ГЛУЗД

Поліна родом із Запоріжжя, але від 2009 року живе в Києві. П’ять років тому жінка почала в’язати м’які іграшки на продаж. Любов до в’язання їй прищепила мама. Поліна з дитинства знала ази, а після широкомасштабного вторгнення гачок та нитки стали її рятівним кругом. 

“Я постійно навчаюсь, усі ці роки вдосконалюю свої вміння, беру участь у різних майстер-класах. Молодший син дуже любить мої іграшки. Він з кожною грається, інколи іграшка йому так подобається, що мені треба тихенько забирати, щоб відправити замовлення. Іграшку роблю 2–3 дні, адже в’яжу лише тоді, коли діти сплять. Маю таку постійну клієнтку, яка доньці за кожну прочитану книгу дарує персонажа у вигляді м’якої іграшки”. 

До кожної іграшки Поліна старається вигадати казку, її разом з виробом отримує покупець. 

24 лютого…

«О 5 ранку мене розбудив молодший син. Я ніколи не чула, щоб дитина так кричала. Взяла його на руки, дивлюся в телефон, а там багато пропущених, не можу зрозуміти, що відбувається. Передзвонила мамі, і перше, що чую: “Донечка, у нас стріляють”. У мене паніка. Розбудила чоловіка, одягнулися, взяли валізу, яку завчасно зібрали, і поїхали недалеко від Києва до друзів. Думали, що до вечора повернемося, а коли над головою пролетів винищувач і ми не знали, чи він ворожий, я зрозуміла, що треба їхати в безпечніше місце. Багато знайомих пропонували нам виїхати за кордон. Я не хочу, бо розумію, що тут мій дім». 

25 лютого під звук сирен сім’я виїжджала в Печеніжин Івано-Франківської області. Маршрут прокладали вже в дорозі, об’їжджали великі міста та військові частини. 

«Було дуже страшно. Ми їхали з нашими сусідами, повна машина дітей, читали новини і не віри. Коли я збирала тривожну валізу, не поклала туди своїх інструментів для в’язання. Тиждень побула без них і зрозуміла: якщо не буду робити іграшки, не зможу сприймати новини. Для мене в’язання — це медитація, я відлітаю в інший світ та насолоджуюся самим процесом. Купила інструменти й почала в’язати спершу на замовлення, а потім для організації “Петелька добра”, яка передає іграшки для дітей-переселенців та тих, хто вибрався з окупації». 

Одного разу через благодійну організацію іграшка Поліни потрапила до дитини з особливими потребами. До кожної іграшки жінка додавала листівку з побажаннями та своїми контактами. Так мама дівчинки надіслала Поліні фото своєї доньки, яка спить з іграшкою, та подякувала за роботу. 

“Мої рідні довго залишалися в Запоріжжі, звикли вже до вибухів. Обстріли були там часто і близько до них. Мені важко дивитися на фото прильотів у рідному місті. Я там виросла, усі місця знайомі. Боляче бачити руїни”.

Поліна розповідає, що її родичі тепер у Києві, проте вона активно шукає для них помешкання в Печеніжині. 

“Молодша донька однієї із сестер має панічні атаки через війну, і вони їхали із Запоріжжя в Київ, щоб побути в тиші. Унеділю приїхали, дивувалися тиші та тому, що ввечері горить світло, а коли в понеділок прокинулися від вибухів, дівчині знову було погано”. 

Поліна планує повертатися в Київ, але  після закінчення війни, бо не хоче  шокувати дітей сиренами та вибухами. 

“Діти знають, що йде війна. Я розповіла їм про неї без жахіть і казок. На дітей дуже вплинули ці події, хоча вони мало бачили. Мої знайомі, які тікали з Ірпеня з дітьми, досі перебувають у стресі”. 

 “Чистою українською”

Поліна говорить українською від квітня. Перейти було важко, але вона зрозуміла важливість мови. 

“Я виросла в російськомовному оточенні, думала, що мова не має значення, проте у квітні твердо вирішила говорити рідною мовою, і проходила онлайн-курси для її вдосконалення. Мені хотілося розмовляти саме чистою українською, і зрозуміла, що кайфую від цього. Сторінку в інстаграмі теж перевела на українську, навіть маю свою мовну рубрику. Раніше мені не подобалося, як звучить мій голос, а коли перейшла на українську, все змінилося. Мої рідні теж почали розмовляти українською, хоча раніше жартували щодо цього. До 24 лютого я не бачила проблеми, якою мовою будуть спілкуватися діти, тепер позиція змінилася. Вони мають рости у вільній країні, яка впевнено крокує вперед, і розмовляти українською”. 

 “Українцям варто об’єднуватися”

Частину прибутку від продажу іграшок Поліна віддає на ЗСУ, також виставляє свої вироби на аукціон, а цього разу вирішила організувати збір на квадрокоптер. 

“Ми повинні допомагати нашим захисникам. Тепер як ніколи українцям варто об’єднуватися. Планую зібрати 100 тисяч гривень для 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького. Це не просто збір, тут ще й можна отримати призи від різних майстринь. Для цієї акції я даю свої дві м’які іграшки ручної роботи. З вас донат від 50 гривень, скрін у повідомлення —  і я кажу номерок”, — розповідає Поліна. 

Реквізити: 5375411201067696 — monobank.

Журналістка: Юлія Варчук

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:

телеграмі

вайбері

вацапі

фейсбуці

інстаграмі

твіттері

Наші партнери