Писанки, безліч традиційного одягу і маленькі дракончики – як звичайна коломийська сім’я у готується до Пасхи.
Оксана та Майк – є тієї самою традиційною коломийською сім’єю, якщо їх можна так назвати. Він – IT-шник, вона – журналістка, живуть у затишній квартирці у центрі Коломиї, яка стилізована під старовину. Все тут говорить про те, що ці люди обожнюють речі з думкою і душею, з енергетикою минулого, з українським корінням.
Яскраві писанки та колоритні стіни – традиції, що живуть у крові
Запрошують у своє житло і відразу те, що кидається в очі із порога – тут багато дерева. На стінах розвішані тарілки, розмальовані петриківським розписом, на кухні колекція писанок, розписаних друзями, а у вітальні – гуцульські топірець і люлька якогось невідомого опришка.
Оксана розповідає про кожен експонат дуже бережно і з любов’ю:
«Гуцульські символи ми придбали під час поїздок у гори, тарілки ж купувала в антикварному магазині, дещо дарували друзі, які знають як порадувати. Писанки – це моя окрема радість. Вже 9 років поспіль я організовую майстер-класи із писанкарства. І вже готові писанки деякі люди залишають мені. Як пам’ятку».
Про те, звідки в неї з‘явилася така любов до писанок, каже, що ще в студентські роки вона сама відвідала такий же майстер-клас, але у Львові.
«Коли я вперше спробувала займатися писанкарством, мене це настільки захопило, що хотілося весь світ навчити цьому ремеслу. Так і з’явилася ідея проводити майстер-класи у рідному місті».
В кімнату забігають діти – Меланія та Дем’ян:
«Аррр, я маленький дракончик, а дихаю вогнем» – і дивляться із цікавістю на нову людину.
«Це наші маленькі дракончики – наша радість» – каже Майк.
«З появою дітей зменшилася кількість писанок та експонатів, – сміється Оксана, – кількість часу на розпис, випікання пасок і вироблення домашньої ковбаски до Великодня – відповідно теж зменшилася. Але разом з тим вони є стимулом до того, щоб підтримувати традиції, бо є кому передати» – ділиться жінка і ніжно дивиться на малих.
Майк в той же час розкладає із коробки на стіл різні хитромудрі штуки для майбутніх писанок: писачок, фарби, свічку, бджолиний віск.
Питаю, як відноситься Майк до такого захоплення дружини, адже професія IT-шника, за стереотипністю, аж ніяк не в’яжеться із традиціями та старовиною. ІТ – це щось модерне, заняття майбутнього. Він каже, що усе влаштовує і не йде у розріз з власним світоглядом. Усі питання щодо дизайну інтер’єру спокійно довірив Оксані, а у спірних моментах легко знаходили компроміс.
За теплою розмовою час летить непомітно, а особливо, якщо розмовляєш із настільки неординарними людьми. І от ми вже пишемо писанки разом. Старанно виводжу кожен символ і роблю надпис «Глузд» на своїй авторській писанці. До слова, сьогодні роблю це вперше. Оксана, тим часом, розповідає мені про свою колекцію вишиванок.
«Як тільки народилася Меланія, я вирішила зібрати старовинні вишиванки, щоб передати у спадок. Вони не є нові, я старалася купляти різноманітні вишиванки з всіх куточків України. Найстаріша датується 19 століттям. Кожна річ несе в собі дуже позитивну та світлу енергетику. Кажуть, майстер перед тим, як щось робити мусив у молитві звернутися до Бога, а у процесі роботи мати тільки світлі наміри та думки».
І справді, я непомітно для себе зауважую, як мене саму переповнюють приємні почуття. Згадую, як у дитинстві, перед Пасхою, із бабусею пекли хліб у печі та писали писанки, але із часом це все відійшло, зникли традиції і святковий настрій – відповідно теж. Свята стали чимось буденним, діти, замість готуватися до Великодня, – сидять в Інтернеті та вже, здається, починають забувати що це таке.
Виникає питання – як тоді будуть ставитися Оксана та Майк, якщо їхні діти не захочуть підтримувати традиції.
«Якщо це буде їх вибір, то ми підтримаємо їх у будь-якому випадку. Принаймні, переконана, що відчуття свята залишиться з ними назавжди.» – говорить жінка.
Попри те, що діти повинні поважати минуле, мають жити у майбутньому
Після невеличкого майстер-класу, переміщаємось у вітальню, де Оксана вчить дітей англійської, адже сама за освітою вчитель англійської мови.
«Вони розуміють майже все, але ще не говорять повноцінно, – ділиться жінка.- Ми намагаємося йти за принципом “чужого научайся і свого не цурайся”, тобто прищеплюємо українські цінності, разом з тим показуємо і розказуємо про великий світ, вчимо дітей англійської мови, аби вони не мали бар’єрів у спілкуванні з іноземцями. Процеси глобалізації роблять знання англійської мови у 21 столітті вимогою часу».
Дивлячись на цю сім’ю та їхнє затишне гніздечко, складається враження, що тут завжди перебуває Великодній дух: етно-стиль тісно переплітається з елементами сучасності. Із кожного куточка лунає чиста українська. Навіть, кішечка Ілва якась по-особливому домашня та теж створює відчуття затишку у такій колоритній українській сім’ї.
Вже на порозі, прощаємось.
“А коли ти знов прийдеш?», – не хоче відпускати гостю маленька Меланка. Справді, це дім, у який хочеться повертатися знову і знову, бо тут все справжнє. Тут свято, яке завжди з тобою.
