«Люди – нє?» – традиції та вбрання, яке живе

Шостий рік поспіль у Косові проходить фестиваль «Лудинє». Косівчани та гості міста мають змогу взяти участь у майстер-класах, побувати на показі етноодягу та послухати гуцульську музику. Майстер-класи організовують майстри розмаїтого декоративного та прикладного народного мистецтва Гуцульщини. Моделі на сцені демонструють автентичний одяг з приватних колекцій місцевих етнографів, від народних майстрів та проводять дефіле від професійних модельєрів. Щороку захоплюють музикою відомі гурти та гуцульські музики. 

Фестиваль етнічного одягу і традицій вперше організований у 2011 році з ініціативи небайдужих мешканців міста. Назва фестивалю походить від гуцульського слова «ЛУДИНЄ» , що означає предмет святкової ноші, а його етимологія пов’язана зі словом «людина». Впродовж минулих років організовували програми різної тематики: «На храм до Косова», «Весілля на Гуцульщині», «Лудинє на Івана Купала», «Косівський базар», «Лудинє діточе». Цьогорічна тема фесту — «Гуцульський рік» за однойменною п’єсою Гната Хоткевича, яка покликана відобразити найвиразніші обрядові компоненти календарного року на Гуцульщині. 

Мета дійства — привернути увагу до автентичного одягу, традицій та ремесел Гуцульщини і протистояти тому, що сьогодні називають «шароварщина» та «кіч» (нім. Kitsch). 

Ввечері 6 липня на Лудинню відбувається святкування Івана Купала, яке пов’язане з язичництвом і має магічний характер. Раніше «Лудинє» і День Косова об’єднували, проте цього року організатори вирішили розділити два дійства й розтягнути народні забави на два дні.

Підтримку в організації фестивалю етнічного одягу і традицій «Лудинє-2019» надали Косівська міська і районна ради та місцеві підприємці.

Фестиваль здалека виграє приємними гуцульськими піснями.Чим ближче до дійства, тим більше колоритності. Очі ваблять різноманітні вишиванки, не залишається поза увагою і запах гуцульської кухні…

Зустрічає гостей фотозона, на якій зображено одяг гуцулів у різні пори року.  Команду організаторів фесту знайти в натовпі нелегко, але можливо. Трудівники у темних футболках зі світлим написом «Лудинє», у когось ще й тематичні кепки. Дівчата розповідають, що днем раніше відбулося «зачинаннє» фестивалю етнічної моди «Лудинє-2019» — «Лудинє-діточе». 

Дитяче гуцульське вбрання представили чотири команди, які складалися з дітей-моделей та модельєра.  Упродовж короткого часу вони створювали образи і демонстрували їх глядачам. Оплесками були обрано двох переможниць, котрі наступного року вже на великій сцені Косова будуть демонструвати власноруч виготовлений одяг.

Далі мою увагу привертають майстер-класами. Про них мені розповідає волонтерка Марія Васильчук:

«Сьогодні у нас є 17 локацій із майстер-класами та конкурсами. Переважно всі— родинні. Косівські майстри зацікавлюють туристів.  Ми бачимо реальну проблему з туризмом, якщо порівнювати Косівський район із Верховинським чи Яремчанським. А ми хочемо, щоб Косів став родзинкою карпатського туризму.
Попри те, що виникають труднощі, на фестивалі ми намагаємось зробити все якнайкраще.»

Одразу за фотозоною — майстер-клас “Еко-іграшка з сіна”.  Працівники музею мистецтва та побуту Гуцульщини вчать, як із сухої трави зробити оригінальний виріб. Підходжу до завідувачки музею Вікторії Яремин. Мене цікавлять не лише вироби, а й хустки, що знаходяться поруч із ними.

В якому регіоні одягали такі хустки?
— Чорну з яскравими квітами носили на Верховині, а червоно-темна притаманна Чернігівщині. Багато українських дизайнерів працюють у напрямку етно. І надихаються вони традиціями українського автентичного одягу. Переважно люди не знають, звідки походить той чи інший орнамент, що дизайнер брав за основу.  До речі, напередодні в нашому музеї в рамках «Лудинє» пройшов інтерактивний лекторій «Історія української етномоди». Ми запрошуємо фахівців, які розповідають про традиції одягу окремих осередків в Україні. Ольга Костюченко принесла на фестиваль традиційну чернігівську хустку.
Допоки я оглядаю еко-іграшку, Ольга Костюченко, котра приїхала із Чернігова, зав’язує на мою голову хустку. Тепер відчуваю на собі чернігівську етномоду. Поруч зі мною іншій жінці хустку на голові зав’язують так, як заведено носити у Верховині.
Розкажіть про символіку Чернігівщини та про вчорашній лекторій.
— На фестивалі маю лише чернігівську хустку. А інші експонати  представила у Косівському музеї. Вчора показувала відвідувачам, як виглядав  наш одяг у XIX столітті. Наприклад, сорочка, вишита білим по білому на старому лляному полотні. 

“-Ви травник?

То мені пороблено…”

Праворуч від сцени секрети карпатського чаю відкриває Галина Мартинюк. Жінка з короткою стрижкою, на шиї — гердан, а одіта у вишиту сорочку з жовтогарячими орнаментами та темні запаски. Локація «Панський чай» підійшла б для чайної церемонії, перше, про що я подумала, побачивши її, тут представленні різноманітні гірські трави.

Продаєте чай?
— Ні. Проводжу конкурси. Чай можна виграти. У першому конкурсі треба впізнати  аромат трави. В другому — впізнати рослини на вигляд. Маю приблизно сорок лікарських трав. 
То ви травник?
— Як кажуть гуцули, то мені пороблено, бо я вчитель біології в минулому, а ще живу поблизу лісу і більшість часу проводжу там, вивчаючи природу. Для мене трави – це щось таке, як для когось домашні тваринки.
— У вас красивий гердан
— Ооо, та це навіть не гердан, а силянка. Вона є сімейною реліквією. А одяг – збиранина з різних сіл. Запаски з Малого Рожна, сорочка із Тюдова.

Трохи далі на столі розкладена косівська кераміка. Вікторія Стефанко представляє роботи Іванни Козак-Ділети та запрошує всіх долучатися до майстер-класів з гончарства. Біля готових виробів — глиняний матеріал  та гончарний круг. З десяток охочих навчитися вишикувалися в черзі біля професійного гончаря. Чоловік каже, що виготовити певну річ на гончарному крузі, це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі. Майстра звати Василь Ігошин. 

Що можна виготовити з вашою допомогою?
— Що вже вийде: чи вазу, чи дзбанок, чи горнятко. Майстер-клас лише частково наближає людину до мистецтва гончарства. 
А що означає саме слово «гончарство» ?
— Слово «гончар» походить від слів «горн» і «чари». Горно – це дров’яна піч. А частинка «чари» походить від того, що в давнину людей, які займалися гончарством, називали чарівниками, бо вони з простої глини виготовляли надзвичайні речі.

Мою увагу привертає надпис «Гуцульська говірка». Підходжу ближче, щоб дізнатися значення невідомих слів. Філологиня Ірина Кіщук знається на діалекті.

— В Україні забороняють лайливі слова. Чи можна коректно виразити своє невдоволення гуцульськими виразами?
— Ми мусимо якось висловлювати свої емоції. Тут вчимо колоритно говорити. Евфемізми допомагають трохи згладжувати кути. Ці  вислови вживаються для уникнення слів із грубим чи непристойним значенням. Наприклад, «сидить як запліснялий» — це про сумну людину на забаві, «мантелепа» — неохайна жінка, «пащекувати» — це лихословити, «рахманний»  — замріяний.
Які конкурси ви пропонуєте людям?
— Відгадати значення гуцульських слів та виразів. Якщо учасник  відгадає значення більшості, то отримає в подарунок листівку.
 

Моїм сьогоднішнім поводирем на фестивалі є волонтерка Марія Васильчук. Вона розповідає про майстрів та народних умільців.  Без неї я, мабуть, загубилася б серед цього колориту. 

Ну і на черзі у нас їжа. Сирні коники – це, мабуть, смак дитинства багатьох косівських дітлахів. 

Різноманніттям сирів на столах дивують родини Варцаб’юків та Вишневських. У перших – майстер-клас із виготовлення сирних коників. У других –  родинна еко-ферма “Гуцуляндія”. Спочатку хочеться дізнатися, як робляться сирні коники, тому крокую до пані Галини. 

Звідки ви приїхали?
— Із косівського села Річка.
Якщо треба зробити запаси сиру, куди порадите їхати?
— У нас на Косівщині декілька сирних центрів. Це Брустури, Шепіт і Річка. 
Готові проводити майстер-клас?
— Так. Сиром забезпечені на декілька майстер-класів. Вода гріється. Дерев’яну ложечку для помішування теж маємо. Чекаємо охочих!
 
Тим часом мою увагу завойовує коза, яку одягли у вишиванку, та ще й намисто красується на шиї. Та сама волонтерка Наталія мені підказує, що козу привезла сім’я Вишневських, яка два роки тому переїхала у Карпати з Хмельницького. 
Це ваша коза?
— Так. Карликова коза, порода камерунська. Їй три роки. Називаємо Фісташка. Вона у нас зірка. 
— Чи буде коза на сцені демонструвати свій одяг?
— Фісташка після конкурсу «Гірська веселка» стала дуже гоноровою. З весни минуло чимало часу, але вона досі носить уявну корону. 
Тут пише «Благодійна фотосесія із кізонькою». Розкажіть детальніше.
— Фотозона створена для пожертв. Вилучені кошти підуть на лікування онкохворої дівчинки. 
Крім сирів, бачу й інші смаколики. З чого вони?
— Є у нас афинова й кульбабова мармуляда та карпатські чаї. 
Чому ви вирішили змінити місце проживання?
— Ми до того багато ходили горами. У Косівському районі сподобалося найбільше.
У вас, бачу, європейські сири на столі. Звідки рецепти?
— З інтернету. Сири швейцарські, відносяться до твердої групи, мають витримку три місяці. Чим довше вони стоять, тим більше змінюється їхній смак у кращу сторону за принципом італійського пармезану. Ось сири з французькою рецептурою. Одні з спузою, інші з білою та блакитною пліснявою. Це наша перша презентація сирів. Раніше нашу продукцію куштували тільки знайомі.
 

У цей час на сцені розпочинається показ етноодягу. Ведучі оголошують, що моделі демонструють одяг народної майстрині  Наталії Кіщук. Біля сцени знаходжу дизайнерку. 

Наталю, я бачу, що у вашому одязі присутні елементи ліжникарства. Чому саме такі вкраплення?
— Я з Яворова. Ліжникарство й килимарство там розвивається здавна. У роботі використовую яворівські візерунки і свої придумую. Якщо обирати природні візерунки – дуже гарно виходить. 

Одяг на моделях змінюється на традиційні кримськотатарські костюми кінця XIX століття. На них цікаві орнаменти. Знайомлюся з Есмою Аджиєвою. Вона радник міністра культури з питань Криму.  

 (переклад з російської – ред.)

— Скільки людей працювали над одягом?
— Реалізується проект одягу командою громадської організації  “Алєм”. Суть нашого проекту полягає в тому, що ми привезли групу, яка складається з 21 людини. Це команда, в якій близько 15 людей, всі вони приїхали з Криму. Це майстри декоративно-прикладного мистецтва, які використовують у своїй творчості кримськотатарський орнамент Орнек.

Впродовж всього фестивалю працювали атракціони та фуд-корт. Але туди не встигла, бо оглядала вироби з дерева, шкіри, металу й брала участь у майстер-класах. На завершення фестиваль дивував дискотекою open-air з Mark&Ostin. 

Журналістка: Марія Струк

Фото: Таня Костинюк