Не борода Миколая, а волосся мами… Як ми дізналися таємницю віків…

Одного дня в кожної дитини настає розчарування, бо вона дізнається, що подарунки приносить не Миколай, а… батьки. Цей момент стає переломним у житті багатьох. 

Редакція Глуzду ділиться своїми історіями про фатальний день. А ще ми зібрали поради, як про це говорити з дітьми та чого ліпше не робити батькам.

Пишіть історії про свій досвід у коментарях на нашому сайті (внизу).

У нашій сім’ї свято Миколая завжди було очікуваним, і для малих, і для дорослих. Діти чекали на подаруночок, а мама на те, щоб його подарувати. Вона завжди отримувала задоволення, коли дарувала комусь щось. 

Мама розповідала мені, що Миколай приходить через вікно. Ми жили на четвертому поверсі, і мені завжди було за нього страшно. 

У років 5-6 я лежала і думала, щоб нічого з ним не трапилося, поки залізе на 4 поверх, і тут у сусідній кімнаті загорілося світло. Я вийшла й побачила, як моя мама дістає щось із пакета. Вона мене помітила, а я побачила її перелякані очі, і тут до мене прийшло маленьке розуміння, не сповна, але сумніви якісь з’явилися. А ще був старший брат, який ходив і повторював: “Миколая не існує, Миколая не існує!”. А мама йому завжди перечила. 

А вже в років 14, коли я сиділа в телефоні, закутавшись у ковдру (ми вже знали, що то все мама), чую, як вона ходить з однієї кімнати до іншої й наближається до мене. Я не встигла вилізти з-під ковдри, чую її крок, вона підходить усе ближче і ближче… Я як вилітаю з-під ковдри із криком “БАААААХ”, а я ж не бачила, що вона несе в руках тапочки, вона як тими тапочками мене баааах!

Ми всі вже давно знали, що то її рук справа — усі ці подарунки, а вона так сильно образилася, що її впіймали. 

Ілюстраторка: Богдана Грищук

Що б я порадила батькам? Щоб вони якнайдовше зберігали таємницю про Миколая, бо це дуже магічна річ і дітям вона потрібна. І не тільки їм, а й дорослим. Усім потрібні магія і диво…

Фотографка ГлуzдуОксана Санагурська

Уже не пригадую, як і коли довідалась, хто ж насправді кладе під подушку подарунки, але після того ще кілька років вдавала, що нічого не знаю. І листи писала, а потім подумки запитувала: “Ну чому не забираєте?”. А який азарт був знайти щось у шафі! Щоправда, опісля таким було й розчарування. Та тривало воно недовго, і чарівної ночі 19 грудня однаково були приємними миті очікування, а шелест обгорток від цукерків чи упакування додавав трепету. Для своїх дітей, звісно, хочеться зберегти диво якнайдовше, однак… Мабуть, у 8 старший син поділився: товариш каже, що Миколая не існує. Моя відповідь була коротка: “Існує! Просто його немає серед нас, бо він святий і живе тепер у небі”. Це заспокоїло.

Звичайно, так триватиме недовго, можливо, уже наші діти не вірять та мають на це докази, а колись ще й закинуть, чому ми обманювали.

Мабуть, усе залежить від того, як подати. Я акцентуватиму, що святий Миколай — не вигадка, а правдива особа, нагадаю (бо вони знають про життя святого), що допомагав він таємно, звідти й така традиція. Скажу: “Хіба не чудово?! Тепер ви готуєтесь, щоб її продовжити. Таємно!”.

Літературна редакорка Глуzду Наталія Демкович

Фото: Оксана Санагурська

Хто знає мене трохи ближче, той у курсі, що я жінка з важким характером, цинізм і скептицизм із мене аж пре.

А вся річ у тому, що мене так виховували батьки, щоб потім у житті нічого не розчаровувало.

Коли мені було 8 років, напередодні дня святого Миколая підійшла мама з обличчям «твій хом’як пішов у далекі світи, але ми купимо тобі іншого». Мовляв, знаєш, Миколая не існує, увесь цей час ми з татом купляли тобі подарунки і клали під подушку. Ми цього більше робити не будемо, але якщо ти чогось хочеш чи чогось тобі треба, то кажи, а ми з татом постараємося купити.  

Не можу сказати, що це був великий шок для мене, я давно здогадувалася, і коли знаходила подарунки на шафах перед святом, щось мене наштовхувало на думку, що то явно не святий дух Миколая там їх кладе. Але після цієї маминої “щирості” відчуття свята пішло коту під хвіст…

Журналістика в моїй крові пульсує від дитинства й наступного дня цією новиною я ділилася з однокласниками. 

Словом, велика перерва, у кутку стоїть ватага дітей, я в колі розповідаю страшну таємницю, хто кладе подарунки їм під подушку. 

Того дня я йшла з відчуттям гордості за себе, бо розплющила людям очі на цей світ, але мамі моїй ще довго діставалося від батьків однокласників, бо їм довелося теж говорити зі своїми дітьми “по-серйозному”.

Ілюстраторка: Богдана Грищук

Мораль «сієї байки» така: не майте своїх дітей за дурних, вони давно вже познаходили всі подарунки — на шафах чи під ліжком, просто вам не кажуть. Поговоріть із ними, як із дорослими, та даруйте їм радість щодня і не чекайте для того свята.

Журналістка ГлуzдуРостислава Мартинюк

Батьки були дуже обережними до теми Миколая і декілька “хвиль” чуток “то все батьки” вправно відбили. Але настав день, коли довелося сказати, як воно є….

Складно згадати, скільки мені тоді було років, але добре пам’ятаю, як гірко я ридала і питала тата по черзі: то чому вони мене з мамою обманювали, то чому він мені сказав правду.

Від того дня без дива жити стало важче. А ще мене нагородили фразою: “Олено, ну ти ж доросла! Чого ревеш? Та ж будь якась мудра”.

Ото “мудра Олена” вирішила свій біль від втрати дива вкласти в те саме свято.  Уже на наступний рік батьки знайшли під подушками подарунки. Потім до цього процесу долучила ще й молодшу сестру. А коли я стала студенткою, то потрапила у благодійний фонд “Карітас”, де волонтери та працівники фонду пакували подарунки знедоленим дітям. Відтоді в переддень свята я почуваюся спокійно тільки тоді, коли піклуюся про чийсь подарунок.

Тільки через свято Миколая я зрозуміла, що моя мова любові – подарунки.

Важко радити щось батькам. І, правду скажу, дуже співчуваю людям, перед якими зараз стоїть дитина і запитує: “Хто кладе подарунки під подушку? Скажи правду!”. Не знаю, що б відповіла я. Але впевнена, що ці питання-відповіді –  один із небагатьох моментів, що руйнують дитинство і віру в диво, у цей день ви можете або зруйнувати, або сформувати свідому людину, яка подбає про подарунки для тих, хто потребує. Бо ми спроможні самі створити диво в пам’ять про Миколая, який так робив…

Головна редакторка ГлуzдуОлена Гелетюк

Фото: Оксана Санагурська

Над матеріалом працювала команда Глуzду (не вся). Поради суб’єктивні, однак може вам стануть у пригоді)

Отримувати сповіщення з новими матеріалами можна в нашому Telegram-каналі. Підписуйтеся і будьте в темі)