ГЛУЗД

Баба Доцька — колоритна панянка, яка підкорила мережу «Інтернет» своєю пародією на пісню MARUV «Siren song». За декілька днів відео набрало понад 300 тисяч переглядів. Чим полонила баба Доцька, чи зайняте її серце та чого ще чекати від неї — ексклюзивно Глузду розповіла зірка Інтернету разом з командою Liberty Media:

– Звідки Ви родом?

– Я сі народила у файному селі Незвисько у Городенківському районі. Там горби, ліси і чорнозему дуже багато — така родюча земля.

– Чому саме баба Доцька?

– Усі, мабуть, зрозуміли, що то є псевдонім. Але то я не тако просто собі придумала, бо могла ж бути якоюсь Парасков, Гафійков, йо? Баба Доцька — бо так звали мою рідну бабусю, Євдокія. Я її дуже сильно люблю. Вона була таков жінков, як я зараз, дуже файнов і скромнов. Вона говорила, як ото зараз я, і ми з нею дуже схожі. Коли її не стало, мені захтілось зробити щось у пам’ять про неї. І якось так сталося, шо баба Доцька з’явилася вперше в ефірі радіо «Сяйво» в річницю смерті моєї бабусі. То було дванаціть років тому.

– Як думаєте, не була б Ваша бабуся проти такого способу пам’яті про неї?

– Нє, вона була дуже весела і завжди була за мнов.Мені здається, шо якби я зробила річ, через яку всі би відвернулисі від мене, вона була би єдинов, хто лишивсі би зо мнов.

– А де ж пропадала баба Доцька усі ці роки?

– Чєсто у жикю стаєсі, шо у людей не вірє. Люди шось зачинают робити, зачинаєсі популярність, зароблєют гроші, і тутка їх зачинают гнобити. Так було і зо мнов. Я пішла у депресію (се слово я недавно вівчила). Купилам корову, бика, курей, свиней — завела файну господарку, малам ше гектар городу, і вже співати не було коли та й депресувати тоже. Тако воно сі забуло. А тепер прийшов чєс, прийшли файні дівчєта, які видко увесь цей чєс сиділи в тому гуглі, чи єк воно сі називає, хтіли шось цікавого, та й знайшли мої старі записи. Знайшли мене та й кажут: «Ходи до нас, будемо разом шось робити».

– Довго вмовляли?

– Йой! Три рази приїжджєли. Я впиралась, бо куди то файній газдині лишєти господарку?! А на третій раз приїхали в неділю, а я в неділю в церкві. То мусили мене ждати з церкви, та вже так файно просили, але я впиралася. Відки грошей на той шоу-бізнес озму? То ж грошей треба! То як молоко віддам до молочарні, то гроші маю, а як нє, то відки гроші? Але дівчєта так файно просили, шо продалам бика, бо був троха нездалий, і на сі гроші, шо продала, здоймила кліпа.

– Питання до Уляни Матієги та Ольги Баранецької. Як ви вийшли на бабу Доцьку?

Ольга Баранецька:

– Якось я запропонувала Уляні зробити щось нетипове для нашої компанії. А тут згадала за бабу Доцьку, мені її творчість ще тоді давно сподобалася, тож вирішили спробувати. Ледве вмовили її, вперта виявилася жінка.

– А як з’явилося Liberty Media?

Уляна Матієга:

– Ідея виникла після відвідування бізнес форуму, що проходив недавно в Чернівцях. У нас з Олею були різні погляди на це, проте ми дійшли консенсусу: Liberty Media стане проектом, де талановитим молодим людям будуть допомагати заявити про себе. Хочу також наголосити, що Liberty Media не має нічого спільного з Alfa Liberty, це два абсолютно різні, не пов’язані між собою, організації.

Ольга Баранецька:

– Повертаючись ще до робочого процесу. Ми всі це робили на громадських засадах. Просто тому, що кайфували від самого процесу. Під час зйомок було задіяно 15 людей. Усі або відмовлялися від коштів, або брали значно меншу суму за свою роботу. Люди, у яких ми знімали відео, взагалі нам після того стіл накрили, щоб ми могли зігрітися та поїсти. Ми мали б їм віддячити за те, що приїхали і перевернули хату, а вийшло навпаки. Нам було досить дивно, оскільки зараз, зазвичай, за все треба платити, а тут виявилося, що ні! Люди просто кайфанули від того, що ми робимо, і хотіли щиро нам допомогти.

– Бабо Доцько, повертаємося до Вас. Чому саме MARUV, а не KAZKA чи FREEDOM JAZZ?

– Йой! Піждіт! MARUV віграла! Люди за ню голосували, вона сі їм вподобала. То якшо вона їм сі вподобала, то має й баба Доцька вподобати. Бо то люди теперка знают, де ліпше, де гірше.

– Як виникла сама ідея кліпу? Чому саме корова, а не свиня чи коза? Вони ж у Вас були в господарці.

– Свиня — то не то. А козу треба дуже низко доїти, а мене поперек болит. Корова мені підходит. Того і корова.

– У кліпі у Вас пристрасні стосунки з головним героєм. У вас роман?

– У мене є Роман, Штефан, Іван, Василь… але ціхо-ціхо!

– І що, нема одного-єдиного легеня?

– А чи єдин? Я можу багато шо балакати, але коби попали у Незвисько, то люди такої би розказали, шо ви вмлієте і поймете, шо нема кому вірити. Я ліпше змовчу.

– Може, з’явилися таємні шанувальники?

– Йой, купа! Таких мені косиць понаносили! А то купу грошей коштує. Ліпше би мені гроші дали, я би мандебурки купила.

– У Вас дуже гарна сукенка у кліпі. Де ви її взяли?

– Як де? У Коломиї є такий файний базар, який сі збирає кожної ночі з среди на четвер. На тому базарю є всьо, шо хош: вишиване, з коралями, фустки. Всьо дуже файне. Я дівчєтам сказала, шо нам туда треба. Мусілам їх будити зрані, бо де вони в місті знают, як то зранє встати!

Поїхали ми на базар, дівчєта собі всьо покупували, а в мене проблєма: яку сукєнку не вберу — не влажусі! Йой, дайте спокій! Але найшла сі жінка, яка уміла то бігом вішити. За ніч я вже мала сорочку з Космачє.

– А сама Ви не вишиваєте?

– Вишиваю, але, холєра, зір паде. Ніц не вижу. А як осліпну, то хто мене таку у шоу-бізнес озме?

– Чекали такої популярності ролика?

– Та де! Я де знала, шо таке буде. Зранку віхожу, а мені сі здало, шо вже й кури з мене сі сміяли! Сусідка моя через тин кричит, шо виділа мене в тому тернеті. Спочєтку троха встидаласі, а тепер привиклам.

Я вже тепер живу в Коломиї, перебраласі з села. То йду, а люди мене спинєют, хочут знимкуватисі. Йоой!

– Не боїтеся «зіркової хвороби»?

– Це шо таке?

– Де краще живеться: в місті чи в селі?

– Йой, шо не кажіт, а село — то є село. Файно зрані встав, війшов на подвірок свій. А теперкам мушу у квартирі жити. Кватира моя на п’єтім поверсі, мушу ходити сходами, бо ліфтів я сі бою.

– Чи не вигнали батьки після такого відвертого кліпу з дому? Не було якихось конфліктів?

– Я не розказувала ні мамі, ні татові, шо я роблю. А тута вздріли кліп, то тако сі троха кривили, не хтіли зо мнов говорити, але коли зачєли їм дзвонити коліжанкі та знакомі з Італії, Португалії, шо виділи мене в тернеті, то вже ніби їм нічо.

– В кінці кліпу є напис: «Далі буде…». Що то буде?

– Дуже хочу, аби люди вздріли, як ми здоймали то кіно. То ж було не просто. Я відки знала, шо такої мороки буде? То після сего хочу, аби люди писали мені, котру пісню вни хочут вчути, та й ми покажемо. Так шо пишіт мені в тому тернеті!

Журналістка: Яна Букреєва

Фото: Оксана Санагурська

Наші партнери