини, яка пів року їм допомагала, потім повернулася додому і там не має змоги шити.
Спочатку Наталія купляла матеріали для адаптивного одягу, але згодом їй почали передавати з Польщі багато тканин. Більшість із них не годилися для такого одягу, але вони їх вимінювали на те, що потрібно. Також віддавали тканини у швейне училище, а там допомагали шити одяг, коли не вистачало робочих рук.
“Нам приїхало багато трикотажу з-за кордону. Спочатку я його боялась, не знала, що з ним робити, тоді взялася з нього шити адаптивні штани. У лікарні сказали, що хлопці дуже задоволені, бо штани теплі та м’якенькі”.
Чоловік Наталії, Ігор Чернецький, — голова організації й координує всю роботу. Він на службі, але через інвалідність переважно вдома з короткими відрядженнями на фронт. Ветерани, яких комісували, займаються ремонтом автомобілів для військових. Також зробили десятки буржуйок для побратимів.
“Найважче — це нестача коштів на ремонт автівок, матеріали для одягу та медицину. Якщо немає змоги допомогти фінансово, можна організовувати нашу діаспору за кордоном, щоб вони закуповували необхідне”, — розповідає Наталія.
Також співзасновниця Центру поділилася, яка ще їм потрібна допомога:
- необхідні люди, щоб шити адаптивний одяг для поранених військових;
- кожен може купити “Каву зі Схрону”, адже за ці кошти вони ремонтують автівки та закуповують ліки;
- або “підвісити” каву для фронту. Таким чином люди оплачують крафтову каву та дарують її бійцям.
Допомогти Центру для учасників АТО та їхніх сімей “Бандерівський Схрон” фінансово можна за реквізитами:
- ПриватБанк: 4149629358506087, Чернецький Ігор;
- Монобанк: 4441114442180954, Чернецький Ігор;
- PayPal: igorcherneckii@gmail.com
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту «Strategic Media Support Program», який реалізує Львівський медіафорум за підтримки NED.
Журналістка: Юлія Варчук
Фото: архів Наталії Черній
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
