Лягати на землю посеред пісні, кілька десятків разів повторювати приспів і гучне горлання — це дуже коротко про те, що діється під час панк-терапії “Пенсії”. У ній немає правил, усіх об’єднує одне — потреба співати.
Про заснування колективної панк-терапії “Пенсія” та інсайти розповів ГЛУЗDу її засновник — франківський художник та музикант Ярема Стецик.
Концерт, що не концерт, гурту, який не гурт
У 2015-му Яремі Стецику виповнилося 40 років. На той час у нього позакривалися всі попередні музичні проєкти, де він був музикантом: “Стратегічні сперматозоїди”, “Дрозофілія”, “Перкалаба” та “Перкалабські придатки”. Ярема почав вигадувати новий формат, який був би життєдіяльним і не вмер. Це був етап відфільтровування і відходу від наслідування чогось накатаного. Музикант пояснює, що це вже не робити концерти задля популярності, а займатися тим, що дійсно драйвить. Тому й назва проєкту — “Пенсія”, як пережиток гонитви за чимось. Перший вихід у світ був якраз у день народження музиканта.
“Я запрошував до себе поспівати. Це було найпоказовіше, бо найближчі люди буквально сприйняли — поспівати на день народження. І вони не включилися в «Пенсію». Примагнітилися ті, що сиділи за іншими столиками, краєм вуха чули”, — каже Ярема Стецик.
З того часу дали багато “Пенсій” не лише в Україні, а й за кордоном.
Філософія “Пенсії” така: якщо в пісні гарний приспів, то не треба мучити цілу пісню, щоб його заспівати, бо можна заспівати тільки приспів. Тобто робити тільки те, що є класним, бо “нічого страшного, що торт буде перецукрований”, — каже Ярема Стецик. Засновник “Пенсії” виправляє, що вони гуртом не є, оскільки гурт вимагає виступу і сприйняття виконавців. Вони ж навпаки: хочуть, щоби виконавець був з-поміж людей.
“Коли людина приходить і теж щось хоче вкласти, то вона розкривається і стає зіркою, крутішою за всі зірки. В ній відкривається таке дихання і така щирість, що з цього можна палити вогонь. Деколи в житті можеш не мати таких збігів з людьми, як в тому ансамблі”, — каже Ярема Стецик.
Але це не зовсім концерт. Ще на початках його називали публічною репетицією:
“Я помітив у «Перкалабі», коли на репетиції з’являється прикольний фрагмент, то дуже часто його ніколи не виносять на сцену. Тобто він раз загорівся, ми його всі пам’ятаємо, але він на сцені так не загоряється, як тоді на репетиції. Тому цей вогник ми часто створюємо просто на події”.
Формат вигадали з потреби. Музикант ділиться, що з часів “Перкалабських придатків” зрозумів: довірі потрібна воля.
“Ми обрали такий формат, що можна бути причетним і не ходити на репетиції, а, наприклад, по святах виходити і ставати нашим ансамблем. Ти не зобов’язаний грати по нотах, які маєш, а грати ті нотки, які ти зараз хочеш заграти. Ми спеціально вигадали форму, щоб можна було без цієї рутинної музичної історії, зробити тільки святкову частину. Ясно, що вона буде дика за звучанням і люди не зіграні, але ми в процесі вже синхронізуємося, і вкінці дуже часто загоряється гарний момент”, — ділиться музикант.
Сталих учасників “Пенсії” немає. Є кілька сотень людей по всій країні і закордоном, і у внутрішньому чаті вони комунікують, хто куди може долучитися. На виступах може бути різна кількість музикантів. На постійній основі є барабани, бас, духові. Новеньких просять прийти на годину раніше, щоб показати, які акорди гратимуть.
З “Пенсії” не виганяють. Якщо у попередніх гуртах Яреми людина підводила, не приходила на концерт — з нею прощалися, а тут система “вільного відвідування”. Раніше музиканти планували створити філії в різних містах, які робитимуть в себе ті самі терапії. Подібний формат організували в Запоріжжі.
Жартуючи про мінуси, Ярема каже:
“Слухати нашу групу неможливо. Не зіграно, не дисципліновано, розвалюється, незрозуміло, зупиняємося посеред пісні 100 разів. Глобальний мінус в цьому є — ми нервуємо людей, а вони кличуть поліцію, бо не розуміють, що відбувається і чому кричать…
Якщо професійний виконавець грав із кимось нормальним, то йому дуже важко налаштуватись, що, наприклад, буде 10 приспівів. Їм треба на папері написати скільки, а я не можу їм цього сказати, ну бо як буде. Якщо побачу, що я сам співаю цей приспів, то після другого разу я припиню, але якщо люди будуть продовжувати, то він звучатиме, поки вони хочуть це робити. І це нервує професіоналів”.
Перед подією програму прописують, але коригують вже на сцені. Пісні також не називають піснями, а методиками, що можуть тривати по пів години, а буває, коли бачать, що не йде, — зупиняють на половині.
“Ті, що з нами в панк-терапії, точно бачать це, людина зовні — можливо, а, може, й ні. Ми не шифруємося. Для зупинки маємо спеціальний жест: по черзі викидуємо чотири пальці — і маємо заткнутися”, — каже Ярема Стецик.
“Наш діагноз широкий, і ми добре розуміємо, в якому ми середовищі”
За словами Яреми, найскладніше шукати контакт із воїнами. З 2015 року “Пенсія” їздить до військових на реабілітації. Каже, що це та група людей, які будуть закриті, якщо не готувати їх до того, що вони самі будуть створювати якісь звуки. Та якщо це вдається, це найкращий фідбек.
“Найбільша радість для нас, коли вдається з військовими налагодити довіру і зв’язок. Бо, наприклад, коли за якісь великі гроші нас замовляють, але в процесі контакту нема, ну то ми просто скручуємо цю програму”, — каже Ярема.
“Найкращі” фідбеки шукають у фейсбуці. Особливо під коментарями до постів міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа, який може в них похвалити “Пенсію” і вставити шматок їхньої музики.
“У нього там найкраща аудиторія для таких коментарів. Ми їх скрінимо, потім перечитуємо і ставимо собі на обкладинки. Це люди, які з нами не перетинаються. Цього року одне із франківських медіа назвало «Коляду від Пенсії» найкращою у світі. І їхні читачі написали, що це шабаш наркоманів, мовляв, що вони собі дозволяють? от колись була коляда і так далі. Але це треба розуміти, що наш діагноз широкий і ми добре розуміємо, в якому ми середовищі. І в постах, і в коментарях Марцінківа я абсолютно добре сприймаю своїх сусідів, братів і сестер. Вже давно нічого не болісно, бо болісно за що? За то, що я неправильно співаю? Ні. За то, що в мене такі сусіди? Так. Кожного разу стикаємося з тим, що людина з бульбашки не вилазить і з дивана показує однотипну експертність. Але я і вдячний їм за коментарі, бо я так не вмію слова скласти. Якби навіть старався за гроші, так не складеш. Копірайтера наймеш, то він так не вальне. То іскра. Житєйська”, — ділиться музикант.
Коляда, про яку згадує Ярема Стецик, у тому форматі, як є тепер, почалася, коли створили “Перкалабу”. Це кінець 1990-х — початок 2000-х. Вона стала вже традиційною міської, а кілька років поспіль, організатори закликають ще телефонувати воїнам і йти спільно, щоб подарувати їм причетність до свята.
“Ти ходиш по місту, і постійно звучить сумна колядка. Виникало питання «чому?». Це ж, типу, день народження Ісуса, радість. І ми тоді в «Перкалабі» спробували робити своє, і вже за рік вона якось так розвинулась, що ми автобусами їздили від однієї адреси до іншої. Це зараз я вже лінуюсь і ми дуже короткий маршрут робимо. Раніше це могло бути там день-два. Зараз із «Пенсією» ми зробили на певну годину — і всьо”, — каже Ярема.
“Запис у студії ніколи не передасть того, що відбувається наживо”
Зараз у “Пенсії” в репертуарі приблизно 30 пісень. Вони різні: Івасюка, щось із “Перкалаби”, є навіть іспанська “Mala Vida” Mano Negra. В усіх цих піснях є один спільний момент, що став критерієм відбору, — їх можливо зіграти разом із публікою. Не всі пісні вдається адаптувати під манеру “Пенсії”.
19 грудня 2023 року вийшов перший мініальбом “Горрри”. У ньому три пісні-методики. А 22 січня 2024-го вийшов альбом колядок “Франківськ.Коляда”, де 11 композицій.
“Писати «Пенсію» на студії дуже шкідливо і не потрібно. Ми не від того. Наша історія не в записаних нотах, і запис у студії ніколи не передасть того, що відбувається наживо. Тобто ця емоції не передається. Та цього року ми зрозуміли, що добре було хоча б аранжування зробити. І навіть якщо ми там досить дебільно заспіваємо, то людина зрозуміє, що форма вільна і розслабон включений навіть в студії”, — каже Ярема Стецик.
Ще музикант ділиться, що буде третій альбом із переспівами перкалабських композицій, адаптованих під “Пенсію”.
У чому терапевтичність?
Задум був таким, що після панк-терапії слухач із кислим настроєм мав би стати активним. Бо спів, переконаний музикант, лікує.
“Люди перестали співати, кричати. Люди сильно соромляться. Вони слухають музику, наприклад, у кращому випадку, в навушниках. Я народився в 1975-му, і в мене в пам’яті чомусь є, що люди співають: будь-який двіж, вечеря, день народження, з кожного вікна у двір чути спів. Та зараз просто такий час, що ми не співаємо. Мало по вулицях навіть п’яних, які лежать і співають. Технологія потихеньку прибрала спів, і люди зараз не співають. А він точно має терапевтичний ефект, бо коли ти наспіваєшся, ти маєш зовсім інакший внутрішній прикол. Ми у війні зараз і це треба ще й тому. Це вивільняє, а в коляді це ще відбувається через традицію.
Це точно не замінить молитви чи якоїсь там медитації інакшої… Якщо не хочете називати це психотерапією, то це тип настроєво-емоційного налаштування. Панк-терапія — це воно і є. Ти тут зараз накричишся, зловиш кайф — і потім будеш шукати, де ще можна покричати”.
Журналістка: Іра Блаженко
Фото: Анна Озарко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
