Наприкінці вересня 2023 року Верховинський батальйон 102-ої бригади на своїй сторінці в соцмережах поділився новиною про весілля солдата вогневої групи Ростислава та бойової медикині Олени. Сьогодні ГЛУЗD розповість про двох молодих людей, які по-різному планували своє життя до війни, але саме на фронті знайшли не тільки своє призначення, а й справжнє кохання.
Ростиславу 22 роки. Він солдат із роти вогневої підтримки Верховинського батальйону. Хлопець розповідає, служити у ЗСУ вирішив, коли розпочалася повномасштабна війна. Уже 25 лютого він був у військкоматі, хоча до 24-го не уявляв себе солдатом, ніколи не тримав у руках зброї і не мав жодного досвіду, пов’язаного із військовою справою.
“Із 18 років я працював у Польщі. По кілька місяців був за кордоном і потім приїздив до України. Занесло мене життя й до Німеччини. Трішки покатався по світу (усміхається). А перед початком повномасштабної повернувся додому, і з лютого моє життя змінилося”, — розповідає Ростислав.
“Складно жити просто неба”
Коли Ростислав прийшов до військкомату, якраз формувався Верховинський батальйон ТРО.
“Оскільки я працював за кордоном, досвіду не мав жодного, до того ж в армії не служив, але записали відразу. Тож уже 27 лютого ми виїхали в Донецьку область на навчання, які тривали два місяці. І, на мою думку, цього аж ніяк не достатньо, таке навчання мало б тривати хоча б місяців шість”, — акцентує Ростислав.
Юнак із усмішкою на обличчі розповідає, що найскладніше для нього під час виконання військових обов’язків — це прокидатися о 2 ночі.
“А якщо говорити без жартів, то складно жити просто неба, особливо в цю пору, коли холодно, часто паде дощ. Коли я на виїзді, на позиціях, то складно…” — зізнається солдат.
“Я ще зі школи хотіла пов’язати своє життя із військовою справою”
Олені 21 рік. Ще з 9 класу дівчина мріяла пов’язати своє життя із військовою справою, однак у той момент мама не дозволила їй здійснити задумане.
“Мама сказала, що я маю закінчити 11 клас, а тоді вступити в університет і вчитися на медичному факультеті. Я послухала маму й здобула освіту фельдшера в Запорізькому медичному коледжі. Навчалася добре. Закінчивши, у 2022 році, стала на військовий облік і відразу пішла до військкомату. Але тоді мені відмовили. Сказали: «Ще мала, ще сиди» (усміхається)”.
Олена зізнається, що спроб стати медичною медсестрою і під час навчання було багато, але постійно відмовляли, адже дівчина навчалася на денній формі.
“У 2023 році я пішла до військкомату, попередньо взявши відношення від Верховинського батальйону. Не знала до останнього, куди саме мене відправлять. Потрапила у 102-гу бригаду Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського (рота вогневої підтримки)”, — ділиться спогадами медикиня.
Дівчина дуже хотіла потрапити саме до Верховинського батальйону. Разом із чоловіком тепер жартують, що вибрали саме цей батальйон, бо, як каже Ростислав, “із гуцулами не пропадеш”.
Перед тим як розпочати свій шлях військової медикині у Верховинському батальйоні Олена впродовж місяця проходила навчання в Харкові.
“Якщо бажаєте стати військовою медикинею, вам потрібна практика, якнайбільше практики. Самого навчання не вистачить, необхідно мати бойовий дух і бути готовим до всього”, — наголошує Олена.
Дівчина розповідає, що на цей момент виїздів на фронт у неї не дуже багато, але раніше вони були частими. За словами медикині, найскладніше під час роботи — не довезти, не врятувати людину… І, на жаль, в її роботі такі випадки вже траплялися.
“Ми зрозуміли, що це кохання, через місяць після знайомства”
Військова медикиня пригадує свій перший виїзд, який виявився для неї надзвичайно непередбачуваним та складним.
“Ми з командою поїхали рятувати хлопця із контузією після артобстрілу. Ми тоді надали йому допомогу, а після цього ворог накрив нас мінометами. На щастя, усе обійшлося і нам вдалося повернутися. Так-от, тим хлопцем, якому ми їхали надавати допомогу, був Ростислав. Ми вже тоді були парою, і я дуже хвилювалася, коли їхала до нього”, — ділиться емоціями Олена.
Дівчина розповідає, що познайомилася із Ростиславом у квітні цього року.
“Спочатку він ну геть не сподобався. Навіть роздратував мене, здавався самовпевненим (сміється), — пригадує Олена.
“Ми зрозуміли, що це кохання, через місяць після знайомства”, — зізнається Ростислав.
І хоча в обох складна та відповідальна робота, пара має добірку теплих історій зі своїх зустрічей.
“Я дарував Олені різні романтичні подарунки, та найбільше мені запам’яталося, як на одне з побачень купив шоколадку з горішками. Виявилося, вона має алергію на горіхи… Довелося самому з’їсти подарунок”, — згадує з усмішкою Ростислав.
У цієї молодої пари різні захоплення. Олена любить в’язати шкарпетки. Це у неї ще від шкільних часів. Щоправда, під час війни вдалося зв’язати тільки одну пару.
Тоді як Ростислав захоплюється зброєю.
“Поки що не маю жодного власного екземпляра, але з часом, гадаю, вдасться назбирати. Слабкість до зброї у мене давно. Знайомий має власну колекцію, і я зрозумів, що й мені подобається вивчати, розглядати й аналізувати зброю”, — розповідає солдат.
Довелося змінити дату весілля
Олена зізнається, що вийти заміж за Ростислава вирішила через велике кохання. До весілля пара готувалася місяць — стільки часу довелося очікувати на вишивані сукню та сорочку. Спочатку весілля планували на 22 вересня, але оскільки Ростислав потрапив під артобстріл і 11 днів провів у лікарні, довелося перенести на 30-те.
“На нашому весіллі були майже всі з роти та деякі члени родини. Були моя мама і сестра, а рідні Ростислава не змогли приїхати, бо це далеко”, — розповідає Олена.
Після перемоги — одразу додому. В Карпати
Найбільше Ростислав очікує перемоги і мріє разом із дружиною вирушити в Карпати.
“Бо нема нічого кращого, ніж поїхати так разом додому”, — зізнається хлопець.
Журналістка: Мар’яна Гнот
Фото: Архів героїв
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
