ГЛУЗД

Його глибокий погляд я зловила ще в Києві, на першій збірці студентів Української академії лідерства (про неї я вже розповідала тобі). Правда, тоді я не знала, що вже через кілька тижнів він перший побачить мої сльози, дізнається про мої страхи і говоритиме про мою справжність. Я відкрилась… Легко, з довірою. Тоді почула слова, які ніколи вже не вилетять з голови. Кажуть, менторинг зрозуміти нереально, його потрібно відчути. Так от, я відчула…

Для мене це про синергію більш досвідченої людини з менш досвідченою, про підтримку, віру та значні зміни на краще. Ментор не лише дає необхідну інформацію, а й змушує мислити по-іншому та самостійно дійти певних висновків. В Академії кожен студент має особистого ментора, з яким проходить шлях своєї формації. Я вирішила поспілкуватися з нашими менторами, щоб відчути та передати їхні внутрішні переживання та показати важливість менторства.

Сашко Чорний працює ментором в Українській академії лідерства від 2018 року. Раніше він був виховником у скаутській організації “Пласт”, його досвід наставництва — приблизно шість років. Тепер він працює у Львівському осередку і погодився розповісти мені про свою діяльність.  

    Менторство — це не про запис у дипломі

Я часто чув про Академію від колеги із Житомира, який є ментором у Миколаївському осередку. Він тривалий час смикав мене з тією Академією, розповідав якусь пригодницьку історію,  ніби з книги, а одного разу просто скинув анкету. Я подався, спробував і працюю тут уже четвертий рік. 

За цей час я зрозумів, що немає такої професії як ментор, принаймні в чинному законодавстві, бо менторство — це не про запис у дипломі, це про відчуття, стан душі, бажання, якусь внутрішню іскру працювати з менті (студентами — ред.) та ділитись досвідом, щоб вони зростали. 

Ментор — це людина, яка, можливо, стоїть на дві сходинки вище, ніж студенти, але дотримується тих самих правил і робить те саме, що й вони, тільки на своєму рівні. Це про рух, бажання щось покращити, взаємодію, підтримку одне одного, дружнє плече та супровід. Менторство — це про різний рівень, але про спільні дії.  

Я вважаю, що можу комусь підходити як ментор, а комусь ні: я не пломбір, щоб мене любили. Думаю, за мене говорять мої вчинки, і це те, чого я дуже часто вимагаю від менті. Хоч інколи відчуваю знецінення моєї роботи, я не шкодую про те, що працюю ментором. Завжди відчуваю, коли моя менторська підтримка потрібна, і помічаю тих людей, яким важливо, щоб у їхньому розвитку я був поряд. Саме вони й надихають мене та повертають до розуміння, чому я тут.

Ця робота про правило “вчишся навчаючи”

Спілкуючись зі студентами, я відповідаю й сам собі на якісь складні питання, проговорюючи складну тему з менті. У цьому прекрасне менторство: я дуже багато чого вчусь у процесі (сам і від інших). Є те, чого я не вмію, і досвід, якого не маю, але його мають студенти, і, можливо, не завжди усвідомлено, але часто вони змушують мене задуматись і подивитись на ситуацію трішки під іншим кутом.

Дуже важливо пам’ятати, що менторство — не психотерапія, це солянка частково психології, коучингу та інших напрямів, пов’язаних з лідерством, роботою команди та розвитком особистості. Це непомітний процес: тут питання постійної роботи, практики, удосконалення та аналізу, бо кожен менті унікальний, і це неповторний досвід. 

В Академії дуже важливо зберегти іскру, яка є в студентів. Для цього потрібно вірити в те, що ми робимо, плекати і підживлювати розуміння, для чого ми тут (це стосується не тільки студентів). Наше перебування тут може змінювати нас як особистостей і формувати як суспільство в майбутньому. Це потребує зусиль, частково відваги та роботи над собою, ну і час до часу відпочинку, щоб не вмерти від цього процесу і зберігати якийсь баланс. 

Макс Бадік менторингом в Академії займається перший рік, але до цього мав схожий досвід у Пласті.  Він погодився розповісти про виклики та своє розуміння менторингу.

 Я зрозумів, що студенти є для мене аптечкою ресурсів

Я працюю ментором тут перший рік, але щось схоже на менторинг розпочалося ще 7 років тому, коли я був виховником юнаків від 10–11 років у Пласті.  Про Академію я знав ще від часів її заснування, але не вступив туди як студент. Потім чув багато відгуків від випускників і своєї дівчини, яка теж є випускницею. Усі вони сформували думку про Академію як про щось круте. Хтось там до 3 ночі читав Арістотеля, подорожував до Ізраїля не за всі гроші, слухав топових лекторів. Проте з більшістю переваг я познайомився вже під час роботи тут. Я зрозумів, що для мене студенти є аптечкою ресурсів, які допомагають знайти сили для праці й мотивують не опускати рук у складні моменти. 

Люди часто порівнюють менторинг з учителюванням. Як на мене, ці діяльності дуже відрізняються. Учитель має чіткий перелік завдань у різних методичних розробках. Менторинг — це трохи складніше: ту частину знань, яку має дати ментор, не виміряти ніякими програмами. Іншими словами, учитель доносить матеріал до людини, а ментор допомагає знайти застосування цього матеріалу. Менторинг — коли ти не вказуєш, а скеровуєш, з’являєшся тоді, коли людина вже спробувала і їй не вдалось або коли вона спробувала і не знає, чи добре робить. 

Я в середовищі, де розвиваються абсолютно всі, і тут нереально пасти задніх

У нас є команда менторів, і ми всі бачимо студентів по-різному. Тоді в нас не дві пари очей… Ми всі спілкуємось зі студентами в різний час доби, і вони завжди відкриваються по-різному, разом ми й можемо зрозуміти особистість цілісно. 

Звісно, що не без викликів. Іноді бувають ситуації, коли людина не розповідає чогось, що розповідає іншим, і я починаю замислюватися, чи це нормально і чи маю  я працювати настільки, щоб ця людина розповідала мені абсолютно всі речі, які її бентежать. Коли діляться не зі мною, а з іншим ментором, з’являється думка, що це тому, що я не можу знайти особистий підхід. Але я приймаю цю ситуацію: якщо людина ділиться своїм викликом з іншим ментором, то для мене пріоритетом є те, що ця людина бореться зі своїми викликами, а не я і моя реакція. Якщо вона відчуває, що так буде краще для неї, то я її в цьому підтримую: нам важливо будувати Україну нової якості з людьми, у яких усе гаразд. Я тут перший рік, тому часто спостерігаю за поведінкою менторів, які працюють уже п’ятий-шостий, намагаюсь черпати максимально знань і бачу в них певну модель поведінки. Завжди розвиваюся, бо в середовищі, де це роблять усі, нереально пасти задніх, хочеться доводити собі, що ти на своєму місці.

Оксана Ажнюк двічі подавалася на менторку в Українську академію лідерства: перший раз їй відмовили через брак досвіду і юний вік, 22 роки. Проте вона настільки сильно відчувала, що це робота саме для неї, що наступного року знову подалася, написала мотиваційний лист та пройшла сім етапів відбору. Оксана працює менторкою в Академії вже п’ятий рік, до цього від 15 років була виховницею в Пласті. 

Хороше менторство — коли надовго, коли після Академії теж…

Я працюю в Українській академії лідерства, бо тут є такий ефективний менторинг, аналога якого поки що немає в Україні. Це про наставництво з індивідуального розвитку людини. Для мене це про довіру з обох сторін, про чесну самокритику і сильне бажання ставати кращим, про хороші питання та пошук спільних відповідей, про зв’язок надовго. Я майже ніколи не прощаюся зі своїми менті. З багатьма ми просто стали друзями після Академії, ділимося своїми проблемами та успіхами. Деколи випускники звертаються по “швидку менторську допомогу” (я так це звикла називати), і мені окей допомагати їм. Хороше менторство —  коли надовго, коли після Академії теж…

Під час роботи мені не принципово приймати якусь рольову модель. Звісно, дуже приємно, коли так кажуть, але я завжди просто намагаюся бути собою. Мені набагато важливіше будувати довіру через мою чесність і розуміння, що я тут не просто так. Досі не знаю, чи вмію ставити правильні питання під час менторських розмов. Думаю, щоб це робити добре, потрібно дуже багато спостерігати за людьми, їхньою поведінкою, уміти їх чути. Під час менторингу я навчилася приймати проблеми студентів як ситуації і намагатися їм допомогти. Мені потрібно бути дорослою і невразливою, тут треба вирішувати проблеми, а не проживати їх. Це роблять студенти, а я допомагаю їм впоратися. Якщо я перейматиму на себе кожну проблему, то не буду ефективною менторкою.

Якби я мала ментора в 17, була б вдячна за це: зі студентами працюють люди, які бажають їм абсолютного добра і, найімовірніше, знають, як досягти бажаної мети. В Українській академії лідерства всі ментори такі, інакше вони б сюди не потрапили. 

Журналістка: Каміла Чернєцова

Фото: Архів УАЛу

Будь на хвилі Глузду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.