Іван Золотарьов: “Освіта за кордоном можлива та доступна для кожного, важливо повірити в себе”

Він покинув своє рідне місто Антрацит, що на окупованій території, та переїхав із сім’єю в Коломию. У чужому для нього тоді місті він зміг самореалізуватися та досягти успіху. Сьогодні, у Міжнародний день студентів, ми розповідаємо історію Івана Золотарьова, переможця багатьох конкурсів та олімпіад, громадського діяча та волонтера, який тепер навчається за стипендіальною програмою в Англії.

“Тисячокілометровий крок у морок невідомості”

Переїхав у Коломию 2014-го, тоді мені виповнилося 11 років. Я ніколи раніше не розмовляв українською мовою, тому було складно, але я зразу намагався перейти на неї. Були затупи, але всі мої друзі ставилися з розумінням. Булінгу, несприйняття чи чогось подібного не було. Спочатку моє коло спілкування обмежилося однокласниками. Потім я почав займатися шахами в Коломиї, тож спілкувався ще з кількома людьми з гуртків. Про період у Коломиї в мене залишилися світлі та теплі спогади, хоч і було страшно. Тисячокілометровий крок у морок невідомості: переїжджаєш, не знаєш куди, буквально тицяєш пальцем на мапу. Мені було боляче губити в Антрациті своїх друзів, однокласників і їхати, кинувши все, але якось вижив. Я вважаю, що переїзд позитивно вплинув на мою реалізацію. Я брав участь у всеукраїнських олімпіадах з математики, програмування та інформатики, також у всеукраїнському турнірі юних інформатиків та в багатьох коломийських конкурсах, пов’язаних з IT, робототехнікою. Згодом приєднався до Молодіжної ради, брав участь у громадсько-суспільному житті міста. Мій шлях в IT почався якось так природно ще в 6 чи 7 класі, бо тато програміст.

Не я вибирав школу, вона мене…

Після закінчення школи в Коломиї я подав заявку на стипендіальну програму HMC Projects — програма для старшокласників на отримання дворічної стипендії від приватних шкіл-пансіонів Великої Британії. Спочатку мені сказали, що я фіналіст, а потім — яка школа мене вибрала. Ця програма для всієї Східної Європи: Україна, Чехія, Грузія і т. д. У кожній країні є декілька етапів відбору, опісля список фіналістів надсилають в Англію. І тоді кожна школа обирає собі студента. 

Програма HMC Projects — чи не єдина, що надає стипендії на навчання у вищих школах, коледжах Англії. Мені більше до душі англійська система навчання, ніж європейка чи американська, тому я обрав саме її. Тут набагато раніше роблять акцент на конкретному спектрі предметів. Наприклад, якщо в Америці перші два курси в університеті потрібно вивчати загальну площину, то тут одразу обираєш 3-4 предмети, з яких хочеш спеціалізуватися. Оскільки я маю чітко сформоване бачення свого майбутнього, то обрав навчання в Англії, де одразу вивчаю фізику, комп’ютерні науки, математику та вищу математику.

“Я в цій школі за всю її історію перший учень з України”

Мене вибрала Grammar School у Лафборо, місті, що розташоване приблизно за 150 км від Лондона. Це приватна школа, і сюди беруть лише кілька стипендіатів. Наскільки я знаю, тепер нас лише двоє, я та хлопець із Чехії, а загалом у школі навчається близько тисячі осіб. Коли я вперше приїхав сюди, то був пік коронавірусу і я мусив два тижні карантинитися, майже не виходячи з кімнати. У школі навчаються здебільшого англійці, але вони, вочевидь, у гуртожитку не живуть. Тут велика спільнота китайців, проте спочатку було складно влитися в їхнє середовище, бо вони спілкуються своєю рідною мовою, а я її не знаю. Минулого року я жив з одним китайцем, але він був не  балакучим. Наші діалоги за весь рік навчання можна на пальцях перерахувати. Також минулого року через коронавірус у нас була дистанційна форма навчання, тому я перебував якийсь час в Україні, тобто атмосфера не сильно сприяла появі друзів. Але тепер у мене є декілька з китайської та британської спільнот. Деякі китайські друзі навіть планують приїхати до мене в гості.

Тепер я живу в гуртожитку, в одномісній кімнаті, нам її дають на період перед іспитами, щоб краще підготуватися. Після закінчення школи ми складаємо щось на кшталт ЗНО, але ці іспити міжнародно визнані. Тому за їх результатами я можу податися в університети США, Англії і взагалі будь-куди у світі. 

Першого дня за розкладом було 10 занять, тоді нам старалися змішати всі уроки, щоб ми познайомилися з учителями, побалакали й загалом познайомилися з програмою школи. Я був здивований: після нашої української системи освіти відчувалася різниця. Наприклад, рівень фізичних лабораторій, у яких для кожного є лабораторний набір, чи комп’ютерного класу, де є різні віртуальні окуляри, проєктори, 3D-принтери. Особливо був здивований ставленням учителів до учнів, бо тут воно абсолютно інше, ніж в Україні. У нас пропагують такий вияв поваги до вчителя: коли говориш, маєш підіймати руку, коли він заходить у клас, вставати. Тут такого немає, звісно, існує повага, але вчитель та учень будують стосунки на рівні діалогу. Урок в Україні — це зазвичай монолог, а в Англії ми разом з учителем більше заглиблюємося в тему. Стосунки між учнем і вчителем тут значно ближчі, як на мене, тепліші, ніж в Україні. Англійські вчителі не були знайомі з моїм рівнем навчання і взагалі із системою освіти в Україні, бо я в цій школі за всю її історію перший учень з України. Але тепер вони зрозуміли, що в нас загалом доволі потужна система освіти і я на відповідному рівні. Викладачі толерантні до ком’юніті студентів з-за кордону, а ця спільнота велика. Вони нікого не виділяють, стараються максимально однаково ставитися до людей і з Британії, і з будь-якого іншого куточка світу. 

Після закінчення школи, наступного року, я планую вступати в університет Англії. Ще точно не знаю, у який, але подався в 5 закладів, від двох уже отримав запрошення, від інших очікую відповіді. В Англії ти подаєшся в університети на початку останнього навчального року в школі. Потрібно відправити анкету зі своїми досягненнями, рекомендаціями вчителів, вони також виставляють оцінки, які ти здобув за останній рік і які, ймовірно, отримаєш на фінальних іспитах. В університеті розглядають анкету, і якщо вона їм сподобається, то тебе заочно приймають, а потім ставлять вимоги, які оцінки ти маєш отримати під час фінального іспиту, наприклад три 5+. 

Залишусь працювати за кордоном чи реалізую свої знання на Батьківщині — поки що не знаю, це питання буду вирішувати в університеті. Оскільки планую пов’язати своє майбутнє з точними науками, то не сильно прив’язаний до локації. Вільного часу в мене дуже мало, бо готуюся до вступу, а паралельно працюю. Мій неповний робочий тиждень триває 20 годин. Працюю дистанційно розробником у німецькій ІТ-компанії. А ще я майже професійно займаюся бігом, у нашій школі є багато тренерів. Вихідними або прогулююсь навколишніми парками з друзями, або готуюся до наступного робочого тижня. Доводиться все це поєднувати, інколи навіть вдається спати.

Ще мене тут здивувала комунікація британців. Кажуть, вони дуже холодні, закриті і взагалі не показують своїх емоцій, я дозволю собі із цим не погодитися. Наприклад, коли ти йдеш вулицею в Україні та зустрічаєш знайомого, то вітаєшся і на цьому все. А в Англії є така собі культура “small talk”: коли ти зустрів знайомого на вулиці чи десь у школі, то це не просто вітання, а діалог: як справи, типові питання про погоду і т. д. Спочатку для мене це було незвично.

Поради студентам, які хочуть навчатися за кордоном

Вважаю, головне усвідомити, що освіта за кордоном можлива та доступна для кожного. Важливо повірити в себе, бо багато моїх друзів з України, навіть тих, які вже вступили за океан, думають, що не варті цього, або вважають, що це трапилося випадково, але це насправді не так. Я бачу, що багато людей, наприклад, у моїй школі в Англії, академічно слабші за моїх знайомих з України, які думають, що вони чомусь не гідні цього. Найбільший бар’єр у свідомості. Насамперед треба його забрати, і тоді відкриєш у собі сили для підготовки до вступу, навчання та подальшого життя за кордоном. 

Я схиляюся до думки, що успіх — це 95 % наполегливої праці та 5 % таланту. Ти можеш бути талановитим — і тобі просто швидше буде даватися праця в конкретній галузі. Однак є інші люди, які не мають природного таланту, але вони також можуть досягнути висот, просто віддавши більше часу, доклавши більше зусиль. Мені здається, що в мене є певний талант у комп’ютерних науках, у розробці програмного забезпечення, тому це мені дається не надто складно, проте також потрібно дуже багато часу вкладати, і особливо це відчутно в такій академічній обстановці, як тут в Англії. 

Журналістка: Тетяна Грабна
Фото: архів Івана Золотарьова

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.