Парк, що змінює свідомість

Бук червоний, ялівці, сосна альпійська — невисокі декоративні рослини прикрашають затишне подвір’я приватної садиби, розташованої поряд із заповідником “Хотинська фортеця”. Через територію садиби потрапляємо в дендропарк, де понад тисячу дерев з різних куточків світу. На п’яти гектарах землі місцева родина Чинчиків реалізує справу та мрію свого життя — перетворення рідного Хотина на привабливий туристичний куточок. Здається, зовсім скоро цю територію можна буде поставити на екомапу світу… 

Мандрівний досвід

Розвиток дендропарку Віталій Чинчик розпочав разом зі своїм братом ще 18 років тому. Кажуть, хотіли не лише у Європу їздити по враження, красу та затишок, а й запрошувати в гості до себе.

Біолог та економіст за фахом Віталій Чинчик саме в мандрах знайшов остаточне підтвердження, що в Україні чудова земля та природа, втім, відсутня інфраструктура, а це потребує змін.

“Українцям усе ще бракує свідомості, щоб розвивати своє, хоча потенціал для розвитку чималий”, — каже Віталій.

Чоловік ділиться, що його світогляд сформували подорожі, альпінізм, вивчення розвитку різних екосистем.

Так, довго не думаючи, він узявся створювати дендропарк і запланував виростити в ньому тисячу рослин.

“Чим більша колекція дерев, тим парк цікавіший,  —  говорить Віталій.  —   І хоча для п’яти гектарів тисяча рослин — це оптимальна кількість, сьогодні ми маємо вже більше ніж тисячу насаджень. Частину вирощували з насінин, інші — в індивідуальних горщиках та на ґрунті в природних умовах”.

Чоловік каже, що з усього біорізноманіття в Україні не вистачає саме хвойних, тож вирішили зробити акцент саме на них.

“Фітонцидами дихаємо не лише ми, а й мешканці навколишніх міст та сіл,  —  каже Віталій про позитивний вплив хвойних на життя громади.  —  Та й узагалі такими парками можна очищати цілі міста…”. 

Сьогодні тут близько 500 хвойних з різних континентів: Північна Америка, Європа, Далекий Схід і Центральний Китай. 

А ще тут є рідкісні та червонокнижні рослини. Наприклад, колекція рододендрону з’явилася у Віталія після мандрівок Кавказом, а секвої — після відвідин Каліфорнії. 

Вічна молодість 

У колекції дендропарку кожна рослина чимось особлива та має свою історію перевезення. Наприклад, у стаканах з-під чаю Віталій транспортував паростки найцікавіших, найвищих чи найстарших рослин.

“З подорожі обов’язково везу якусь рослинку. Хтось купує магніти, якісь сувеніри, а я саджанці, — каже чоловік. — Хоча це не просто, адже є правила перевезення, як от у штаті Каліфорнія, який має свій сільськогосподарський контроль…”.

Про кожне дерево Віталій розповідає цікаво та захопливо. Підходимо до невеличкої пишної сосни. 

“За підрахунками деяких учених, цьому дереву 10 тисяч років, саме його вважають найстарішим на землі. Є звичайна сосна для білочок і гризунів, а є сибірська і карпатська, яка має їстівне насіння. До речі, якщо приїдете сюди восени, то цим насінням можна буде поласувати”, — ділиться чоловік. 

Трохи далі одразу кілька секвой  —  це найтовстіші та найвищі дерева на планеті, родом із центрального Китаю. 

“Коли діаметр стовбура секвої сягатиме 11 метрів, їй виповниться 2000 років,  —  каже Віталій.  —   Мій товариш жартує, що приблизно через 700 років нам доведеться перекласти ось цей камінний мур, оскільки він їй добряче заважатиме…”.

Під час екскурсії господар дендропарку встигає додати цікавинок, пов’язаних з походженням рослин, як от про секвою, яку названо на честь вождя індіанського племені. Свого часу той створив алфавіт для неписемних індіанців, а його ім’я згодом увіковічнили в цьому дереві. До речі, перші секвої Sempervirens завезли в Крим, згодом на чорноморське узбережжя, а відтак у ботанічні сади і дендропарки України.

Є тут і найстаріше дерево планети — гінкго білоба. 

“Це теж хвойна рослина,  — наголошує засновник парку. — Єдиний живий організм, у якому вчені не знайшли гену старіння. Ось модрина японська, а трохи далі її рідна сестра —  східноєвропейська. А ви знали, що є 15 видів калини, серед яких і вічнозелена, і чорна?”.

А ось тиси ягідні, занесені в Червону книгу. На жаль, їх свого часу вирубали. Віталій каже, що сподівався знайти бодай одного тиса-довгожителя в селі Тисівці, що неподалік, але так і не вдалося. До речі, назва регіону Буковина походить від букових лісів. 

“Прикро, але й буки свого часу вирубали, а самостійно вони практично не відновлюються, — із сумом констатує Віталій. —  На жаль, нині українці живуть свідомістю знищення лісів, хоча вже давно настав час це змінювати…”.

Соломон у лабіринті

Підходимо до зеленого лабіринту, який пан Віталій називає Соломоновим. Візерунок лабіринту — це втілена ідея з давньої біблійної легенди Царя Соломона, яка оповідає про те, що людським життям керує доля. 

“Цей лабіринт не стільки про рух, скільки про те, щоб спонукати людину дійти до центру як до головного пункту призначення, — каже автор задуму. — Якою б стежиною не йшов відвідувач, вона все одно приведе до центру”.

Віталій Чинчик пояснює, що на шляху пізнання нам дається час не для того, щоб пройти якусь відстань та сходити ноги, а щоб зрозуміти, для чого цей шлях, у чому його сенс. Тож і лабіринт не для того, щоб знайти з нього вихід, а щоб дійти до пункту призначення…

Тут 550 кущів самшиту, а повністю сформований лабіринт буде через років десять, коли висота кущів сягатиме рівня очей і наступний ряд буде невидимим. А поки що лабіринт підрізають, працюють над його формуванням.

Ми пересідаємо із жигулів на мерседес, але не змінюємо маршруту

У дендропарку своя філософія, тут особливі стосунки з деревами. Віталій стверджує, що дерева розмовляють між собою, реагують на людські дії та мають добру генетичну пам’ять.

“У літературі описано випадки спостережень за реакціями рослин на дії людини, —  розповідає Віталій. — Наприклад, якщо ви впродовж певного часу будете збивати гілку, то невдовзі дерево реагуватиме на ваші кроки й захищатиметься”.

Господар парку має і свою історію про понівечене дерево.

“Приходжу якось і бачу зрубане дерево, а на частині стовбура  — лише одна брунька. Це дерево не мало б розширюватись, але щороку саме в цій ділянці воно викидає пагони, бо знає, що може прийти людина і його знищити. Ось вам приклад самозахисту дерева від людей з низькою свідомістю…”.

До речі, крона цього дерева сягатиме колись 440 квадратних метрів. 

Дендропарку Віталій Чинчик присвячує більшу частину свого часу, а формування туристичної інфраструктури вважає завданням не лише своїм, а й усіх, хто прагне розвитку своєї території та країни. 

Чоловік вірить, що його внесок у формування культури відпочинку та свідомості наступних поколінь дасть свій результат. 

“Те, що ми живемо сьогоднішнім днем, є великою проблемою, — каже Віталій. — Хочеться, щоб люди ставали більш свідомими. Це і є основний меседж проєкту. Вміємо працювати, але зароблені гроші все ще не працюють на нас. Ми пересідаємо із жигулів на мерседес, але не змінюємо дороги, маршруту, мети своєї подорожі. Нам усе ще бракує свідомості…”

Дубовий кемпінг

Уся територію парку умовно поділено на домашню, кемпінгову зони та дендропарк. Тут усе продумано до деталей.

“Ось уже маємо будівельний матеріал для кемпінгу. До речі, це розібраний дубовий будинок, перевезений з Вінниччини. Тут усе еко, нічого зайвого та нового”. 

Коли прийматимуть перших гостей, Віталій наразі не прогнозує. Каже, спершу треба знайти кошти. Тільки для обслуговування території  потрібно 600 доларів на місяць. 

Чоловік зауважує, що схожі проєкти за кордоном дотує держава, тоді як у нас такої підтримки наразі немає. Втім, каже, що мають взаєморозуміння з місцевою владою, з’являються потроху меценати, здебільшого прихильникиек оруху. У минулому Віталій Чинчик і сам був держслужбовцем, тож розуміє проблематику розвитку з одного боку, а з іншого відповідальність перед громадою.

До речі, розвиток туристичної складової для Хотинської громади розпочався порівняно недавно, можна вважати, що цей парк 18 років тому був першопрохідцем у цьому. А нині історичний Хотин планують перетворити на місто парків. 

Цьогоріч у жовтні громада цього краю відзначатиме 400-ліття Хотинської битви, і це гарна нагода побувати і на події, і в дендропарку. 

Для громади

“Це не бізнес-проєкт, він соціальний, — каже Віталій. — І тут, як з дітьми: віддачу очікуємо приблизно через 40 років. Утім, хочеться вже додавати людям смаку в мандрах, бо ж картинка, повітря та позитивні емоції  —  ось що має значення для якісної подорожі”.

Віталій Чинчик вважає, що в Україні має з’являтися більше таких проєктів, і навіть готовий ділитися досвідом щодо організації. 

“Ми можемо зробити тут не гірше, ніж у Європі чи США,  — каже Віталій.  —  Звісно, загальний рівень культури та інфраструктури впливає, але якщо працюватимемо головою та руками одночасно, то нам усе вдасться”.

Матеріал опублікований в рамках прес-туру за підтримки УКМЦ та програми DOBRE.

Журналістка: Надія Шегда

Людино з Глуzдом, допоможи нам стати кращими — заповни анкету!

А щоб у твоєму житті було більше Глуzду —підписуйся на наш телеграм-канал.