ГЛУЗД

«Сидіти там, в окопі, і чекати, коли тобі дозволять відстрілятись, доки у твою сторону летять кулі, не хочу. Я потрібен тут. Тримаю лінію оборони на мирній землі, хоч і не відхрещуюсь від тієї».

Андрій Флоря – ветеран АТО, доброволець.

Цей чоловік відчув потребу захистити кордони своєї держави: пішов добровольцем, не зважаючи на те, що рідні й близькі не підтримували його рішення.

«Все почалося із Майдану», – каже Флоря.

Потім часто їздив у зону бойових дій по роботі.  За професією Андрій – журналіст.

«Ті події не пройшли повз мене, навпаки – зачепили за живе. Я ніяк не міг повірити, що все це відбувається у незалежній Україні. Важко було зрозуміти чому все це: війна, бойові дії, агресія від іншої держави взагалі є…»

З 2014 року їздив як доброволець, наступного – практично напросився у військкомат, де  все ж дали повістку. Потім закрутилося – полігон, військові навчання, розподілення по бригадах, де Андрій потрапив у 24-ту, як снайпер-розвідник.

«Все, як у житті – навчання це одне, а коли ти потрапляєш на Схід –  зовсім інше. Коли ти тільки вчишся і тобі дають гвинтівку, то стріляєш по мішенях, там – ти бачиш свої цілі чітко. Вони ходять, розмовляють, живуть. Найважче було усвідомити це», – каже чоловік.

За словами Андрія, який вже 2 роки не повертався у зону бойових дій, все ж відчувається ностальгія за тією атмосферою, хочеться повернутися. Проте пояснити  з чим це пов’язано, він не може.

«Просто тягне назад і нічого не можу із цим зробити – говорить. – Ніби чогось не вистачає».

Попри те, що  оточення журналіста не розуміло його прагнень воювати, все ж були ті, що надавали моральну підтримку. В більшості, це люди, які вже були на Сході у першій хвилі мобілізації.

«Вони, напевне, розуміли, що це величезна біда, втрати та, можливо, навіть смерть. Але все ж казали, що я чиню правильно, бо тоді людей катастрофічно не вистачало».

Андрій також є заступником керівника спілки ветеранів АТО, де він допомагає побратимам реабілітуватися та соціалізуватися. Бо так чи інакше, але війна – це величезний стрес.

Щодо нього самого, то відповідає що робота та сім’я допомагає йому, адже після війни дуже багато чого змінилося у думках та житті в цілому.

«Є багато випадків, коли хлопці повертаються звідти і, або заглядають у чарку, або мають якісь психологічні проблеми. Найгірший – це суїцид. Мене від цього всього вберегла підтримка рідних, без них я б не впорався; робота, бо вона відволікає від поганих думок улюблені заняття – активний відпочинок і рибалка».

Повертатися знову в АТО зараз не бачить сенсу, але в разі загострення конфлікту – піде не задумуючись.

Журналістка: Ростислава Мартинюк
Фото: архів Андрій Флоря


А щоб у твоєму житті було більше Глузду —підписуйся на наш телеграм-канал.

Наші партнери