Марта — фотохудожниця, яка здебільшого займається соціальними і творчими фотороботами. Після початку повномасштабного вторгнення вона вирішила за допомогою фотографій увіковічнити тіла поранених військових та їхню боротьбу.
Також у такий спосіб Марта прагне привернути увагу суспільства до того, як важливо кожному з нас підлаштовуватися під реальність, яка існує зараз, та робити життя наших захисників комфортнішим. Більше — читай у матеріалі.
«Соціальними проєктами я займалась і до початку повномасштабного вторгнення: фотографувала діток із дитбудинків, дітей з синдромом Дауна, тривалий час фотографувала собак із притулку для прилаштування. У мене завжди була така частина життя, яку я приділяла, на мою думку, чомусь хорошому».
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Марта на пів року зупинила свою роботу, зайнялась волонтерством, допомагала людям. Дівчина каже, що у творчому напрямку тоді було працювати складно.
“Війна демотивувала мене. Не хотілося нічого робити”.
Минулого року для роботи фотографка виїжджала у Нідерланди, тоді ж уперше потрапила в паризький Лувр. Коли вона розглядала там скульптури, то зрозуміла, що тіла людей дуже схожі на фігури античних часів. Тоді у Марти зʼявилася ідея “скульптурного проєкту”.
“Я довго фотографувала тіла різних людей. Шукала якісь недосконалі бачення, любила загалом проводити паралелі з тілесністю. І коли я була в Луврі, то захотіла за допомогою фотографій увіковічнити тіла поранених військових, їхню боротьбу”.
Впродовж останнього року дівчина фотографує ветеранів війни, котрі постраждали внаслідок російського вторгнення, втратили кінцівки або мають сильні поранення.
Свого першого героя Олександра Терена Марта знайшла у грудні 2022 року.
Коли вона вперше фотографувала ветерана з ампутаціями, то хвилювалась, як фізично почуватиметься людина: чи комфортно їй буде піднятись на протезах сходами, як вона добиратиметься до студії.
“За цей рік я дізналась дуже багато про людей, які проходять ампутацію і стають на протези. Для мене відкрився цей «світ поранення», і я багато чого зрозуміла, побачила, скільки у нашому місті є фізичних перешкод. Через рік мій перший герой, Олександр Терен, випустив свою програму про те, як складно пересуватись людині з інвалідністю. І я рада, що через фотосесію змогла наштовхнути його на це”.
Ідея проєкту полягає в тому, що тіло — це артобʼєкт і водночас відображення історії про героя, про його травми. Фотографка в такий спосіб прагнула привернути увагу суспільства і залучити артспільноту, щоб вони поглянули на документальну фотографію саме з цього боку. До кожної зйомки Марта пише короткі історії поранення своїх героїв. Одна з тих, які відображають всю силу боротьби за життя, — історія сім’ї військового Сергія.
“Аня та Сергій разом 19 років, вони приїхали до мене на зйомку на завод. Перше своє поранення Сергій отримав 2015 року в АТО, він не відчував частину лівої ноги. Та попри це, на початку повномасштабного вторгнення чоловік вступив до лав ЗСУ добровольцем, служив в гарячих точках: Бахмут, Луганська та Херсонська області.
У червні 2023 року Сергій їхав у відпустку з Києва до Харкова. Тієї ночі його знайшли збитим потягом біля станції Миргород. Чоловік втратив свідомість ще в потязі і не памʼятає, що з ним трапилось опісля. Внаслідок аварії чоловік втратив дві руки та частину стопи.
Є припущення, що ймовірно це було навмисне отруєння. На зйомці мене вразила сила його дружини, я спеціально показала міць її рук та мʼязів, на ній тепер догляд за чоловіком та їхньою дитиною.
Я така вражена нашими жінками, вони люблять та підтримують своїх чоловіків. Підтримка своєї другої половинки така важлива”, — пише Марта у своєму інстаграмі.
Спочатку фотографка сама шукала ветеранів та пропонувала їм знятись для проєкту. Це було нелегко, та, за словами дівчини, вона одразу намагалась налагодити стосунки з людьми, котрих фотографувала.
“Я доволі емпатична і перед кожною фотосесією намагаюсь повністю розслабити військового, перед зйомкою пояснюю, що і як буде відбуватись”.
Зараз на фотосесії погоджуються уже з легкістю, бо в колекції Марти назбиралось чимало прикладів того, яким буде результат роботи. Військові навіть почали самі цікавитись і звертатися до фотографки.
За словами Марти, кожна зйомка військового — це своєрідна фототерапія, але також спроба показати суспільству через фото, що люди з ампутацією такі ж люди, а інколи навіть сильніші.
“Під час фотографування я сама розумію, що показую їхні травми, які часто є комплексами. Ви уявіть тільки, як складно, коли ти йдеш вулицею і всі звертають на тебе увагу, бо ти «не такий», а тут ще потрібно продовжувати жити це життя. Тому саме нам потрібно адаптовуватися до них, а не навпаки. Ми маємо робити їхнє життя комфортнішим і підлаштовуватись під ту реальність, яка існує зараз”.
За рік, відколи Марта почала фотографувати ветеранів з ампутаціями та пораненнями, реакції людей на ці фото змінювалась.
“Спочатку були негативні коментарі від людей, які взагалі не розуміли, навіщо це все робити. Тепер практично всі відгуки — позитивні. Для мене важливі відгуки героїв, а вони завжди були позитивними. Я радію, коли мені вдається показати історію військового і його силу до життя після поранення”.
Марта не виділяє когось зі своїх героїв, бо історія кожного є надважливою. Дівчина розповідає: коли вона спілкується з пораненими військовими, коли в її оточенні зʼявляється дедалі більше таких людей, то це значною мірою впливає на сприйняття їх.
“Суміш усіх історій в голові змушує задумуватись, в якій реальності ми живемо зараз. Кожен з них пережив свою історію поранення складно, але зараз живе позитивно, і це мене найбільше дивує, в хорошому сенсі. Я б, мабуть, зламалась…».
