ГЛУЗД

“Швейна роту” організували в перші дні широкомасштабного вторгнення. Тепер у ній понад 300 майстринь. Підрозділи містяться по всій Україні, а також за кордоном. Кравчині безкоштовно шиють і відправляють одяг бійцям на передову. Також вони створили кіберодяг для поранених, щоб прискорити їхню реабілітацію.  

Ксенія Самойлич, співзасновниця і координаторка проєкту, до 24 лютого працювала інженеркою-геологинею в приватній компанії. 

“Перших три дні широкомасштабного вторгнення я не знала, куди дітися, було дуже страшно, речі вже були зібрані, щоб евакуюватися. 28 лютого Марина Пальченко написала мені, що буде створювати невелику швейну майстерню, де будуть шити балаклави для захисників. Тоді зрозуміла, що залишаюся вдома і буду допомагати. 28 лютого ми зібралися вперше — покликали знайомих дівчат зі швейного курсу, де я й познайомилася з Мариною. Місцевий бізнесмен надав кімнату у своєму офісі, яка стала нашою майстернею. Ми принесли туди швейні машини, оверлоки, матеріали”.

У перший день жінки терміново мали пошити 20 балаклав для тероборони за 4 години. Вони не були професійними кравчинями і до 28 лютого не шили великих партій, але навчилися. Найбільша кількість балаклав за один день — 495, тоді прийшло десять дівчат.  

“Ми одразу розподілили обов’язки між собою, так налагодили процес, що не підводили очей. Перший місяць шили балаклави, потім узялися за термобілизну. Дехто з дівчат міг прийти лише на пів дня чи день, а хтось був на постійній основі. Через якийсь час ми з Мариною залишилися вдвох, дівчата повернулися до своєї звичайної роботи, побутових справ”, — розповідає Ксенія. 

Як створили кіберодяг?

Спочатку “Швейна рота” мала підрозділи лише в Дніпрі, які закривали запити на футболки, панами, білизну. І тут звернулися з лікарні, щоб пошити одяг для поранених військових. 

“Ми з Мариною не могли закрити всі потреби, опублікували в соцмережах інформацію, що потребуємо коштів на матеріали та людей, і до нас почали долучатися дівчата з інших міст. Спершу шили шорти й футболки. Потім госпіталі попросили одяг на застібках, і так створили кіберодяг — білизну на зав’язках, штани, кофти, футболки на липучках. Шиємо адаптивний одяг у лікарні всієї України, налагодили співпрацю з волонтерами, які забезпечують поранених бійців”.

Тепер у “Швейній роті” понад 300 майстринь, більшість з них не займалися шиттям професійно. 

“Наші швейні підрозділи є по всій Україні, а також за кордоном. Дехто збирається в якомусь приміщенні, а хтось шиє вдома. Дівчата, які виїхали з прифронтових міст за кордон, почули про нас, закупили тканину і шиють. Наприклад, кравчиня Аня виїхала з Дніпра в Словаччину зі своєю швейною машинкою і пошила там 300 комплектів білизни на фронт. Підрозділ у Норвегії пошив 100 подушок-кісточок, які підкладають пораненим під голову, руку чи ногу, щоб зменшити напругу. Працюємо злагоджено”, — ділиться координаторка проєкту Ксенія. 

“Запитів кожного дня більшає”

“Ми відшили понад 15 тисяч одиниць адаптивного одягу — білизна, футболки, штани, кофти на липучках. Зазвичай хлопців привозять у лікарні без нічого, вони не мають навіть де зберігати речі, які привозять волонтери, тому був запит на торбинки для особистих речей. Наші майстрині, щоб не відправляти їх порожніми, закупляли ще щось від себе. Ми в’яжемо також шкарпетки на ґудзиках, щоб було зручно одягати на поранені ноги, шиємо чохли для гіпсу з теплої тканини і плащівки, щоб людина могла вийти на вулицю”. 

Ксенія каже, що недавно мали терміновий збір на подушки-кісточки для лікарень. Майстрині справилися оперативно.

“Запитів кожного дня більшає. Стараємося відправляти одяг у лікарні заздалегідь, щоб поранені могли одразу переодягнутися і не чекали, коли відшиють одяг”.

Кравчині продовжують закривати запити хлопців на передовій — термоодяг, білизна, шапки, балаклави, маскувальні костюми, пледи. Усе роблять на волонтерських засадах. 

“За донати ми купуємо всі потрібні матеріали. Надсилаємо дівчатам викрійки, тканину, нитки, деталі для пошиття та обов’язково пояснюємо, що із цим робити. Готовий одяг відправляємо волонтерам, захисникам, у лікарні або точково людям”.

“Звичайний одяг затримує реабілітацію”

“Серце кров’ю обливається, коли бачимо, що захисник лежить прикритий простирадлом. Є такі поранення, коли неможливо натягнути одяг, або він натирає, тисне, згодом навіть може початися загноєння — звичайний одяг затримує реабілітацію. Багато людей не можуть вийти на вулицю. Нещодавно написала дружина захисника, який два місяці у шортах, бо не може одягнути штани. Ми надіслали йому кіберштани на липучках, і вона подякувала, що чоловік нарешті зміг вийти на вулицю”, — ділиться Ксенія. 

“Швейна рота” допомагає не лише бійцям, а й пораненим цивільним. 

“Нещодавно, під час обстрілу в Запоріжжі, постраждала 19-річна дівчина. Ми побачили про неї допис, де на фото вона була прикрита лише покривалом, написали її мамі, що можемо допомогти. Наша майстриня Ольга відправила дівчині кіберодяг. Після цього в Ольги на війні загинув чоловік. Мати тієї дівчини не знала і попросила пошити ще одягу. Тоді майстриня опублікувала допис, що вона не знала, як жити далі, а це прохання від матері пораненої дівчини було для неї вирішальним, щоб продовжувати шити. Вона зрозуміла, що на своєму місці.

Те, що ми робимо, важливо не лише для поранених, а й для майстринь. Багато з них у декреті, але дуже хочуть наблизити нашу перемогу. Створюючи одяг, вони відчувають свою важливість. Майстрині шиють після роботи, вночі, без вихідних, підлаштовуються під графіки відключення світла, щоб допомогти”. 

“Наша майстриня Олена з Київщини, її село було під окупацією. Коли повернулася в будинок, він був розтрощений та розграбований, тільки одна кімната залишилася цілою, там була швейна машинка. Вона не могла зрозуміти, чому саме ця кімната, а потім побачила наш допис про те, що ми потребуємо допомоги”, — розповідає Ксенія. 

“Ми не маємо права здаватися”

Тетяна Маркевич з Рівного, до 24 лютого вдома шила жіночий та дитячий одяг. Її дідусі та бабусі були кравцями, тож вона вирішила продовжити їхню справу. 25 лютого планувала відкрити ФОП, думала шити піжами та білизну. Коли почалося вторгнення, одразу пішла волонтерити: плела сітки, вантажила мішки з піском на блокпости, потім шила у волонтерському швейному цеху. Паралельно шила аптечки вдома і передавала знайомим на фронт. У липні цех вирішив працювати вже не на волонтерських засадах, тому Тетяна пішла. 

«Якби працювала там, не змогла б шити щось для військових. Тоді побачила сторінку “Швейної роти”, написала їм, вони відправили крій, і я долучилася. Потім я не справлялася з такою кількістю роботи, і Ксенія почала підкидати людей з Рівного, які готові шити. Ми об’єдналися, і я почала коригувати роботу в регіоні. Щоб економити на логістиці, дивлюся на запити в Рівному, але відправляємо всюди, куди треба», — розповідає Тетяна.

Останнім часом жінка шиє для військових килимки для сидіння. Зазвичай працює вдома, але коли тривога, то йде в укриття зі швейною машинкою та матеріалами. 

«Коли шили жіночу білизну для “Землячок”, потрібно було грошей, щоб закупити матеріали. Я не беру комерційних замовлень, тому просила людей донатити. Перший раз закрили збір за добу, а з наступним було складніше. У моменти, коли немає можливості закупити тканину, морально важко. А ще коли були аварійні відключення і графік був нестабільний, доводилося спати по 3 години на добу, було таке, що 4 доби підряд так було. Це важко, але розуміння, для чого це все, давало сили. Нашим захисникам та захисницям ще важче, ми не маємо права здаватися. Коли хочеться взяти якусь перерву, беру замовлення своїх постійних клієнтів, але тих, які готові почекати, якщо з’явиться терміновий запит на передову. Я надихаюся цивільними речами», — розповідає Тетяна. 

До своїх виробів Тетяна вкладає листівки.

“Леся раніше шила з нами, але тепер доглядає сина після аварії. Жінка малює і передала листівки, які зробила зі своєю знайомою. Там проникливий вірш та малюнок. Її хлопчик теж допомагає — ми розігрували його намисто на нашій сторінці”, — ділиться Тетяна Маркевич. 

«Шиття — це те, чим завжди хотіла займатися. Кожний день я зі “Швейною ротою”. Долучаю всіх близьких: мама в’яже шкарпетки, сестра шиє, брат вантажить посилки», — розповідає Ксенія.

“Швейна рота” запрошує всіх охочих долучатися до них. Для цього пиши їм на фейсбук-сторінку чи в інстаграмі

Журналістка: Юлія Варчук

Фото: Архів героїнь та Арсена Дроздаєва

А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:

телеграмі

вайбері

вацапі

фейсбуці

інстаграмі

твіттері

Наші партнери