Моє перше Різдво

Він народився на Різдво, і це, безперечно, уже було дивом. Його батьки 15 років мріяли про дітей і, коли вже змирилися, що не матимуть їх, дізналися про вагітність… 

Тієї ночі мело, а вулицями із хат доносилися колядки, це, попри холод, створювало атмосферу затишку… Марину привезли в пологовий, а через декілька годин на світ з’явився хлопчик-різдвяне диво — Матвій. 

Тільки батьки його в диво не вірили і Різдва не святкували. Це був день народження Матвія і не більше…

У дитинстві хлопчик чув від друзів про Святу Вечерю, кутю, сім’ю за столом і всяке таке і навіть хотів би побувати за таким столом, але потім вмикав цинізм та чув батьків голос про те, що в цей день народився він, Матвій, і цього достатньо для дива, свята та радості… Бабусі-дідусі та інші персонажі, які зазвичай розповідають про народження Месії, померли ще до народження хлопця, тому рятувати ситуацію не було кому. Це все, що варто знати про його дитинство.

Та Різдво переслідувало його: саме в це свято, у переддень свого 25-го дня народження, він зустрів Світлану. І це був один з найпрекрасніших моментів: кружляли пухнасті сніжинки, кав’ярні з вуличною кавою мерехтіли ліхтарями, а вона йшла вулицею, поправляючи своє пухнасте волосся, і просто світилася радістю… На секунду він побачив світ у сповільненому кадрі й завмер. Дівчина пройшла повз нього, здивовано піднявши брову. Він наздогнав її, ще не знаючи що сказати…

 —  Дівчино, у вашому волоссі заплуталося безліч маленьких мікротіл, дозвольте визволити вас, —  спочатку ляпнув, а тоді подумав Матвій.

Вона зупинилася і запитала:

 —  Даруйте, ми знайомі?

 —  Ні, але мені б дуже хотілося з вами познайомитися.

 —  У мене такого бажання немає… Щасливого Різдва!  —  промовила дівчина і прискорила крок.

Матвій був не з тих, хто підходить до дівчат на вулиці, частіше вони підходили до нього, у клубах чи на закритих вечірках. Йому не бракувало жіночої уваги й не виникало ніколи потреби знайомитися першим: дами завжди випереджали його. Тому хлопець завмер, стояв посеред вулиці і думав, що ж роблять у таких випадках. Спочатку в голові підсунулася думка “Сама прийде”, але потім пригадав, що це він захопився цією пташкою, натомість вона жодного зацікавленням ним не проявила.

Іти за нею було б немудро, та й виглядало б, як переслідування…

“Ех, що ж мені так не щастить…?”. 

Хлопець ще трохи подумав, а потім набрав Віталіка і заволав у слухавку:

 — Здоров, старий, як ся маєш? Вгадай, хто народиться за декілька годин…

 —  Христос?

 —  Який Христос, Віталька? Яяяяяя.

 —  Оу, сорян. Просто сьогодні Святвечір і вночі народжується Христос.

 —  Харе болтати фігню, ходи в бар.

— Братан, я не можу, сьогодні Святвечір, ми їдемо до бабусі, така традиція. Ми ж у тебе збиралися завжди на Різдво ввечері. Чому ти вирішив змістити дату?

 —  Подумав, що ви когось не того вітаєте. Та й узагалі всіх з нашої тусовки вітають уночі, в переддень народження, а мене увечері того ж дня, бо у всіх Христос народжується, тобто маля, яке за легендою народилося 2000 років тому і якого ніхто не бачив, тобто когось абсолютно вигаданого. Ти усвідомлюєш беззмістовність цього свята?

 —  Так, попрошу не ображати погляди інших людей. Я не оцінюю твоє ставлення до Різдва і ти, будь добрий, не оцінюй мого, домовилися?

 — Та окей, ти йдеш зі мною в бар чи тобі потрібне додаткове запрошення?

 —  Сьогодні — ні, завтра наберемося. Веселого Різдва!

 — Якого в біса Різдва???  —  заволав Матвій, але по той бік почулися гудки…

Він набрав ще парочку друзів, але зі всіма склався схожий діалог… Оці розмови і бродіння містом затягнулося до опівночі. Батьки хлопця вже спали, тому в гості до них він прийти не міг, а привітати його вони прийдуть тільки завтра в обід, така традиція… Але самотньо йому тепер…

Він зайшов у перший-ліпший бар і, цідячи пиво, задумався: таку самотність і сум він відчуває тільки в це зимове свято, бо всі довкола ходять гостями, жують кутю (цікаво, який у неї смак) та наспівують колядки, проте його сім’я ніколи такого не робила, але чому? Можливо, йому потрібно було спробувати, перш ніж вирішити, що Різдво — жахливе свято, яке перетягує увагу від Матвія як іменинника. Але чому батьки щоразу змінюють тему, коли хлопець починає розпитувати про Різдво? Завтра спробує з’ясувати, а сьогодні всередині піднялася якась хвиля агресії: на друзів, які забили на нього в переддень його 25-ліття, на батьків, які не дали йому змоги самостійно усвідомити, що Різдво  —  це брєд, який придумали для життя вмираючих традицій, на дівчину, яка так пафосно його проігнорувала і яка була такою красивою…

Матвій перевернув свій бокал пива, оплатив рахунок і пішов до виходу. Пройшовши кілька метрів, він побачив маленьке кошеня, яке жалісливо нявкало за рогом будинку. Хлопцю стало його жаль, наблизився, щоб погладити. Кошеня одразу ж пішло в обійми Матвія. Він підхопив його на руки і тільки почав думати, що ж має з ним робити, чим годують кошенят та у якій частині своєї квартири його розмістити, як воно вирвалося з його долонь і чкурнуло дорогою поміж машин. У хлопця подих перехопило, він кинувся за ним, мало сам під машину не втрапив. Кошеня забігло в хол костелу і, забившись в кутку, ще раз жалісливо нявкнуло… Він опустився, щоб узяти його на руки, промовляючи: 

“А щоб тобі добро було, я ж подбати про тебе хотів, дурне… А ти…”,  —  хлопець перервався у цьому монолозі, бо крізь прозорі двері вкінці костелу помітив знайому тендітну постать. 

“Це ж кучеряшка із заповільненого кадру”,  —  подумав Матвій. 

З кошеням на руках він відчинив двері і став позаду дівчини, щоб не налякати її. Залишилося переконатися, чи це точно вона, але його серце, яке вискакувало з грудей, було доказом того, що таки так.

Кошеня знову нявкнуло, і дівчина різко обернулася. ВОНА! Матвій усміхнувся до неї та запхав мордяшку малого до своєї куртки. Кучеряшка спочатку розгубилася, а потім усміхнулася… Хлопець старався не сильно свердлити дівчину поглядом, щоб не налякати її, тому почав розглядати споруду та людей, мимоволі вслухався у слова, що лунали. І тут почулося від отця “Передайте одне одному знак миру”, люди почали обертатися та з посмішками і якимись нерозбірливими йому словами торкатися рук одне одного. У перші хвилини це сполохало Матвія, але тільки до моменту, коли Кучеряшка підійшла до нього, поставила свою долоню на його руку та, мимоволі усміхнувшись, сказала “Мир вам!”. Він розгубився і вже в спину їй промимрив: “І вам….мммммиру!”. Кошеня знову нявкнуло, наче теж хотіло долучитися до цієї синергії. Матвій зачудовано стояв і ловив звуки колядки… 

“Як це ангели чудяться? Може, нудяться або….”, — думки обірвала кучерява незнайомка, яка підійшла до Матвія і з пронизливим поглядом процідила: “Ви переслідуєте мене?”. 

Служба закінчилася, лунала остання колядка, дехто молився, хтось вітав один одного зі святом, а кучерява незнайомка пронизливо дивиться, очікуючи відповіді.

“А кошеня  —  відволікаючий фактор. Я права?”,  —  продовжила вона.

 — Не зовсім… Я хотів побачити вас знову, але вирішив, що переслідування — погана ідея, тільки наполошить вас… Мене сюди привело кошеня, зіскочило з рук і між колесами в хол заскочило… А тут атмосферно,  —  роззираючись, сказав Матвій.

Дівчина недовірливо глянула на нього і перевела погляд на кошеня, усміхнулася і запитала, як його звати…

Спочатку хлопець розгубився, а потім промовив:

— Різдвяник.

— Але така назва напою.

— І цього кошеняти, бо знайшов я його на Різдво… Я вперше на Різдво в костелі, тут стільки людей з радісними обличчями…

— Як це вперше? А що ти раніше робив на Різдво?

— Починав святкувати свій день народження, воно завтра… Ми не познайомилися… Мене звати Матвій, і я ніколи не святкував Різдва.

— Я  —  Світлана. Навіть не знаю, що й сказати… Ти не маєш з ким його святкувати?

— Мої батьки ніколи не святкували Різдва, а оскільки це свято сімейне, ніхто з друзів не запрошував мене. Навпаки, усі приходили в гості до мене, на святкування мого дня народження.

Чи погодишся ти випити зі мною кави завтра?

— Але в тебе ж завтра день народження, хіба до тебе не прийдуть друзі.

— Час змінювати правила. Розповіси мені про Різдво?

Наступного дня Матвій сидів за столом Світланиної родини та вперше в житті, у свої 25, куштував кутю. Він розумів, що так активно наминати страву в гостях некоректно, але не міг стриматися. Як він досі жив, не смакуючи куті? Батько Світлани прочитав історію народження Христа, і вся сім’я обговорила це диво. Потім Світлана вручила Матвію торт, який вони з мамою спекли йому. Хлопець, задмухнувши свічі, загадав бажання та, затамувавши подих, намагався втримати стан тихої радості якнайдовше, бо відчував його вперше. Він усвідомив, у який величний день народився — у день народження самого Месії.

Історія вигадана, будь-які збіги з реальними персонажами та подіями є випадковими.

Текст: Оленка Гелетюк

Візуальне оформлення: Ірина Блаженко

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду — підписуйся на нас у телеграмі чи вайбері.