ГЛУЗД

За вікном іде дощ зі снігом, люди в передноворічній метушні кудись біжать, а я насолоджуюся теплим чаєм і зачаровано слухаю трьох жінок, які розповідають про себе та мистецтво.

Оксана Лаврів, Наталія Борсук, Марія Мелкомукова належать до спілки “Міжнародної асоціації художників України”, їхні роботи містяться в приватних колекціях Франції, Італії, Румунії, Іспанії, України. Це жінки, які ще в дитинстві відчули поклик до мистецтва. Наталія та Марія рідні сестри, а Оксана Лаврів — їхня подруга. Вони працюють не лише в одній галузі, а й в одному напрямі.  

Оксана тривалий час присвячувала себе дизайну, поезії, йозі, танцям. Вона учасниця персональних і колективних виставок, благодійних аукціонів. Її нагороджено дипломами різних ступенів на міжнародних, регіональних та всеукраїнських виставках. Працює мисткиня в різних жанрах і техніках живопису. 

“Я народилася в Росії, на далекому Уралі. Моя мама росіянка, а батько з Ворохти. Я — унікальне поєднання уральсько-карпатських гір. Мої батьки розлучилися, коли мені було два роки. Батько забрав мене в Україну, матері я більше не бачила. Не знаю навіть, чи вона жива. Постійно вагаюся, чи шукати її, адже батько ніколи не розповідав, що відбулося між ними. Це мій внутрішній біль, який інколи заважає”. 

Наталія Борсук (Михнюк) народилася в Казахстані, в українській родині, яка постраждала від сталінських репресій. Працює викладачкою кафедри архітектури та містобудування, учасниця міжнародних, обласних та міських художніх виставок. 

«Ми з родини репресованих. Наші батьки з Івано-Франківщини, із села Павлівка. Їх вивезли в Хабаровський край. Згодом, коли була амністія, їм дозволили переїхати в Казахстан, там ми й народилися. Щоліта приїздили до бабусі, яка ще 1975 року повернулася на Батьківщину. Мене завжди тягнуло до рідного краю, тому 1995 року вирішила переїхати, а потім перевезла всю родину. Я була в захваті від української мови, діалектів, автентичних узорів, килимів, які бабуся вишивала. Українську вивчала з книжок. Першою прочитаною рідною мовою стала “Гордість та упередження” Джейн Остін».

Марія Мелкомукова (Михнюк) працювала в різних напрямах мистецтва — різьба по дереву, розпис на склі, монументальний розпис, дизайн меблів. Тепер працює викладачкою  та співпрацює з приватними фірмами як дизайнер. 

“Батько з дитинства привчав нас до мистецтва. Він художник, який завжди був для мене ідеалом, я хотіла його наслідувати, працювати і творити разом з ним. Ми підтримуємо одне одного та хочемо показати свої вміння людям”. 

Раніше мисткині брали участь у багатьох виставках, а 17 грудня в Коломиї, у кафе “Букініст”, що на площі Шевченка, 5, уперше презентували спільну виставку абстрактного мистецтва. Оксана Лаврів розповідає: 

“Ця виставка під назвою “Вібрація думок” представляє абстрактний живопис, її ми створили як гурт “Енергія жінки”. Рік тому виникла ідея об’єднатися і спробувати створити виставку, хоча ми приглядалися одна до одної тривалий час, познайомилися десь чотири роки тому. Тут не просто картини, а наша пристрасть, ніжність, любов, жіночність та елегантність”.

Наталія стверджує, що в абстракції митець передає кольором те, що відчуває, це філософія думок, почуттів, вибух енергії, яким хочеш поділитися. Також твори цього напряму спонукають глядача замислюватися.

“Наші картини відображають внутрішній стан. До заміжжя було більше часу для мистецтва, а тепер бути художницею дуже складно, адже є діти, чоловік, батьки, побут. Найважче, коли в тебе не вірять, тоді потрібно абстрагуватися від усього. Батько завжди нас із сестрою підтримує та мотивує”.

Оксана стверджує, що кожна людина по-різному сприймає абстракцію. Одна робота може викликати різні почуття у глядачів. 

“Наша енергетика, передана на цих полотнах, — особлива, жіноча, яка спонукає до творення. На виставці також представлено картину, написану спільно з французьким художником 2-3 тижні тому”.

Марія розповідає, що немає визначеного терміну написання картин — це залежить від емоцій. Також наголошує: якщо виникло бажання малювати, то бери пензлі в руки та твори — головне не бійся.

“У мене мольберт стоїть цілодобово, я ходжу навколо нього і налаштовуюся. Роблю домашні справи, а він у полі зору. Коли приходить натхнення, тоді творю, але потрібен спокій, тому зазвичай це відбувається, коли всі сплять або немає нікого дома. Великий мінус, що немає майстерні, де можна усамітнитись”. 

Мисткиня Наталія розповідає, що потрібно обов’язково бути наодинці з полотном. Їй допомагає налаштуватися музика — від класики до року. 

 “Твір може зародитися за вечір, за тиждень або й місяць — завжди по-різному. В абстракції важливий вибух, але буває, що й таке полотно стоїть тиждень і я не можу до нього підійти, ще не народилося”. 

Сестри мають заповітну мрію, яку хочуть втілити невдовзі, — зробити виставку разом з батьком, адже саме він прищепив їм любов до мистецтва. 

Журналістка: Юлія Варчук
Фото: Назарій Яжинський

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.