У мережі можна знайти безліч згадок про досягення видатного пілота Ігоря Табанюка. Як він потрапив у Коломию та чому почав тут розвивати малу авіацію? Сьогодні Глузд розповідає тобі його історію…
Про дитинство, юність та як став пілотом
Ігор Табанюк народився 13 липня 1961 року в сім’ї військового льотчика та музикантки. Його батько був з Вінницької області, працював за скеруванням в Узбекистані. Там на світ і з’явився Ігор.
Табанюки народили двох синів — Вадима та Ігоря. Коли Ігорю було чотири з половиною роки, батько загинув під час виконання службового завдання.
Дитинство Ігор провів у Фергані, там закінчив середню школу, а на літні канікули, приїжджав до своїх бабусь у Київ та на Вінниччину.
Ігор змалечку мріяв про небо, тому в 17 років вступав у Харківське авіаційне училище, але не пройшов медичної комісії. Відслуживши в армії, через рік знову спробував вступити. І так перший крок до мрії здійснився — він став курсантом Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків.
1983 року, коли Ігор навчався на 3-му курсі, в Умані, де проходив практику, він зустрів красуню Оксану, яка навчалася в музичному училищі. Через рік вони одружилися, а згодом народили двох синів — Дениса та Ігоря.
Після навчання Ігоря Табанюка скерували на службу в Чортків Тернопільської області, згодом — у Мукачево, а потім він потрапив у Коломию. Далі було скерування в Угорщину, а 1991-го сім’я Табанюків опинилася в Азербайджані, у Нагірному Карабасі, де тоді тривала війна. Невдовзі пілота знову направили до Коломиї, де він служив до 2000 року.
Ігор Петрович був одним з найкращих у своїй галузі, він став підполковником, а згодом замісником командира полку.
На початку 2000-х полк розформували, Ігорю довелося все починати з нуля. Він шукав себе в бізнесі, який розбудовувати тоді було складно, але Табанюки здолали всі труднощі.
Однак Ігор Петрович не припиняв пориватися в небо, воно його не відпускало. Льотчик-ас почав займатися парапланеризмом.
“Мене фотографують, а я не можу спинити сльози…”
2009 року він у складі команди полетів захищати честь України в Індію. Під час польоту крило Ігоревого параплана склалося, через що пілот потрапив в ущелину, де провів 6 днів з пошкодженим хребтом. Його шукали рятувальники, дружина підняла на ноги закордонні відомства та знайомих і наполягла: його мають знайти — живим чи мертвим. Тоді за Ігоря Табанюка переживала вся Україна та багато друзів за кордоном. Завдяки молитвам і зусиллям Оксани та колег-пілотів йому вдалося повернутися живим.
“…Відчуття, що врятований, — просто неймовірне! Уперше зрозумів, що не помру. Душа заспівала, коли приземлилися в Палампурі. Мене фотографують, а я не можу спинити сльози, спілкуюся телефоном із дружиною… Відтоді залишилися теплі почуття вдячності. Той аеродром у горах — унікальний. І нам треба такої пошуково-рятувальної служби, хоч Карпати менш небезпечні”, — сказав Ігор Табанюк в інтерв’ю Голосу України.
“Син забрав мою смерть”
Щоб не змушувати сім’ю переживати, Ігор Петрович вирішив залишити парапланеризм. Дружина бачила, що Ігор неймовірно сумує за своєю справою, тому підтримала його нове захоплення. У той час Ігор почав будувати свій перший легкий літак “Зодіак”, з якого почалася розбудова Коломийського аеродрому.
Однак цей літак приніс йому не тільки велику радість, а й неймовірне горе всій сім’ї: 2013-го на ньому розбився син Денис, який мріяв продовжувати батькову справу.
“Син забрав мою смерть”, — часто повторював Ігор Табанюк.
У пам’ять про сина Ігор Петрович вирішив відбудовувати аеродром. Денис придумав назву авіатовариства, яке створив та розвивав батько, — “Авіаколо” (Авіаційна Коломия). Усе, що так любили Ігор та Денис.
Уже через рік Ігор Петрович здійснив сертифікацію аеродрому, відкрив школу пілотів та курси стрибків з парашутом. Він навчив та підняв у небо 36 пілотів. Проводив заняття з дітьми, це йому приносило найбільше задоволення. Ігор Табанюк разом з Дмитром Комаровим встановили Всеукраїнський рекорд, відвідавши за 3 дні 33 аеродроми.
Ігор Петрович багато сил та фінансів вклав у розбудову аеродрому малої авіації, а в одному з останніх інтерв’ю він сказав:
«У льотному училищі нас навчали виживанню. Фізично я дуже сильний, але психологічний удар підступний.
Цим конфліктом відкриваємо скриньку Пандори. Пішло розділення летовища, колишній партнер зареєстрував на базі аеродрому ще одну громадську організацію, погрожує продати тут землю. Почнуться приватні забудови, а далі — тотальне винищення малої авіації, як на аеродромі “Чайка” в Києві» , — поділився переживаннями Ігор Табанюк в інтерв’ю Голосу України.
Секрет авіафестивалю
Завдяки Ігорю Табанюку Коломийське летовище зазвучало на всю країну: тут провели 11 авіафестивалів, куди зліталися пілоти з України та з-за кордону, його відвідували видатні діячі та артисти.
На летовищі збиралися тисячі людей, щоб побачити повітряні шоу, але ніхто не здогадувався, що все це Ігор Табанюк присвячував дружині Оксані, про що неодноразово їй казав. Фестиваль відбувався в період святкування Івана Купала. Колись 7 липня Оксана та Ігор одружилися, тому цей фестиваль був також і сімейним святом.
Ігор досконало грав на скрипці та фортепіано, Табанюки інколи влаштовували сімейні концерти для друзів.
Пілот був меценатом багатьох коломийських ініціатив та культурних подій, а нещодавно побачила світ книга Василя Нагірного “Під небом Коломиї”, видавництво якої оплатив Ігор Петрович. На задній палітурці книги пише: “Льотчик живе, щоб літати, і літає, щоб жити”.
Серед численних спогадів про Ігоря Петровича у фейсбуці найчастіше — подяка за подароване небо, бо він допоміг відчути його тисячам людей.
“З ним було не страшно, бо в небі він свій”, — пишуть ті, хто часто літав з Ігорем Табанюком . Тепер він там…
Журналістка: Оленка Гелетюк
Фотограф: Віталій Клименко
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на наш телеграм-канал
