Сьогодні День українського козацтва, День створення УПА і День захисника та захисниці України!
Ці свята мають особливе значення для нашого народу.
Редакція ГЛУЗDу підготувала добірку історій захисників і волонтерів, про яких ми писали раніше. Ці історії потрібно розповідати, щоб фіксувати те, що наближає перемогу.
Василю Штефку 55 років. Він воїн на протезах:
“Довелося збрехати про протези у військкоматі. Сказав їм, що маю один протез, умію добре стріляти, бо проходив строкову службу в армії, дав їм військовий квиток, і так вони мене відправили в Мукачево, а звідти я потрапив до 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади”, — ділиться Василь.
Історію військового можна прочитати тут.
“24 березня на околицях Азовсталі ми мали бій. У прямому вогневому контакті з противником я отримав стрілкове поранення в руку. Побратим наклав джгут, і ми продовжили бій. До імпровізованого госпіталю на Азовсталі вдалося добратися лише через 7 годин”, — розповідає Тарас.
Військовий втратив дуже багато крові. Лікар сказав, що Тарас, мабуть, дуже хотів жити…
Історію військового, якого евакуювали з Азовсталі останнім повітряним коридором, читай тут.
Валерій Пузік — одеський художник, письменник, режисер, автор низки книжок. Після 24 лютого добровільно вступив у лави ЗСУ. Як знаходить час, то бере пензля та малює на ящиках від боєприпасів.
Історію військового-художника можна прочитати тут.
Денису 21, і він збився з ліку, скільки разів міг загинути. Хлопець мав важкі поранення, та щоразу повертався до своїх, на передову. За словами Дениса, найважче — це відповідати за життя інших. І хоч може керувати з тилу, він разом зі своїми хлопцями перебуває в окопах і йде з ними в бій.
Історії з військового життя Дениса читайте в цьому матеріалі.
Влад Якушев — львівський журналіст, письменник, ветеран АТО та офіцер ЗСУ.
«Мені б дуже хотілося, щоб ставлення в суспільстві змінилося. Бувало, що захоплювалися хлопцями, які воювали, а потім було забуття і розмови, що хтось ішов через пільги, що суспільство не посилало їх воювати.
Почалось загострення і згадали: “Дорогі наші, котики. Ідіть воюйте”. І ці люди, які на своїх плечах витягнули ситуацію в перші роки, йдуть у військкомати, щоб затулити собою ворога», — ділиться Влад.
Його історію та роздуми на тему війни читайте тут.
Федір Шандор проводить пари з окопів. Каже, що пішов на війну, бо не бачив іншого виходу.
“Перед самою війною завжди є культурний фронт. Якщо його програти, приходиться брати зброю в руки. Вороги вирішили нас знищити за нашу культурну ідентичність, ми маємо це пам’ятати”.
Як йому вдається викладати, воюючи, читай у нашому матеріалі.
А це історія піхотинця Гліба, який повернувся з полону.
“Інколи було відчуття, що ми вже померли і в пеклі”, — розповідав нам хлопець.
Коли ми записували інтерв’ю із Христиною Богатчук, вона була ще волонтеркою, дівчина створила свій благодійний фонд.
Тут її історія, а не незабаром читай на ГЛУЗDі, як Христина стала парамедикинею полку “Азов”.
Олег привіз з Канади до України масштабну допомогу, і тут ми розповіли його історію.
Маргарита Рівчаченко працювала журналісткою, PR-менеджеркою та прессекретаркою народного депутата, займалася спортом, танцювала, читала, багато подорожувала та ходила на вечірки, а на початку вторгнення пішла в ТрО, бо зрозуміла, що інакше не може. Історію волонтерки читай.
Євгенія Картушова — психологиня. Жінка дуже любить мандри і на момент вторгнення була на острові Шрі-Ланка. Однак волонтерство стало її внутрішнім голосом, і тепер вона забезпечує наших військових усім необхідним.
Її історію читай тут.
Ці люди — приклад незламності та могутності нашого народу, приклад сили й героїзму. Так великі люди маленькими кроками наближають нашу перемогу та пишуть новітню історію України.
