Рак та історії тих, хто його здолав

За даними МОЗу в Україні, щороку близько 140 тисяч людей уперше дізнаються про виявлене в них онкозахворювання, а у світі – 18 мільйонів.

Невесела статистика, правда? Редакція Глуzду зовсім випадково знайшла двох героїнь, які змогли подолати рак і жити щасливо. Обидві журналістки, але від цього їхні історії не менш болючі, героїчні, та все ж з хепі ендом.

“Лікар казав, що я швидко подорослішала. Із хворобою мій світ перевернувся”

Христині Петренко 24, проживає вона в Чернівцях. Працює ведучою дитячих медичних та просвітницьких програм, а також ранкового розважального шоу.

 – Як ти дізналася про свій діагноз?

– Хворобу виявили після випускного в дев’ятому класі. Бабуся помітила, що в мене біля правої ключиці якась опухлість. Я їй не дуже повірила, та, підійшовши до дзеркала, теж це побачила. Думала, це через бадмінтон, у який ми грали напередодні. Бабуся запропонувала піти до лікаря. Здала аналізи, результати скерували у столицю, і звідти надійшло підтвердження – лімфогранулематоз (злоякісне захворювання лімфоїдної тканини). Пухлина була завбільшки 9 сантиметрів і займала 52% легенів.

– Якою була перша думка, коли ти почула свій діагноз?

– “Я що, помру?”. У суспільстві, мабуть, такий стереотип, що онкохвора людина – мрець. Я, звісно, до кінця не розуміла, що мене очікує. Уже після кількох хімій усвідомила, що втрачу своє волосся повністю…

Напередодні мама повела до перукарні, аби залишити “на пам’ять” величезний хвіст. Перукарка довго вмовляла не різати або відітнути меншу довжину. Потім пропонувала нашатир, коли ножиці черкнули мою гордість.

– Що тебе таки “тримало” в тонусі і не дозволяло падати духом?

 – На той момент рятували жарти лікаря, якого ми від самого початку сприйняли абсолютно негативно, як садиста (все через його чорний гумор… навіть досі він мене зустрічає словами: “ну що, ти ще жива?”).

Я отримала 8 блоків хімії (крапельниці і “струйна” хімія). Лягла в лікарню, як вчора пам’ятаю, на Івана Купала… 07.07.08. Останню пляшку хімії докрапали десь ближче до НР. Потім іще рік приймала гормональні пігулки. Відтак – курс опромінення в Києві. То були пекельні 2 тижні, через які я зненавиділа столицю.

– Як змінилося твоє життя під час лікування?

– Лікар казав, що я швидко подорослішала. Мій світ перевернувся. Миттю було все переоцінено. Саме під час лікування я познайомилась зі своєю кумою, з якою ми пройшли, як кажуть, “і Крим, і Рим, і мідні труби”.

Після пережитого я ще гостріше відчула потребу допомагати іншим людям. Тим, що в моїх силах. Хоча якби я могла, то нагодувала б усіх нужденних, дала б усім притулок, бездомних тварин прилаштувала б у хороші руки. Але розумію, що це якийсь утопічний світ. Тому роблю те, на що здатна. Постійно намагаюсь підтримувати важливі ініціативи. У цьому допомагає і моя робота. Хочеться про них розказати якомога більшій кількості людей.

Тоді я зрозуміла силу віри і підтримки. Ми відвідували святі місця (які мій стан дозволяв), постійна молитва і підтримка небайдужих. І нехай багато хто може думати: “Та що я один можу зробити? Я не маю шалених статків, кому допоможе моїх кілька гривень?”. Так-от. Не дарма є приказка: “З миру по нитці – бідному сорочка”. Взяти хоча б масштаби моєї області (Чернівецької, що є найменшою в Україні). Якби кожен мешканець дав на потреби інших хоч гривню, ми назбирали б 900 тисяч грн.!

Складно було під час лікування, адже коло спілкування було доволі обмеженим. Я не хотіла, щоб мене бачили в такому стані. Та й батьки не хотіли афішувати.

Зараз, в еру інтернету,  розумію, якою то було помилкою.

– Як збирали кошти на лікування?

– Лікування припало саме на час “скачка” долара до 8 грн. І ми (дуже приблизно) витратили понад 200 тисяч гривень. Звідки взяли кошти – для мене досі загадка. Певно, на то воля Божа. Я давно відчуваю, що моя місія ще не завершена, адже були випадки, коли життя висіло на волосині: задихалась, топилась, онко і реанімація, отруєння чадним газом…

– Як ти дізналася, що одужала?

– Розуміння того, що я одужала, прийшло після стійкої ремісії. На обліку в гематолога я була 5 років. Коли зняли – відчула якусь свободу. На початках здавала кров 4 рази на тиждень. Регулярна томографія і купа катетерів (хімія спалила вени, і вже наприкінці руки були в синцях).

– Що ти порадиш людям, які зараз борються з раком?

– У жодному разі не закриватись у собі. Не вірити, що то кінець, а чіплятись за будь-яку надію на одужання. Навіть за найменшу та найпримарнішу. Використовуйте всі доступні джерела збору коштів: інтернет, друзі. знайомі, ЗМІ. І пам’ятайте, що світ – не без добрих людей. І ви не одні зі своєю бідою. Кайфуйте від життя і цінуйте кожну мить! Життя таке швидкоплинне…

 

“Я не знала страху перед хворобою і не бачила батьківських сліз. Зараз я знаю, яку страшну недугу перенесла. Батьки – супергерої, які захищали мене”

Анастасії  Руссу 22, вона навчається в Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, Інститут журналістики. Працює в інтернет-редакції “Українського радіо”, раніше працювала на ICTV. Співає у кавер-гурті.

– Як ти дізналася про хворобу?

– Тоді мені було чотири роки. Посеред ночі мені стало погано, раптові напади блювоти, що (як мені здається зараз) просто не припинялися. Викликали “швидку”. Встановили діагноз “гостра лімфобластна лейкемія”, словом, рак крові.

Ми з батьками змінили п’ять лікарень, у кожній із яких мені озвучували новий діагноз. Дуже пощастило потрапити до кардіоонкогематології до рук Михайла Георгійовича Гнатюка. Уже з подальших розмов із батьками я дізналася, що це саме він дав їм надію, мовляв усе буде гаразд. І так воно й вийшло.

Якщо відверто, про те, наскільки все це було складно і небезпечно, я дізналася вже згодом. Тоді сприймала як  “Я хвора, але невдовзі вилікуюся. І все буде добре”.

– Скільки і як тривав процес лікування?

– У лікарні, наскільки пам’ятаю, я лежала рік чи півтора. Уже потім доводилося час до часу повертатися на аналізи й обстеження, які спочатку були щотижневими, потім щомісячними, потім відбувалися раз на півроку…

Сам процес лікування я пам’ятаю погано. Була хіміотерапія – це точно. Вдома досі лежать фотографії, де в мене на голові майже немає волосся, лише легенький пушок. Можливо, якби я була дорослішою, облисіння залишило б якісь психологічні травми по собі. Але цього не сталося…

Пам’ятаю, дуже не любила катетери, через які “крапали” системи. Мій перший катетер був зеленим – не знаю, як зараз, але тоді це були катетери з найдовшими голками. Мені 4-річній здавалося, що голка такої довжини може проткнути мою руку наскрізь. Блакитні і рожеві катетери були меншими. А одного разу мені наснилося, що є ще й жовті, і в них голка ще менша. Згодом виявилося, що так воно і є!

Був момент, коли від постійних крапельниць поховалися всі вени, їх практично не було видно. Де тільки не доводилося їх шукати медсестрам!

– Де ви шукали кошти на лікування?

– Не знаю точно. Я була надто маленька, щоб мене це цікавило. Знаю, що в газетах були оголошення, вже після виписки навіть бачила кілька таких у бабусі.

– Хто чи що було підтримкою та розрадою в той період?

– Батьки. І книги. Саме в лікарні я навчилася читати, причому “запоєм”, не знаю, що могло мене відтягнути від книжки. Обожнювала енциклопедії, особливо розділи про динозаврів і космос.

Перші два томи Гаррі Поттера я теж прочитала десь у той період. Або в лікарні, або одразу після виписки. Тому що в школу я вже йшла закоханою у Хогвартс.

Дуже любила співати. Я і зараз люблю, але тоді… Правда, музичний смак у мене змінився дуже.

– Як ти дізналася, що одужала?

– Не знаю. Я навіть виписки не пам’ятаю. Просто в якийсь момент ми з батьками повернулися додому, і все. Діагноз із мене “зняли”, здається, в 16, інвалідність теж приблизно тоді ж. Моя реакція на це була приблизно такою: “О, норм”.

Малою я не знала страху перед хворобою і не бачила батьківських сліз. Зараз я знаю, яку страшну недугу перенесла. Але, мабуть, у цьому є дуже велика заслуга батьків. Вони, як супергерої, захищали і не давали мені знати, наскільки страшна загроза наді мною нависає. Мені пощастило.

– Як ти думаєш, що посприяло твоєму одужанню?

-Справжній професіонал своєї справи  – Михайло Георгійович. Не знаю, чи можна навіть в теорії перебільшити його заслуги. Він урятував багатьох.

Не знаю, наскільки я точно відтворю історію, але мені здається, плюс-мінус правдиво. Коли я лікувалася, Михайло Георгійович запропонував експериментальне лікування. Не знаю причин. Але таке лікування тоді не було офіційно затверджене. І вже десь за півтора року після того, як я вилікувалася, і, здається, був ще один хлопчик (я чула цю історію лише один раз і дуже давно), на великій конференції, по-моєму, в Санкт-Петербурзі, було затверджено, що подібні випадки треба лікувати саме так.

Це звучить дуже сухо і беземоційно, але такі факти. Вони показовіші за емоції.

Звісно, батьки, які готові були на все заради мене.

І хобі. Співи і читання. Нагадаю, мені було чотири. Я закохалася в книжки, і ця любов триває. Досі виношую мрію написати книжку і виступити на Євробаченні від України. Але як воно буде – хтозна.

– Що ти порадиш людям, які зараз борються з раком?

– Ніколи не здаватися. Не сподіватися на ворожок і магічні амулети. Не вірити народній медицині. Гомеопатія – остання річ, коли мова про рак.

Йдіть до фахового лікаря. Шукайте підтримки у близьких. Знайдіть те, що робить вас щасливими, і при цьому може бути поєднаним із вашим лікуванням. Я в чотири роки писала віршики і зачитувалась книжками, а мій спів у коридорах впізнавали здаля.

Лікуйтеся.

Бійтеся, але не надто. Страх має бути рівно таким, щоб надавати сил, а не зв’язувати ноги.

Рак виліковний. Завжди пам’ятайте про це. І нас – доказів цього – повно.

 

Міністерство охорони здоров’я дає поради, що допоможуть зменшити ризик захворіти на рак:

1. Зберігайте здорову вагу і будьте фізично активними: https://bit.ly/2SnJOfj

  1. Скоротіть споживання фаст-фуду та солодких напоїв, червоного та обробленого м’яса (ковбас, сосисок, копчених продуктів ). Не покладайтеся на дієтичні добавки: https://bit.ly/2SnRdLG.
  2.  Основа здорового харчування – це цілі зерна, овочі, фрукти та бобові: https://bit.ly/2HqKWKe.
  3. Відмовтесь від куріння та алкоголю: https://bit.ly/2WFHgZh.
  4.  Не відмовляйтесь від грудного вигодовування. Це запорука здоров’я не лише дитини, а й жінки: https://bit.ly/2KozQSZ. 
  5. Не відкладайте  профілактичних оглядів у свого сімейного лікаря чи терапевта. Він вчасно виявить ризики для здоров’я, допоможе відкоригувати спосіб життя, а за потреби – скерує на аналізи та дослідження до вузькопрофільних спеціалістів.
  6. Більшість форм раку можна вилікувати на початкових стадіях. Які обстеження і у якому віці треба здійснювати чоловікам та жінкам: https://bit.ly/2S6wPPI.Як змінюються підходи до виявлення онкозахворювань і лікування раку читайте тут: https://bit.ly/2Gk9FOI.