Мене звати Іра, мені 15, я – студентка-першокурсниця. Від дитинства в мене пристрасна любов до м’яса. Серед моїх знайомих є вегетаріанці, і всі вони говорять про легкість, яку відчувають через такий стиль життя та харчування.
Тому я вирішила спробувати пожити якийсь час без м’яса. Цікаво, як відреагує організм і чи взагалі можливе таке життя…
Ламаю стереотипи і починаю не з понеділка.
І так, перший день, вівторок, 7:30. Розпочинаю з великим ентузіазмом. На сніданок, як у справжньої фітоняшки: вівсянка з горішками та ізюмом і чай. “Не так вже й погано”, – думаю я і відправляюся гризти граніт науки.
На парах уже традиційно дрімаю і чекаю на обід…, хоча розумію, що він буде без моєї улюбленої відбивної.
Зайшла в їдальню, і захотілося затулити носа, щоб не чути запаху смаженої курки. Замовляю салат і сік, я ж вегетаріанка.
Моя одногрупниця, яка розділяє мою любов до м’яса, трохи в шоці. Вона із стривоженим поглядом запитала, чи я здорова. Після розповіді про експеримент Рома поглянула на мене, і в її очах я прочитала фразу: «Іро, це, звісно, круто, але ти дурепа».
Попереду ще три пари. Розумію, що я виснажена від однієї думки про це. А найгірше те, що вдома чекає дідусь із шашликом. Живе він в Англії і, коли приїжає, сімейне поїдання шашлика організовує щодня – така негласна традиція, від якої я фанатіла, але… так було колись. Тепер я вегетаріанка. Окей, я намагаюся нею бути.
Вечеряю салатом із гречкою. Тут своєю витримкою та серйозністю дивую маму і ображаю бабусю. Вона старалася, готувала і відмовляється приймати мою відмову від традиції. Мені доводиться їй довго пояснювати всю ситуацію та просити вибачення. Вона з важкістю приймає таке…
За день експерименту я виснажена і зла. Почала думати, що мої друзі-вегетаріанці насправді таки трохи тихцем м’ясо їдять, бо звідки тоді в них з’являється посмішка?
Другий день розпочала з вишуканого сніданку у вигляді фруктів, горіхів і чаю. Навіть попри те, що я виснажилась від навчання, їсти не хотілося. На обід з’їла сочник (напіввідкрита випічка у вигляді складеного навпіл коржа, найчастіше з сирною начинкою – ред.). Відчуваю слабкість, та, думаю, це через навчання. Мій ентузіазм почав помітно згасати, як і енергія. До будь-якої страви, яку б я не їла, уявно додавала ковбаску чи запечену філейку і уявляла цей смак.
Єдине, чим мені виглядає привабливим вегетаріанство, – це крупи. Гречка, мабуть, ніколи не приносила мені такого задоволення. Моя мама обожнює сочевицю, а мені не доводилося її їсти. Вирішила спробувати. Після однієї ложки зрозуміла, наскільки вона жахлива.
Мама в розпачі запропонувала приготувати мені рагу. Я погодилася і, можливо, була навіть щаслива, поки не побачила там перцю. Ненавиджу його. Але, на моє здивування, він виявився смачним. І все це здавалося вже не таким страшним.
Настав третій день. Я перестаю отримувати кайф від вівсянки, не хочеться горіхів. Випила тільки чай. У коледжі хочеться спати, здається, я таки починаю “вирубуватися” на парі математики.
На обід не хочеться йти, однаково я не з’їм м’яса, то який сенс ходити в їдальню, травмувати себе? Здається, цей експеримент переростає в ненависть до їжі. На обід нічого не їм.
Приходжу додому, падаю на ліжко і скручуюся клубочком, як амеба.
Увечері мама приготувала для мене салат із гречкою, а собі – пельмені. І аж після цього я не витримала. У мене зникли емоції, сил робити домашнє завдання не було, і тут сталося дещо не вегетаріанське… Я з’їла цілу тарілку пельменів. Чим, до речі, потішила бабусю. Далі надіслала повідомлення редакторці, якій тиждень тому писала про палке бажання стати вегетаріанкою:
«Вегетаріанство – це чарівно, але пельмені сильніше за це». На цьому експеримент я завершила.
За цей час я зрозуміла, що для такого способу життя потрібно бути готовим на всі 100%: усвідомити, для чого це тобі, розуміти, що спочатку може бути нелегко і фізично, і психологічно. Потрібно пройти період адаптації. Можливо, у моєму раціоні були помилки, через які я не отримувала енергії. Або ж я просто не створена для такого, вегетаріанського, життя.
Та я поспілкувалася з людиною, яка є вегетаріанцем близько двох десятків років. На відміну від мене, у нього не було зривів, він не кидається на людей та не вирубується від утоми, навпаки – доволі виважений та спокійний чоловік. Василь прийшов до вегетаріанства усвідомлено: живитися тілом тварин – погано.
“Я зрозумів, що можу бути ситий без м’яса. І вже 26 років відчуваю легкість. Їм багато каш: вівсянку, булгур, сочевицю і т.д. У моєму раціоні є багато фруктів та овочів. Кожна людина, якщо захоче, може стати вегетаріанцем”, – каже Василь.
Для мене експеримент не дав тієї легкості, про яку говорили друзі. Можливо, тому, що вегетаріанкою я була надто мало часу, щоб її відчути. Я просто морально на таке не налаштована, тому з радістю продовжу жити в гармонії із собою… і м’ясом.
Суб’єктивна порада від мене: якщо надумаєте стати вегетаріанцями – приходьте до цього свідомо, не для експериментів і не через жертви.
Журналістка: Ірина Рибчук