По той бік казки. Святий Миколай мандрує Східною частиною України

Від початку конфлікту на Сході України Коломийський Карітас активно взявся допомагати дітям, які там проживають, в рамках  акції “Допоможи святому Миколаю прийти до дітей-сиріт” та,  окрім місцевих інтернатів, почав отримувати листи дітей із Краматорська та Маріуполя.

Коломияни, які бажали здійснити дитячі мрії, отримавши листа російською мовою, подекуди були здивовані цим, адже очікували побачити лист від дітей-сиріт.

Тому ми не просто поспілкувалася із директорами обох Карітасів, а й відправилися до Краматорська та допомогли із видачею пакунків – і готові вам розповісти, хто отримує подарунки, які ви так старанно готуєте дітям від Миколая.

У дорогу ми відправилися із директором БФ “Карітас Коломия” о. Сергієм Триф’яком.  Наша мандрівка розпочалася напередодні свята, 17 грудня. Добиралися ми важко: всю ніч із 16 на 17 сніжило, а потім ще й увесь день, тому дорога видалася нелегкою. Зате ми мали вдосталь часу, щоб поспілкуватися.

“Свято Миколая для мене – це час надії. Свято маленького хлопчика, який чекає дива.
Від коли триває акція, а це більше як 10 років, я зрозумів дуже важливу річ: ці подарунки приносять тепло і радість не тільки для тих діток, які їх отримують (хоча це, безперечно, є пріоритетним). Але можливість робити добро для найбільш потребуючих є необхідне людям, щоб висловити свою солідарність та християнську позицію. Ми маємо потребу не тільки отримувати подарунки, але й дарувати їх.

Я спостерігаю, з якою турботою діляться наші жертводавці про те, який лист вони отримали, чого просить дитина та що вони придбали. Все це свідчить про те, що люди потребують ділитися своєю любов’ю”, – каже о. Сергій.

Прибули ми у Краматорськ 18 грудня в обід, близько 13 год.. На залізнодорожному вокзалі нас зустрів отець Василь Іванюк. Він – настоятель місцевої парафії греко-католицької церкви та директор Карітасу у Краматорську.

Отець Василь отримав благословення служити у Східній частині України 27 років тому. За цей час він побудував близько 20-ти церков, став директором місцевого Карітасу та ще й виконує обов’язки капелана 81 окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ (ДШВ).

Церква, у якій служить отець, потерпіла обстрілів під час окупації Краматорська у 2014 році.

Священик займає дуже проукраїнську позицію, спочатку на моє запитання, чи не сумує він тут, на Сході України, за рідною Львівщиною (звідки він родом), віджартовується, а згодом робить серйозне і слушне зауваження:

“У нас немає Західної України, чи Східної. Правильно казати: Західна та Східна частини України.

Воно здається неважливим, такими деталями ми самі на підсвідомому рівні робимо поділ, –

і тихо додає,- та як не скучаю?”

Але він точно не з тих, хто буде показувати сум, печаль чи депресивність. Отець Василь добре жартує і у ньому аж забагато енергії.

Мені ж Краматорськ видався дуже сірим. Можливо, через відсутність снігу, або через однотипність будинків, які здалися дуже радянськими. Здивувало те, що людей на вулиці зустріли небагато, незважаючи на кількість населення (з часу окупації Східної частини України, за словами місцевих мешканців, кількість населення збільшилася від 160 тис до 200).

На моє запитання, а де ж поділися жителі міста, чому вулиці такі порожні, отець відповів, що у місті 23 заводи, зараз робочий час, тому так.

Будинок отця Василя, де нас гостинно прийняли – навпаки зберіг у собі яскравість та затишок, у домі відчувалася радість свята. Дім видався мені острівком, який випадає із цієї сірої картини.

Далі ми відвідали офіс місцевого Карітасу. Не зважаючи на те, що філія благодійного фонду у Краматорську діє тільки 3 роки, тут активно працює ряд проектів.  Чималу допомогу отримують і переселенці, кількість яких у місті немала. Працівники фонду допомагають їм знайти житло, роботу та реалізуватися на новому місці.

Після невеличкої екскурсії отцю Сергію подякували за співпрацю та допомогу і вручили невеличкий подарунок: новорічні іграшки, які власноруч виготовили підопічні Краматорського Карітасу.

Далі пішла мова про акцію Миколая:

“Початково було 300 листів, 190 з яких надіслали у Коломию, інші розповсюдили на місці, – розповідає  координаторка проекту “Простір підтримки” при БФ “Карітас Краматорськ” Катерина Овчаренко.

Приємно, що цього року кількість місцевих жителів, які долучилися до акції, збільшилася.

Листи ми розвішували у одній із місцевих кав’ярень на ялинку, і всі охочі допомогти брали їх та здійснювали дитячі мрії. Були люди, які приходили до нашого офісу спеціально, щоб поцікавитися, чи є листи.

Нам приємно, що ми маємо таких партнерів, як Коломийський Карітас, але дуже би хотілося, щоб жителі Краматорська допомагали один одному тут, на місці, і ми могли провести цю акцію своїми силами. Боюся, для цього потрібно буде не менше 5-ти років.

Листи писали діти із кризових сімей, – веде далі пані Катерина. – Як правило, сюди входять сім’ї із   скрутним життєвим становищем, серед них переселенці. Гарантія того, що дитина потребуюча, на жаль, становить 100%.

Ці подарунки отримують також діти із буферної зони,  з якими ми теж працюємо. Деякі з них проживають 5 км від Горлівки,  вони дуже спокійно говорять про звуки пострілів. Діти почали звикати до постійних обстрілів – і це найстрашніше”.

Сама координаторка “Простору підтримки” переїхала у Краматорськ із Донецька ще на початку збройного конфлікту. Вона 12 років працювала  викладачкою на кафедрі журналістики. Жінка ділиться, що ніколи не планувала жити у Краматорську. Зараз вона змінила сферу діяльності, тепер із   захопленням розповідає про

діяльність благодійного фонду.

Ночували ми у будинку отця Василя, а вранці, коли прокинулися, під подушками оприділили подарунки від Миколая. Це було неочікувано і приємно водночас. А далі помчалися передавати подарунки дітлахам. Розпочали із Бахмута.

Та для того, щоб туди потрапити, нам довелося проїхати блок-пост.

Я запитала чому він розташований між двома містами, де не ведуться військові дії.

Водій відповів, що неподалік, кілометрів за 30-40, лінія зіткнення:

“Зараз військове положення, тому тут плотніше шманають”.

Військові українською запитали, чи у машині працівники фонду (машина була із логотипом Карітасу). Шофер відповів, що тут священики і журналістка, тому ми без перешкод проїхали.

Розпочали із служби, яка відбулася у костелі міста Бахмута, після якої всі застигли в очікуванні подарунків. Серед тиші костелу маленька дівчинка писклявим голосом запитала у мами:

“А у меня будєт падарак?”

Мама заспокоїла… Після декількох віршів і пісні ангели разом з дітьми запросили Миколая, почали роздавати подарунки. А тут уже радості не було меж…

Ми з отцем Сергієм залишили стіни костелу трохи швидше, бо на нас вже чекала дітвора Краматорська, а попереду був ще шматок дороги.
У ролі Краматорського Миколая був студент-випускник  медичного університету. Він не просто видавав дітям подарунки, а ще й допитувався, чи були вони чемними впродовж року і чи не знають, часом, якогось віршика про Миколая.

Перед тим працівники Карітасу разом із своїми підопічними підготували невелику виставу, після якої дітки отримали кольорові пакунки.

Серед присутніх у церкві багато дітей, більшість – аутисти. Тому вони по-особливому виявляли свої емоції. Серед сірості міста особливо яскравими видалися обгортки пакунків та блиск очей.

Андрюші 5 з половиною. Окрім того, що хлопчик аутист, він ще й зовсім не розмовляє.
Про це мені сказала його мама, коли я підійшла познайомитися. Поки ми з жінкою розмовляли, Андрійко розглядав пакунок і намагався його відкрити.

Таких дітей був повний храм, у кожного з них своя історія, та ніхто не отримав подарунок просто так.

Ці діти надто швидко побачили жахи війни, постріли для них надто швидко стали буденністю. Хвороби, чужі домівки, в яких вони проводять своє дитинство, та жорстокі реалії, які раптово спіткали їх батьків, зробили дитячі спогади сірими, як вулиці у місті, де вони тепер живуть. День пам’яті святителя Миколая – хороший привід, щоб подарувати їм тепло наших сердець. Вони потребують цієї яскравості та нашого тепла.