ГЛУЗД

Тільки творчий неспокій може принести успіх – десь так вважає наш наступний герой і не просто вважає –  за таким принципом і живе… Тележурналіст, газетяр, краєзнавець і літератор Василь Нагірний розповів про усі види своєї діяльності та як вони поєднуються в його творчому житті.

Педагогіка

Біля десяти років я працював в одній зі шкіл міста, але паралельно був на посаді редактора відділу історії, культури та мистецтва в періодичному виданні «Коломийський вісник».

Рано чи пізно всі з чогось починають. Я стартував як краєзнавець декілька десятків років тому, не маючи якихось амбітних планів на серйозне майбутнє. Я й досі пишу краєзнавчі статті, розвідки та дослідження і навіть монографії, але пишу їх у традиційному для мене стилі художньої документалістики, дещо з емоціями. Однак багато років співпрацюю з редакційним комітетом «Енциклопедії Коломийщини», що вимагає подавати матеріал академічно, строго документально, витримано. Мною написано, упорядковано чимало книжок, мабуть, стільки ж вийшло різноманітних збірників тощо… Скільки точно, не рахував, не знаю. Вважаю, що автор відбувся лише тоді, коли він має видавця, який вкладає у цей проект кошти. Якщо пишеться лише «до шухляди», значить щось не так. Це добре тільки на початках, але якщо процес затягується, потрібно шукати, в чому помилка або займатися чимось іншим. Свого часу мені пощастило: грубо кажучи, в мене вкладали гроші, що стимулювало до пошуку й опрацювання нових тем.

Музейництво

Великий поштовх дала праця наукового співробітника Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. о. Йосафата Кобринського, куди мене запросили після викладацької діяльності. У цих стінах духовної скарбниці мені відкрився доступ до унікальних архівів, бібліотеки, експонатів та фондосховища… На їх основі написав кілька монографій, скажімо, висвітлив тему хрестології краю, уклав каталог декоративних дерев’яних елементів в архітектурі міста, упорядкував словник маловживаних слів Коломийщини,  які аж тепер знаходять свого читача. Я відчув під собою надійний фундамент, після чого почав отримувати пропозиції, зокрема й від керівництва ТРК «НТК». Так починався новий творчий етап…

Тележурналістика

Моя давня приятелька і колега Тамара Приходько, нині головна редакторка телеканалу, якось під час зустрічі запропонувала створити цикл краєзнавчих телевізійних та радіопрограм. Через якийсь час ми визначилися, що це мають бути документальні короткометражки про Коломию та наш край. Педагогіка давалася взнаки, потрібно було змінювати дикцію, «ставити голос». Отож  перших п’ять – шість років я вчився фільмувати. Перший такий фільм називався «Коломийська ратуша», він вийшов у 2003-му році. Далі започаткували поїздки містами і селами Прикарпаття, налагодили контакти, розширили географію на Львівщину, Закарпаття, Волинь, Буковину, Тернопілля, Поділля. На сьогодні, здається, немає місця на наших теренах, де б я не побував. Підіймався на церковні бані, дзвіниці, ратушеві та замкові вежі,  спускався у підземелля, бункери, печери та тунелі, сплавлявся ріками і потоками… Надійшли перші нагороди, прийшло певне визнання. Скільки на сьогодні є відзнятого й змонтованого ефірного матеріалу, я не цікавився, треба знайти час та порахувати на студійному сервері.

Архів

Мандруючи світами, безвилазно в робочих експедиціях, звідусіль я привожу масу різноманітних речей. Це сучасні й давні поліграфічні видання, автентичні документи та світлини, настінні тарелі, старі годинники, подаровані чи придбані картини, скульптурки, якісь черепки фракійського гальштату, керамічні артефакти трипільської культури й таке інше. Були навіть такі люди, які заповідали після їхньої смерті віддати деякі пам’ятні їм речі для Нагірного. Отож за ці роки назбирався величенький архів, «кожної тварі по парі», наче звірів на Ноєвому ковчезі. У квартирі вже ніц не поміщалося. Внаслідок чого мені, як голові громадської організації «Краєзнавець», міський голова виклопотав приміщення під офіс, де власне й зберігаються мої надбання.  

Післяслово

Наразі я й надалі весь у творчих пошуках, і це живить новий життєвий струмінь. Звичайно, що хотілося б вийти на вищий  рівень, хоча й відзначений державними нагородами, преміями, званнями. Мабуть, єдиний в області удостоєний членства у трьох Національних спілках. Мої праці йдуть у світ, вони потрібні, що ще може бажати митець? Усе йде, як і має йти. Гірше, коли ти кинув камінь, а він потрапив у болото, і тільки бульбашки пішли, а коли кинув у водойму, тоді йдуть хвилі, тобто є якийсь резонанс, бажано щоб він був позитивним, як для тебе, так і для суспільства.

Журналістка: Адріана Ковальчук

Фото: Оксана Санагурська

Наші партнери