Не вирок, а виклик: Тарас Гаврада малює картини, щоб заробити на операцію та знову стати на ноги

Тарасу було 10, коли його почало боліти коліно. Лікарі сказали, що це запалення. Згодом почалися болі в хребті, а 2014-го встановили діагноз — хвороба Бехтерєва. Це хронічне системне захворювання хребта та суглобів з обмеженням рухомості. Чому воно проявилось — невідомо.

“Я не думав, що буду на милицях, бо переважно ця хвороба вражає хребет, він зростається, немає гнучкості. Але в мене периферична форма захворювання, вона проявляється в ураженні великих суглобів — ліктьових, колінних, гомілковостопних — і трапляється рідше. 2017 року я став на одну милицю, а 2018-го — на другий.

Не панікував, а прийняв це. Якщо воно трапилося, то потрібно із цим жити. Підтримували всі рідні, а найбільше мама. Вона зараз на пенсії, доглядає мене. Самому важко принести щось, одягнутися, тому мама завжди поряд”.

Хобі, що стало заробітком

Малювати Тарас почав минулого року: натрапив в ютубі на відео, де малювали аерозольними фарбами. Захотів спробувати: спочатку боявся, чи вийде, а за трохи почав вчитися малювати в стилі спрей-арт (техніка малювання балончиками — ред.).

“За порадою подруги в травні ми зробили допис про продаж картин. Подумав, що ніхто не буде купувати мої роботи, бо кому вони потрібні: я ж не художник, тільки вчуся, копіюю роботи, дивлюся майстер-класи. Але пост розлетівся по соціальних мережах, так у мене і з’явилися замовлення. Одна моя картина коштує близько 400 гривень. На сьогодні я продав приблизно 80 картин.

Планую замовити глянцевий фотопапір, що значно більший від того, на якому малюю тепер, бо вже маю замовлення на картини більшого розміру”.

Моя мета — заробити на операцію своїми руками

“Мені потрібна операція із заміни кульшових суглобів двох ніг. Наскільки я знаю, уже через два тижні після операції виписують з лікарні, нога починає рухатися в суглобі. Звичайно, бігати та грати у футбол я не зможу, але буду краще ходити та вирівняється постава.

Коли встану на ноги, хочу кудись поїхати, бо тепер моє життя — це до центру і звідти додому. Ще не думав куди, але обов’язково поїду в гості або на екскурсію. Найлегше здатися, скласти руки і сказати: “Я — інвалід, ходіть усі довкола мене”. Я почуваюся повноцінним, бо до 30 років жив звичайним життям. Не хочу визнавати, що маю обмеження, але з ним потрібно боротися, робити все, що в моїх силах. Моя мета — заробити на операцію. Тих, хто просить є багато, я хочу заробити”.