Стихійна торгівля зсередини, або як я стала продавчинею молока в середмісті Коломиї

Гуляючи вулицями міста, я неодноразово замислювалася, чому люди торгують на стометрівці чи біля універмагу, а не на ринку, і впіймала себе на думці, що мені легше купити щось, йдучи по вулиці, ніж повертати на ринок. Я з дитинства не люблю метушні. 

Ох, ця вічна дилема: з одного боку бабусі, які довго та нудно вирощували продукти, потім у спеку добиралися в Коломию, щоб заробити якусь копійку, а з іншого — стихійна торгівля, що “зжирає” туристичний потенціал мого міста. Я довго роздумувала, у чому причина проблеми: можливо, місце на вулиці дешевше, ніж на ринку, це своєрідний сільський маркетинг чи просто ментальність? Щоб знайти відповіді на ці питання, я вирішила побачити вуличну торгівлю зсередини…

І тут на ринок вийшла я, нова конкурентка…

Зранку трохи хвилювалась, бо маю багато знайомих у Коломиї, боялася зустріти когось у своєму новому амплуа. Ще був страх, що мене викриють під час торгівлі: було б дуже соромно перед бабусями, серед яких я мала стати своєю. 

Я пішла на невеликий ринок, що тягнеться по вулиці Бандери, й купила дві пляшки домашнього молока (так, я підтримала стихійну торгівлю). Не хотіла, щоб мене викрили колеги на новому “робочому місці”, а магазинне молоко як домашнє продавати не хотіла. За кожну пляшку заплатила по 25 гривень, за стільки ж і планувала продати. Спочатку хотіла піти на стометрівку, але там нікого не було через спеку, тож я відправилась до універмагу: там торгують завжди. 

Підходячи до фонтану, я помітила, що люди торгували не біля входу в універмаг, як зазвичай, а колона посунулась убік, ближче до брами, звідки починається продуктовий ринок. Ніколи до цього не помічала, щоб там торгували.

Спочатку я подумала, що це через спеку, але, почувши розмову двох жінок, зрозуміла, що нещодавно відбувся черговий рейд.

— Дивись, чи сюди не йдуть!
— Та вроді нє…

Стало ще цікавіше… Я підійшла до жінки, яка стояла збоку (вона продавала молочні продукти), і спитала її, чи можна розміститися поруч: 

— Можна тут стати?
— А що продаєш?
— Молоко.
— Нє, з молоком не пускаю.

“А ці бабулі виглядають погрозливо… Своя мафія”, — подумала я і пішла шукати миліших колежанок.

Так дізналася, що конкуренція тут існує і просто так стати на будь-яке видне місце не вийде.

“Ти ж не вкрала — своє продаєш”

Пішла шукати далі. Спитала жінку, яка продавала черешні навпроти магазину одягу, вона дозволила стати поблизу. Ніколи б не повірила, що колись так радітиму тому, що знайшла місце для продажу молока.

Поряд стояла інша жінка з молочною продукцією, так я й познайомилася з пані Марією з Великого Ключева. Вона торгує з дитинства, колись продавала курей, тепер — сметану та сир. Від неї я дізналася, що “ганяють” стихійну торгівлю двічі на тиждень, проте через 5-10 хвилин торговці повертаються на свої місця.

Пані Марія мені видалася приємною жінкою, тому я вирішила поділитися з нею, що вперше пробую торгувати. Вона ж вирішила потішити мене фразою, якою колись заспокоювала її мама: “Ти ж не вкрала — своє продаєш”. Ця фраза мене розвеселила і водночас трохи заспокоїла…

Ціни: ринок vs вулиця

Я намагалась не привертати до себе уваги й не викрикувала щось типу “Парне молочко!”. Просто стояла й очікувала дива: “Хтось прийде та й купить”, — думала я. Люди оминали мене, а в голові було лише: “Лиш би не зустріти вчительку з додаткового, а то подумає, що всі гроші на репетиторство витратила і тепер торгую”.

Поки я чекала на покупців, почався обхід: “Дівчата, чеки маємо? — почувся низький чоловічий голос. Я уявлення не мала хто це, але, здається, усі, окрім мене, розуміли, що йдеться про оплату місць торгівлі. Кілька жінок не мало чеків, тому оплатили й отримали їх. На диво, мене оминули. 

Пані Марія сказала, що місце коштує 30 гривень. У цей момент я не стрималась і спитала, чому ж вона не йде продавати на молочний ринок. Я була впевнена: вона скаже, що там дорожче, але…

— Я навіть не пробувала туди йти.
— Чому?
— Ну, тут легше і швидше. Тут усі…

Оскільки нічого конкретного пані Марія не сказала, я вирішила дізнатись самотужки, скільки ж коштує місце на самому ринку. Простоявши ще пів години, я зрозуміла, що молоко мені продати не вдасться: торговець з мене ніякий, а потрапити на очі чоловікові, який збирав гроші та роздавав чеки, не хотілося. Подякувавши пані Марії за компанію, з двома пляшками молока я пішла шукати адміністрацію ринку. Я потрапила в молочний павільйон, де мені вказали на невелику кімнату між рядами. Там я зустріла світлу жінку в білому халаті та штанах. 

— Скажіть, будь ласка, де можна оплатити місце?
— Просто проходьте на молочний павільйон і чекайте — до вас підійдуть.
— Скільки коштує місце?
— 30 гривень. Там ще є місця. 
— Мені на завтра. Дякую.

Я здивувалася: ціна однакова. Ну, і мої припущення про чоловіка із чеками підтвердилися: збираючи гроші в торговців за межами ринку, він підтримує процвітання стихійної торгівлі. 

Одним походом це не закінчилось. Я пішла ще раз, щоб дізнатися, чому інші продавці не йдуть торгувати на ринок.

“За місце тут заплатила, а на ринок не йшла і не знаю, які там розцінки. Чого туди йти?”.

«Знаю, що ціна однакова, але тут хоч є шанс продати. На ринок ніхто купувати не йде. Єдиний мінус — тут “ганяють”».

Коломияни про стихійну торгівлю…

Ми з командою зробили опитування в соцмережах Глуzду, щоб з’ясувати, якої думки про стихійну торгівлю коломияни. В опитуванні взяло участь 170 осіб: 

Товари на вулиці купує — 135 осіб.


Задоволені якістю продуктів, придбаних на вулиці — 69 осіб.


Не вважають стихійну торгівлю злом — 37 осіб.


Категорично проти стихійної торгівлі — 61 особа.


41 людина вагається, 27 — байдуже.

Стихійна торгівля очима влади

Я зробила свої припущення, а от керівник муніципальної інспекції Дмитро Мельничук та юрист Ярослав Грицик розповіли про вуличну торгівлю зі свого кута:

“Побороти стихійну торгівлю неможливо, попри все це питання буде актуальним. Ми боремося з нею щодня від 8:00 до 17:15, далі завершується робочий день, і ми не маємо повноважень. Стояти на місцях стихійної торгівлі постійно не маємо змоги, бо в штаті муніципальної інспекції працює дев’ять осіб: з них двоє відповідають за паркування, двоє — провідні спеціалісти (діловод та юрист), а за стихійною торгівлею стежить п’ять працівників разом з керівником. Недавно ми подали список на розширення штату, наразі очікуємо рішення депутатів, може стати на одну-дві особи більше. Ми працюємо комплексно з громадянами, це наша робота, однак ініціативу проявляють і небайдужі коломияни, які хочуть бачити місто туристичним”.

Інтуїція не зрадила: гроші збирали незаконно

“Ми є виконавчим органом і робимо те, що каже влада, самі ми нічого змінити не можемо. Здійснюємо інформаційну роботу по телебаченні, розклеюємо по місту листівки, на зразок: “Заборонено торгувати, притягнемо до адміністративної відповідальності”.
Від понеділка до п’ятниці регулярно здійснюємо роботу превентивного характеру, проте це не дуже допомагає — торговці йдуть на ринок, а потім знову повертаються на вулицю. 
Є дві окремі статті: ми відповідаємо за торговців, які розкладають товари на землю чи столики, торгівлею з рук займається поліція.
Рейди проводимо на всіх місцях, де є стихійна торгівля. Двічі на тиждень працюємо з поліцією, але навіть так не можемо протистояти вигадливості продавців: ми перекрили всі місця, де була незаконна вулична торгівля, а люди перейшли на інші й продовжили продавати.


Ми штрафуємо лише тих, хто проживає в Коломийській ОТГ, в іншому разі такі питання розглядає інспекція за місцем проживання правопорушника. 


Мінімальний штраф — 350 гривень, максимальний — 1360 гривень. Усе залежить від поведінки та систематичності порушення”.

Я не можу не запитати про чоловіка, який перевіряв, чи оплачено місця на ринку. 

“При міській раді є багато комунальних підприємств, зокрема й міський ринок. Це був контролер ринку, він має касовий апарт, щодня проходить ринком і “оббілечує” людей, тобто надає їм місце для торгівлі. Для цієї процедури є чітко визначені межі ринку, якщо це відбувається поза — це правопорушення”.

Підсумки…

І хоч я торгувала лише пів години, можу сказати, що це складно. Тут велика конкуренція й мовчки продати важко. Помітила, що тут існують правила: більше гарних слів — скоріше додому з порожньою сумкою та повним гаманцем.

Торговці не порівнюють ціни за місце на ринку і там, де торгують, та не задумуються над тим, чи впливає це на естетику міста. За моїми спостереженнями, з них незаконно беруть гроші за торгівлю просто на вулиці. Боротьба із стихійною торгівлею триває, однак наразі вона неефективна.  

Мій журналістський експеримент є прикладом того, що вулична торгівля — це історія з відкритим фіналом. Чи можливо її побороти і як — питання, які залишаються. 

Своїми думками із цього приводу ділися в коментарях.

Журналістка: Каміла Чернєцова
Фотограф: Назар Яжинський 

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.