Музей Параски Плитки-Горицвіт у вигорілому салатовому приміщенні колишньої сільради Криворівні з’явився зовсім недавно. Раніше мав лише одну локацію — у хатині, де жила Параска.
Невелике відкриття зробили перед широкомасштабним вторгненням, а 1 березня 2022 року, до 95-річчя мисткині, хотіли зробити це масштабніше. Повноцінно музей працює від грудня.
Його керівник Павло Рибарук провів екскурсію ГЛУЗDу та розповів історію створення.
“Параска знаходить собі подібних навіть після смерті”
Музей Параски Плитки-Горицвіт існував тільки у вигляді меморіальної хатинки.
“Ще багато чого треба почистити, відреставрувати, аби друга локація музею стала покращеною. Бо до історії із цим музеєм, хатинка Параски трималася на плечах моїх батьків, декількох людей із села. Та Параска знаходить собі подібних навіть після смерті. Вона розмножується, пучкується, як клітини…”, — розповідає Павло.
Виставки її робіт відбувалися по всій Україні та за кордоном, а одна з них стала початком створення ще одного музею. За ідеєю ініціаторів, цей музей біографічний, своєрідна історія життя митскині.
Після 4-місячної виставки Парасчиних робіт у Мистецькому арсеналі зібралася ініціативна група, яка вирішила, що їх потрібно представляти на постійній основі. Створити музей ініціювала сім’я Рибаруків: отець Іван, його дружина Оксана та син Павло. Олександр Чайка із Центру Леся Курбаса, Максим Руденко, автор фільму “Портрет на тлі гір”, Інга Леві й Катерина Бучацька також причетні до його появи.
Виграли грант від Єврорегіону на внутрішнє оформлення й два роки тому почали реалізовувати ідею. До минулого Різдва вже було все готове.
Біографія в трьох залах
Перше, що бачить відвідувач, коли заходить у музей, — світлини мисткині.
“Перед вами перші гуцульські селфі”, — говорить Павло Рибарук, показуючи на 3 банери зі світлинами Параски, які вона сама собі зробила.
Перша зала — біографічна, друга зала праворуч — з іконами та ілюстраціями, книжками. Увагу привертають “Індійські заграви”, які Параска створила через захоплення давньою східною країною.
“В одному з інтерв’ю мене запитали про основний експонат музею. Відповідь — стиль життя Параски. Клопотенко приїздив, і я кажу: зроби гастротур “Шляхами Параски”, це буде місяць, і ви будете їсти автентичні сушені хлібці і пити воду”, — каже Павло Рибарук.
Зала ліворуч зі світлинами та фотоапаратами Параски водночас є фотостудією. При стіні стоїть мальована тантамареска, яку використовують як рамку. “Привіт із Криворівні!” — пише так, як і на оригінальних Парасчиних, оздоблених орнаментом, у яких вона робила більшість портретів.
Велика частина робіт після виставки в Мистецькому арсеналі міститься в школі. За словами керівника музею, виробів настільки багато, що сміливо можна створювати змінну експозицію.
“Я думаю, що все на правильному шляху”, — резюмує Павло.
Мікрокосмос однієї особи
Феномен гуцульської майстрині Параски Плитки-Горицвіт — у її багатогранності. Художниця, письменниця, фотографиня, фольклористка, іконописиця — лише маленькі частинки цієї особистості. Її слід — тавро того, що може лишити людина по собі, коли вміє закритися від світу.
«Моя мама розповідає: “ Параска деколи не могла чи не хотіла говорити. Вона навіть могла священника не пустити додому, хоча конспекти татові із семінарії обертала у витинанки. Це для нього дуже трепетний момент», — розповідає Павло.
З посестрою Одосією Плиткою-Сорохан у Криворівні вони намагалися відродити коляду, і, як говорить керівник музею, вибриком Параски було створити жіночу колядницьку партію в час, коли колядували лиш чоловіки.
На початку 2000-х, уже після смерті Параски Плитки-Горицвіт, відбулася її перша виставка. Головним образом у ній була колиска з книжками. Дітей Параска не мала, а своїми діточками називала книжки. Була спільнота молодих людей, які хотіли перейнятити щось від неї. Багато речей, що містяться в музеї, Параска колись дарувала всім навколо, багато хто й досі має слід Параски у своїй хаті.
До її особистості керівник музею Павло Рибарук дотичний через своїх батьків та дідуся. Його мама була ученицею Параски:
“Була однією з небагатьох, хто приходив до цієї дивакуватої жінки, а вона їй читала, малювала з нею”.
До Криворівні Параску принесли дитиною в бесагах з Бистриця. Рідня Параски з Криворівні, а батько з Бистриця. В 14 років опинилася в Німеччини, хотіла вчитися, а потрапила на роботу. Пішки разом із ще однією дівчиною Параска повернулася додому.
Як “враг народу” свої 20-ті вона провела в Караганді. Там їй ледь не відрубали ніг… Коли повернулася додому, то очікуваного спокою не отримала. Ще довго в її хаті були обшуки. Після заслання вона більше ніколи не покидала Криворівні.
Померла Параска Плитка-Горицвіт 1998 року в плачевних умовах. Люди старалися доглядати, та цього було дуже мало.
“Вона померла від грипу. Від такого люди не мали б помирати. Параска була дуже ослаблена”, — розповідає Павло Рибарук.
Хатина в присілку Грашпарівка містить ще багато спадку її колишньої мешканки. Частина робіт, що були тут, зараз в експозиції. Її маленька аскеза, де вона прожила все своє життя, ще очікує ремонту, щоб відвідувачі змогли ще ближче відчути світ, який собі створила — цілий мікрокосмос Параски Плитки-Горицвіт.
Журналістка: Ірина Блаженко
Фотографка: Софія Дмитрів
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
