Сьогодні вона напише черговий допис у Фейсбук, сподіваючись, що він зачепить серця небайдужих. Опісля розповість історію ще однієї родини та відзвітує за минулий збір. Так працює щодня, наповнюючи “Коло добрих сердець”сенсом та розумінням. Богдана Опалко займається благодійністю з 2019 року, надаючи підтримку матерям-одиначкам та малозабезпеченим сім’ям. Кому саме і як вона допомагає, про правила благодійності та силу одного допису в соцмережах, розповідаємо далі.
Потрібне свято
Одного ранку я прокинулася і відчула — потрібно допомогти комусь, хто цього найбільше потребує, зробити якесь свято. Ми з подругою Андріаною почали шукати кому і яке — знайшли реабілітаційний центр “Дітки” в Чернівцях, дізналися про їхні потреби. Так, разом із небайдужими підприємцями міста та байкерами почали збирати кошти на кімнату, адаптовану для полегшення повсякденних завдань діток (та простір для проведення занять ерготерапії — ред.). Також влаштували для дітей велике свято в туристичному комплексі, в селі поблизу Чернівців. Так створили невелику пригоду для 50 дітей з центру, з можливістю повзаємодіяти з тваринами центру та взяти участь в різних активностях.
Незадовго після події випадково зустріла маму, яка там була. Мали з нею невелику розмову: “Ви пам’ятаєте мене? Я була на святі. Моїй дитині потрібно допомогти зробити операцію на око”. Я написала Фейсбук-прохання, побачила, що люди почали відгукуватись — тієї ж ночі я створила групу “Коло добрих сердець”, де висвітлюю історії та проблеми матерів, які до мене звертаються. На початку це була маленька спільнота, але упродовж шести років група почала об’єднувати мам з усіх куточків України. Тому я вирішила зареєструвати громадську організацію.
Читачі вирішують серцем
Я зробила групу приватною, щоб підтримувати безпечне середовище матерів, які довіряють мені власні історії. На жаль, світ зараз сповнений жорсткості і є ті, хто навмисне намагається завдати іншим болю — такі ситуації траплялися з моїми героїнями також, коли їм телефонували та могли нагрубити чи звинуватити у чомусь. Саме тому долучаю до спільноти тільки тих, кого знаю особисто, або мала хоча б можливість однієї розмови до того. Щоб доєднатися, матері часто пишуть в особисті повідомлення, де розповідають історію та описують свої потреби.
Я ніколи нікого не шукаю, зазвичай, працює принцип “сарафанного радіо”, тому матері пишуть перші. Звісно, усім допомогти не вдастся, тому доводиться розкладати пріоритети. На першому місці — дійсно критичні ситуації (дитина з інвалідністю, немає їжі, або дуже терміново потрібна суміш). Усі інші чекають своєї черги. На жаль, були ситуації, де сім’ї на межі виживання і соціальні служби приходили з перевірками безпеки дитини в таких умовах. Моє завдання — втрутитися вчасно.
Найсумніше — це страх матерів проходити усі ці виклики самотужки, тому я роблю все можливе, щоб бути поруч: допомагаю продуктами, дровами, одягом, ремонтом та іншими необхідними речами. Як тільки родина отримує підтримку та стабілізується, питання про вилучення дітей зникає.
Отримавши запит, я висвітлюю реальні історії сімей, розповідаючи, що саме переживає жінка з дітьми. Ніколи не прошу людей приватно про донат, читачі самостійно вирішують серцем якій саме родині допомогти. Буває й таке, що на дописи ніхто не реагує, тоді тримаю збір відкритим кілька днів і повідомляю, що не вдалося закрити. Вирішую не я, а люди.
Правила благодійності
Перед опрацюванням запиту, обов’язково маю отримати документи, як доказ про потребу чи статус малозабезпеченої сім’ї. Після закриття потреби — чекаю на фотозвіт отриманої допомоги. Це надзвичайно важливо: якщо його не надають, то більше допомогти цій родині не зможу. Це моє правило.
Я допомагаю усім справедливо, дуже не люблю наглості. Якщо є два запити: малозабезпечена сім’я та історія матері-одиначки, то спершу допоможу останній, яка “тягне” все на власних плечах. Були випадки й образ від сімей стосовно цього:
— Ну в мене чоловік отримує мінімальну зарплатню.
— Окей, так отримує. Але у вас хоча б якась підтримка є.
Паралельно завжди моніторю, чи жінка просить про допомогу в інших чатах: якщо так, то у моїй спільноті підтримку вже не отримає: мені важливо, щоб була справедливість, і всі могли отримати допомогу хоч раз. Є сім’ї, з якими я співпрацюю із самого початку, на постійній основі. У таких випадках витримую паузу упродовж одного-двох місяців: мені важливо бачити, що люди, яким допомагаю, також роблять якісь кроки для змін у своєму житті, а не тільки чекають на допомогу від зборів.
Я зробила йому подарунок
Коли сім’ї дотримуються моїх “правил благодійності”, до них формується довіра і згодом, я можу надіслати замість продуктів — кошти. Все ж, зазвичай, закуповую все сама і разом з чоловіком надсилаємо все Новою Поштою у різні куточки України. У посилках найчастіше суміші для дітей, памперси, засоби гігієни, продукти і смаколики. З настанням холодної пори зріс запит на ліки, також допомагаю збирати кошти сім’ям на дрова. Для багатьох сімей навіть мінімальна партія дров — непосильна сума. Знаю, що у деяких громадах дров бракує абоближче до зими вони різко дорожчають, втім, окрім ціни, проблем із пошуком не виникало: матері самі знаходили людей, що привезуть дрова, а ми оплачували.
Цьогоріч мали також кілька запитів на ліжечка. Мама звернулася із історією синочка, що має старий стіл та стілець. Я вирішила зробити йому подарунок. Коли поділилася історієї в соцмережах, отримала низку запитів із схожими історіями (діти спали на залізних ліжках, на матрацах тощо). Тепер допомагаємо і так.
На четвертий день вторгнення, до мене звернулися донори з Італії: я знаю мову, жила там п’ять років. Вони надіслали нам величезну фуру допомоги, тому ми роздавали речі по місту, військовим, допомагали ВПО з пошуком квартир та забезпеченням продуктів. З часом знову переключилася на допомогу малозабезпеченим сім’ям.
Миколай зараз спрямовує всі сили на нашу перемогу
Упродовж року маємо кілька великих акцій: до Першого вересня обов’язково збираємо канцтовари. Зараз працюємо з листами до Миколая, потім збиратимемо кошти, щоб накрити Різдвяний стіл для сімей, які цього потребують, опісля готуватимемо подарунки до Нового року. Далі триватиме підготовка Великодніх кошиків для родин. А першого червня — День дитини.
Бажаючі допомогти, можуть донатити на близький серцю збір. Усі актуальні запити можна побачити на моїй особистій сторінці, з усіма історіями та звітами в майбутньому.
Зараз найактуальніша допомога — це листи до Миколая. Коли не була впевнена, що всі листи розберуть, просила матерів пояснити дітям, що Миколай зараз спрямовує всі сили на нашу перемогу. Втім, на разі не залишилося жодного незакритого листа. Тому за кілька днів починаю працювати із листами до Нового року — це мрії дітей, які не повинні залишитися без дива.
Дивуюся щоразу, кожного дня
Я не дуже люблю привертати до себе увагу, тому стараюся не спілкуватися із журналістами, а просто тихо роблю свою роботу: так працювала з самого початку і планую надалі. У мене налаштована своя система, свої сім’ї і свій стиль допомоги, тому не втручаюся в роботу інших фондів, хоч і дуже поважаюїхню діяльність. Мені важливо мати повну відповідальність за кожну сім’ю, яку беру під опіку, тому працюю окремо. Це не про конкуренцію, а про ефективність і чесність перед людьми, яким допомагаю.
Я не претендую на масштаби, тому й не створювала власний благодійний фонд, який потребує більшої кількості документів та бюрократії. Працюю зараз у своєму темпі, поки розширюватися не планую. У майбутньому хотіла викупити будинок і зробити там реабілітаційний центр для дітей та матерів-одиначок, але через початок вторгнення плани трохи відклалися. Зараз важливо, щоб більша кількість коштів була спрямована на мир. Тому працюємо тихенько та спокійно: хоч не змінимо весь світ, але деякі родини все ж підтримаємо.
Кожна історія особлива, по-своєму дивна. Я думала, що мене вже нічим не здивуєш, але дивуюся щоразу, кожного дня. Важливо розуміти, що підтримка — це не завжди про гроші, а й про те, щоб матері не залишалися сам на сам зі своїм болем. Бажаючі завжди можуть допомогти продуктами, дровами, подарувати теплий одяг, допомогти із транспортом або ж підтримати словом. Головне — не засуджувати. Самотня мама не повинна втрачати материнство через бідність — їй потрібна опора. І якщо кожен у громаді підставить хоч маленьке плече, ми врятуємо багато сімей.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: архів героїні
