У Коломиї відбулася презентація книги Олекси Мельника “І порву буття сукно”. Автор — професійний диктор, письменник, журналіст, блогер, геймер та співзасновник крамниці коміксів UA Comix Kolomyia, а сьогодні — захисник України. Наразі Олекса у відпустці, тому знайшов час та можливість презентувати на загал своє нове творіння. ГЛУЗD відвідав презентацію, щоб дізнатись детальніше про історію створення нового роману від коломийського автора.
“Я знаю, скільки важить моє слово, — 30 кілограмів. Така вага першої посилки з моїми книжками”, — жартує Олекса.
Початок події перериває сигнал повітряної тривоги, але презентація не зупиняється. Учасники разом з автором та модераторкою переходять в укриття — це менш зручне місце, але безпечне і має свою атмосферу, тож навіть після відбою всі вирішують залишитися тут.
Скільки часу Олекса писав книгу, чи посприяла служба у Збройних силах України та що стоїть в основі нового твору — довідувалися у автора.
Коротко про книгу від видавництва
“І порву буття сукно” — це снопанк-роман, який розповідає про альтернативне недалеке минуле, де герої намагаються вирішити проблеми міжособистісних, соціальних та міждержавних відносин і зупинити ворожу навалу.
Новий винахід — онейронет — захопив людство. Стало цікавіше жити уві сні, де можна створити будь-який свій образ у будь-який час і епоху. Великі і маленькі міста України поглинули сновидіння, всі події відбуваються в мережі — кіно, музика, ігри, навіть візит до лікаря і звичайне спілкування. Реальний світ, який поступово занепадає, є тільки місцем для заробляння грошей на онейронет, щоб заснути і опинитися у вимірі, де вирує несправжнє життя.
Але що станеться, якщо з’явиться людина, яка може потрапляти в мережу фізично, без підключення? А якщо це — старенький дідусь, який робить це несвідомо? Які небезпеки ховаються за такими здібностями?
Невеликий загін відчайдухів намагається знайти вирішення проблеми. Та нові питання породжують нові виклики, а відповіді можуть бути дуже несподіваними і небезпечними.
Чому автор обрав цю тему?
Образи, від яких відштовхувався Олекса при написанні роману “І порву буття сукно”, з’явились десь у 2008 році. Тоді автор побачив документалку про українського маніяка Андрія Чикатила. І його ця історія вразила.
“Фільм “Матриця” знаєте? Уявіть собі, що Нео — це дід, який живе в українській хрущовці і сам навчився входити у матрицю. Це такий-от один із ключових персонажів роману”, — розповідає Олекса, але водночас інтригує: щоб насправді зрозуміти цього героя, треба прочитати книгу.
Інші образи, з яких написані персонажі
Окрім образу Чикатила, автор надихався й іншими людьми. Імен не називає, хоча каже, що, ймовірно, деякі з цих осіб зовсім можуть не читати книги.
“Я брав за основу реальних людей, яких бачив. Копіював їхню поведінку та реакції, вселявся в їхній образ і намагався прожити ті події, які я їм підкидав. А те, що виходило, записував”, — наголошує Олекса.
Також персонажі книги наділені деякими рисами самого автора.
Історія створення снопанк-роману
Хоча ідея виникла давно, книгу Олекса Мельник почав писати у серпні 2023 року, перебуваючи у лавах Збройних сил України.
“Писалося легко. Я витрачав приблизно дві години в день на написання роману. Це були саме ті найбільш продуктивні дві години в добі, коли я найкраще почувався і міг щось вигадувати. Більшість роману я написав стоячи. У мене не було стола, я стояв у бліндажі. Писав на телефоні, а до нього використовував бездротову клавіатуру. На початку цього року, завдяки волонтерам, у мене з’явився ноутбук і вже на ньому я редагував текст”, — пригадує автор.
Про обкладинку книги
“Ця композиція у деталях переповідає подробиці сюжету. Мені дуже подобається ефект обкладинки. Якщо просто взяти, то здається, що це текстура, візерунок, який не має сенсу. Але коли читаєш, то поступово у дрібних деталях можна побачити більше. Хто читав книгу, той бачить обкладинку зовсім по-іншому. Це як полароїд-фотографія. Минає час — і картинка набуває сенсу.
Майже все художниця Таня Приймич створювала самостійно. І це той рідкісний випадок, коли майстриня прочитала книгу від початку до кінця і взялася малювати. Це видно за неймовірно деталізованою картинкою”, — розповідає Олекса Мельник.
Улюблений персонаж автора
“Це Славко Підопригора — молодий військовий, який є представником нового покоління. У книзі зображена Україна початку 2000-х років у альтернативній історії. Ця Україна ще дуже радянізована, хоча історія не про радянський союз. А Славко — то людина новітньої епохи, в нього інше бачення. Це мій улюблений персонаж через те, що він себе протиставляє… Він не агресивний, не жорстокий, але обставини, в яких опиняється, змушують його вживати заходів для запобігання небезпекам”, — пояснює автор.
Про жіночих персонажів у книзі
Олекса зауважує, що для нього було важливо зобразити сильних жіночих персонажів.
“У нас людство складається наполовину з чоловіків, наполовину з жінок. Але в усіх історіях чомусь постійно все роблять чоловіки. І це якось обмежує нас.
Я виховую доньку, і хотів би, щоб у неї було достатньо прикладів, де дівчата теж можуть ухвалювати рішення, можуть брати участь у якихось крутих подіях. Я створив кількох таких жінок. Хочу вірити, що мені це вдалося”, — каже Олекса.
Також він додає, що при створенні жіночих персонажів так само брав за основу жінок, яких він знає. Зокрема риси своєї дружини. Вона про це знає і сама брала активну участь у створенні роману.
Чи вплинула служба у війську на розвиток сюжету?
Автор зазначає, що у книжці є кілька сцен, які він зміг написати, тільки отримавши певний досвід у війську. Наприклад, як користуватись автоматом чи штурмувати. Водночас наголошує, що участі у штурмах не брав і використовував тільки те, що дізнався на полігоні.
“Обстріли… Так, тут є сцена бою із застосуванням мінометів, військової техніки. Але все одно я сидів гуглив, бо за час війни мені так і не показали, що от це танк такої-то моделі, а це бронетранспортер. Цього не було. Це кожен солдат повинен проходити самостійно. І я проходив. Але не для військової служби, а для потреби роману”, — пояснює автор.
Чи очікувати гри за мотивами книги?
“Ми вже обговорювали цю можливість з одним розробником відеоігор. Він прочитав пролог і хотів зробити щось, але для цього потрібна команда”, — зауважує Олекса.
Автор також геймер. Каже, що грає багато і вважає відеоігри кульмінацією розвитку людської культури.
“Відеогра — це синтетичний вид мистецтва, який увібрав у себе і музику, і драматургію, і літературу, і скульптуру, і взагалі все. Разом з тим, це не просто сума всіх цих видів мистецтва, це синтез, який дарує нам абсолютно нові враження. Бо у відеоіграх ти не пасивний сприймач, ти змушений ухвалювати рішення, ти є волею персонажів…” — міркує автор.
Для якої вікової категорії книга?
У романі є відверті сцени та чимало насильства. Тож автор вважає, що книга для людей 16+ років. Хоча жартує, що він почав читати Стівена Кінга у 14 років і, здається, виріс нормальним.
“А так то 25 років, напевне. Тут дуже багато речей, які для нас були звичайними 20 років тому. Відповідно, треба людину з таким же досвідом. А якщо хтось читатиме молодший… мені цікава його думка. Цікаво дізнатися, як ці історії та образи сприйматиме людина, для якої все це чуже”, — відповідає Олекса.
Про інші книги автора та продовження історії “І порву буття сукно”
У доробку автора є чотири книги, дві з них вийшли друком, зокрема збірка оповідань “Сновида у пошуках журби”.
Неопублікований наразі графічний роман “Зоряний крейсер: Мазепа”. Створення мальопису затрималось через початок повномасштабного вторгнення. Також світу ще не побачили мемуари про війну.
Четверта книга автора і, водночас, друга опублікована — “І порву буття сукно”. Це повноцінна закінчена розповідь, продовження якої автор не планує.
“Але у цьому всесвіті можлива нова історія”, — інтригує Олекса Мельник.
Текст і фото: Людмила Оленюк
