Сім’я Ірини та Володимира Татарових виготовляє на замовлення різноманітний дерев’яний декор. У майстерні “Чарівна карета” виробляють ще й лялькові будиночки й розписують вручну. Подружжя відкрило майстерню, аби заробити на лікування сина, якому діагностували синдром Лея.
Про боротьбу за життя сина
Здавалось би, перед нами звичайна щаслива сім’я з планами на майбутнє, та все було по-іншому, коли Юліанові діагностували хворобу.
“13 років тому в нас народився син Юліан. Спочатку він розвивався як нормальна дитина, грався, сміявся, щось собі говорив. Та згодом, коли йому виповнилося 2 рочки, ми помітили, що щось не так. Син втрачав активність, не міг нормально координувати свої рухи. Одразу ж почали проходити обстеження тут і за кордоном. Результати аналізів приходили різні, та все ж діагностували синдром Лея. Дітки з цією хворобою повільно згасають. Ми спостерігали, як наш син втрачає змогу самостійно дихати, рухатися, говорити. Поїздки за кордон на реабілітацію також не допомагали. Спочатку намагалися збирати кошти на лікування, але ресурси швидко закінчувалися, а нам доводилося жити і боротися за сина далі”, – ділиться Ірина.
Синдром Лея – це рідкісна спадкова недуга, за якої уражається нервова система та м’язи. Хворіють зазвичай діти до двох років, але зафіксовані випадки і в підлітковому та дорослому віці. Наразі лікування від цієї хвороби немає.
Ірина та Володимир шукали, як допомогти синові та самим заробляти кошти на реабілітацію. Їм у цьому допоміг друг сім’ї, який займався виготовленням дерев’яних виробів у Франківську. Він запропонував Володимиру працювати у нього. Так чоловік навчився користуватися лобзиком, вирізати із дерева монограми на весілля, конструкції та декор. А потім спробував і сам все робити вдома, у Городенці.
Історія перших лялькових будиночків
“Якось знайома прийшла до нас із проханням: “У моєї похресниці день народження, а я хотіла б подарувати їй ляльковий дерев’яний будиночок. Я вам довіряю, зможете?” На той час ми мали потрібні матеріали, тож чоловік вирішив спробувати. У нас не було конкретного шаблонного замовлення, це був політ фантазії чоловіка, а я його підтримала. Нам дали волю творити, і той перший будиночок справді вийшов дуже гарним! Він надихнув на подальшу працю над іншими проєктами. І кожен наступний виходив особливим і неповторним. Інколи чоловік і сам не знав, яким буде кінцевий результат, бо щось придумував уже в процесі виготовлення, але усі вони виходили унікальні. Люди, які замовляли, повністю довіряли нам. Так у нас з’явилася можливість працювати вдома і бути більше разом, частіше бачитись і приділяти увагу синові”.
Спочатку будиночки були просто білими, гарно відшліфованими, та Ірина у той час почала вивчати техніку декупаж і працювати з акриловими фарбами, тож спробувала розфарбувати виріб та прикрасити мініатюрні кімнатки серветками і натуральним мереживом. Так їй вдалося зробити казковий дім для ляльок.
“Я декорувала скриньки мереживом і захотіла спробувати застосувати його у будиночках. Зробила стіни, поєднала з фарбами — і побачила, що виходить дуже навіть гарно! Тоді наші роботи стали ще унікальнішими, адже це повністю ручна робота і неповторний дизайн”, — каже майстриня.
Люди бачили роботу подружжя, замовляли для своїх дітей будиночки на дні народження, новорічні свята. Подружжя почало ще більше вдосконалюватися, із практикою і їхніми навичками кожен наступний будиночок вражав ще більше.
Затишна майстерня у літній кухні
Володимир облаштував свою майстерню вдома в кімнаті літньої кухні. Там він виготовляв скриньки, вішачки, монограми, новорічний декор, підноси та цукерниці, рамки для фото та інший дерев’яний декор, і, звісно ж, — будиночки.
“Ми з дочкою хоч вже і звикли бачити роботи чоловіка, але щоразу дивувалися його таланту та вмінням, а коли я показувала чоловікові розфарбований та задекорований виріб, дивувався він”, — ділиться Ірина.
На один великий будинок для ляльок витрачали близько тижня, адже це кропітка робота, кожну деталь зашліфовували, щоб не було гострих кутів, аби дитина не поранилася і все було безпечно.
“У літній кухні працюємо, і нам справді вистачає місця. Ми не плануємо чогось захмарного, немає мети виробляти великими партіями, ми насамперед маленька сімейна майстерня. Хотіли більше часу приділяти сину і жити звичайним життям. Я вважаю, що Бог дає тобі рівно стільки, скільки тобі потрібно у цей момент. А далі ти — це те, що ти можеш принести у цей світ, це важливіше, аніж кількість зароблених грошей. Важливо те, чим ти можеш змінити цей світ”, — розповідає Ірина.
“У кожен виріб ми стараємося вкласти душу нашої сім’ї”
Боротьба батьків за сина була складною та тривалою, але зрештою Юліан помер. Тихо, спокійно, відчуваючи турботу і теплоту батьків та рідних. Став янголом. Але Ірина та Володимир продовжили працювати і створювати свої вироби, даруючи частинку своєї душі іншим.
“У той час, у червні, був період перших причасть. Перед смертю сина у нас замовили ангелика, тож ми працювали. Потім Юліан від нас пішов. Було складно і дуже боляче його відпускати, але, як казав чоловік, — ми змушені були. І ми пішли далі. Виставили у фейсбуці свої останні роботи, люди побачили, що ми працюємо, тож почали замовляти. Чоловік каже, що майстерня лікує, забирає всі погані думки. І так само мене рятували фарби, бо коли ти починаєш фарбувати, то наче переносишся в інший світ. Ти просто малюєш — і в результаті отримуєш прекрасний виріб, який надихає на подальшу творчість. Ті люди, які замовляють у нас, отримують річ, наповнену теплотою і частинкою нашої душі. Можливо, хтось скаже, що роблять замовлення із жалю, але я так не думаю”.
Сім’я Татарових віднайшла в собі сили працювати далі, розповідаючи кожним виробом свою життєву історію. Навіть попри труднощі, попри біль втрати, вони сповнені натхнення та ідей, мають плани на майбутнє. Радіють, що можуть дарувати щастя іншим діткам.
“Емоцій, коли дітки бачать ті будиночки, не передати словами. Коли мені починали скидати перші відеовідгуки, я задивлялася на емоції дітей, на їхню щирість та захоплення. Зазвичай у нас брали будиночки до дня народження чи на Миколая, і коли ти бачиш оченята, які світяться від щастя, — отримуєш шалену дозу натхнення, яка дає поштовх працювати далі і творити для них казку”, — ділиться Ірина.
Та не лише будиночками славляться майстри із Городенки. В їхньому асортименті й новорічні прикраси, різдвяна шопка, композиції до свят, пам’ятні скриньки і скриньки для прикрас, можна замовити для себе чи на подарунок щось особливе, бо всі вироби унікальні, ручної роботи.
“Три роки тому розробили свій варіант різдвяної шопки, який дуже сподобався людям, він дарує особливу атмосферу. Робимо і різні композиції з ялиночками, звірятками, гномиками. А ще недавно у замовниці померла мати, то ми зробили пам’ятну скриньку, де вона буде зберігати усі її важливі речі, аби передати їх своїм дітям і внукам.
Я вважаю, що ми можемо ділитися частинкою тепла через наші вироби, бо кожен виріб — це якась історія. Хтось замовляє на день народження чи якусь особливу подію в житті, хтось хоче саме виріб ручної роботи. І в кожен виріб ми стараємося вкласти душу нашої сім’ї”.
У планах розвиватися далі та відкрити свій музей
Ірина та Володимир хочуть творити і надалі, вдосконалювати свої вміння. У планах — розробити дерев’яні конструктори, ігри для дітей, які можна використовувати на вулиці, тож виготовляють макети, вчаться нового, мають ідеї для втілення інших проєктів.
“Ми не ставимо за мету якесь збагачення, ми хотіли б створити музей із ляльковими будиночками, де будуть представлені наші вироби. Від найменших до грандіозних. Потрібно, щоб люди бачили цю красу і знали про нас. Це така наша маленька мрія. Ми хочемо дарувати людям світло й позитивні емоції. Повірте, наша сім’я пройшла дуже складну дорогу, але нам вистачило сил та сміливості прийняти Божу волю. Вдалося знайти свій шлях, і Бог допоміг відкрити наші таланти. Я хотіла б бути прикладом для людей, щоб вони не опускали рук ні в якій ситуації, як би це не було важко. Ми пройшли це і будемо намагатися віддати людям частинку нашого сімейного тепла”.
Подружжя допомагає іншим впоратися із втратою близьких, розповідаючи свою історію, і продовжує творити, зокрема дерев’яні шедеври, які зберігатимуть пам’ятні моменти життя.
Журналістка: Софія Дмитрів
Фото: архів героїв тексту
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
