По той бік казки. Як працює фабрика святого Миколая

Добряче так замело снігом, і всі застигли в очікуванні саме тієї ночі, яка приносить вранці найбільше дитячих радощів.

Для того щоб, обділені батьківською увагою дітлахи, її відчули, до традиційної акції “Допоможи св. Миколаю прийти до дітей-сиріт” долучився не один коломиян. Щоб малята отримали омріяний пакунок щастя, невтомно два місяці працювала координаторка акції та близько десятка волонтерів.

Ми вирішили заглянути у офіс благодійного фонду, щоб відчути передсвятковий ажіотаж та передати ці настрої вам. А ще дізнатися, чому це працівники перепаковують окремі подарунки, бо містом ширяться незрозумілі міфи. Редакція Глуzду вирішила самостійно проконтролювати процес пакування дитячих подарунків.

Щорічно в організацію надходять листи з дитячих будинків. Цього року їх 1366, – про це розповідає координаторка акції  Наталія Бойчук.

Я познайомилась із дівчатами-волонтерками, і вони провели невеличкий інструктаж, мені не терпілося побачити, як триває процедура пакування подарунків, бо про те, що у Карітасі перепаковують пакунки, уже почали ходити легенди.

Зайшовши у найбільше приміщення офісу – актовий зал, я була здивована, побачивши гору (у прямому розумінні цього слова) подарунків. Вони майже сягали стелі. Різного розміру, кольору та форми ящики майже створювали тунелі. Пройшовши таким яскравим коридорчиком мрії, ми приступили до роботи.

Головним нашим завданням було знайти акт пожертви, заповнення якого є обов’язковим для кожного благодійника,  та перевірити, чи немає часом мандаринок або інших фруктів. Бо хочавони і заборонені, та чимало людей вважають ці фрукти головним атрибутом свята і попри заборону таки вкладають їх у пакунки дітям.

«Недавно ми знайшли гарно упакований подарунок, але мусили його перепакувати, бо мандарини зіпсувалися та протекли. Таких ситуацій з року в рік менше  – і це тішить. Та все ж ми дуже просимо дотримуватись інструкції: не ставити у пакунки фрукти та вживані речі у поганому стані», – наголошують волонтерки, які не перший рік допомагають із проведенням акції.

Розпаковують тільки ті пакунки, які викликають підозру (тут ідеться про фрукти або вживані речі у поганому стані), або ж ті, які не мають акту пожертви. У такому разі пакунок розпаковують для того, щоб скласти акт та зрозуміти, чи отримає дитина те, про що просила.

Цей документ допомагає зрозуміти склад подарунка та чи немає, часом, там заборонених речей.

Під час роботи я дізналась, що мандаринки не єдина проблема, яка виникає в дівчат:

«Є люди, які хочуть самостійно вручити подарунки дітям. Це наша основна проблема, бо є листи, які до нас не повертаються. Кожен конвертик реєструється, і вказаний номер телефону особи. Це все вирішується, але воно вимагає багато часу», – ділиться координаторка Наталія.

Жінка розповідає, що подарунки вручає Миколай на святі, і важливо, щоб всі діти їх отримувати разом. Для того, щоб акція відбулася, координаторка, разом із волонтерами та іншими працівниками Карітасу впродовж двох місяців робить все для того, щоб ніхто з дітей не почувався обмеженим чи ображеним. А коли благодійники віддають подарунки дітям без попередження – це вибиває акцію та людей, які її проводять, зі звичного ритму  і травмує дітей.

Ну а ми продовжуємо пакувати подарунки. Розмістили пакунки  декілька ліній, відповідно до номерів, які написані на штрих-кодах. Якщо акти пожертви знаходились, а всередині не було фруктів, то на пакунок ми наклеювали ще один код, але вже із ініціалами дитини.

Дівчата ставляться до цього завдання відповідально. Кажуть, що важливу роль у цій справі відіграє святковий  настрій, діти при отриманні подарунків відчувають це. Нашому настрою сприяв сніг і різдвяні пісні, які лунали, ми наспівували і пакували, пакували і наспівували.

Коли лінія подарунків була оглянута, ми пакували приблизно по десять в величезні мішки. Точнісінько такі, як у Святого Миколая. Це був останній етап роботи. Далі вони поїдуть до пунктів призначення.

Очам було страшно, руки робили все це з особливим зимово-святковим теплом у  душі. Гори подарунків меншали, а радість в мене і дівчат збільшувалася. Ми вже уявляли усмішки малих, як вони приміряють одяг та граються іграшками, і розуміли, що творити добро насправді простіше, ніж можна то собі уявити – але скількох людей воно зігріває.

Дивлячись на тисячі подарунків, видно, що не тільки ми так думаємо.