Раніше ми вже розповідали тобі про перейменування вулиць як спосіб вшанувати героїв та втілити процес деколонізації України. А чи відомо тобі, що Коломия — одне з міст, де вулиці почали перейменовувати ще у 1990 році, до здобуття Незалежності. Що до цього спонукало та як тривав процес — розповідаємо у матеріалі ГЛУЗDу
Одна з перших…
Коломия стала одним із перших міст в Україні, яке вивело зі своєї топоніміки більшість чужих назв. Вулиці почали перейменовувати ще в 1990 році, коли в місті проводили Перший Всесвітній Собор Духовної України, про який згадує у своїй книжці “Вулиці старовинної Коломиї” краєзнавець Степан Андріїшин. Він сам й ініціював перейменування. Чоловік опирався на копії польських схем міста станом на 1939 рік та склав перелік назв, що виникали у процесі історичного розвитку міста (імена загальнонаціональних героїв, поетів та письменників, художників, акторів та композиторів, які розпочинали кар’єру в Коломиї). Розмістити вулиці намагалися за схожістю “по духу” визначних особистостей. Вирішили, що не варто на той момент вносити у назви вулиць прізвища членів ОУН чи учасників національно-визвольного руху, щоб уникнути переслідувань із боку на той час діючих радянських партійних та репресивних органів. Загалом у 1990 році у місті змінили 184 назви, які були нав’язані окупаційним режимом.
Коломия є однією з перших міст в Україні, де звели пам’ятник Степанові Бандері (раніше був лише у Старому Угринові, але його підірвали вибухівкою). Активісти й учасники народного віча зібрали кошти і вже 18 серпня 1991 року встановили монумент.
Коломия також була в числі перших населених пунктів, де демонтували пам’ятник ленінові. Попри значні зміни в місті, таблички з іменами російських діячів продовжували орієнтувати містян у просторі. Переломним моментом став 2014 рік, Революція Гідності та зростання агресії на Донбасі, що й пробудило антиросійськість.
Перші вулиці в честь коломийських захисників
У 2015 році в Коломиї почали створювати нові житлові масиви і надавати земельні ділянки ветеранам АТО. Вулиці, що розділяли ці ділянки, називали іменами коломийських військовослужбовців, які загинули в 2014–2015 роках. Таким чином виникло шість нових вулиць, названих на честь коломийських захисників. Загалом упродовж 2014–2021 років у місті та громаді було перейменовано та створено 17 вулиць (більшість із них не мали попередньої назви).
Паралельно з новою меморіалізацією війни, що почалася 2014-го, в Україні розпочався процес декомунізації. Перейменувати вулиці, які підпадали під вимоги, Коломия встигла ще в дев’яностих. Через два роки була ще одна спроба перейменувань від Степана Андріїшина. Чоловік звернувся до міської ради з пропозицією змінити назви коломийських вулиць, які мали імена російських письменників та композиторів. На той момент закону, який зобов’язував би позбавлятися колонізаційного впливу ще не було, тому вулиці залишалися зі старими назвами.
Усе ж, попри невдалу спробу перейменувань, через зростання агресії на Донбасі в місті наростало бажання рухатись у напрямі дерусифікації. Хорошим прикладом бажання коломиян змінювати радянську пам’ять на чисто українську є демонтаж радянських монументів ще за відсутності відповідного закону: у 2021 році демонтували пам’ятник радянським воїнам, який був центральним елементом радянського меморіального комплексу на площі Героїв.
Дві хвилі перейменувань
Після початку вторгненння по всій Україні розпочався процес пушкінопаду, аби позбутися російської імперської спадщини у символічному просторі країни. У контексті цих дискусій Коломийська міська влада порушила питання про перейменування вулиць, яке до цього часу не стояло на першому місці. У зв’язку з масовим перейменуванням вирішили створити топонімічну комісію (група людей, яка з професійної точки зору радить у змінах топоніміки міста, — ред.) як дорадчий орган в ухваленні рішень щодо зміни назв вулиць.
Із 2022 року у Коломиї було два “пакети” перейменувань топонімів: перший “пакет” ухвалили 22 вересня 2022-го, другий – 21 вересня 2023–18 січня 2024 року (згідно із законом, на обговорення мали мінімум два місяці). Перша хвиля перейменувань орієнтувалася на закон про декомунізацію, а друга акцентувала на закон про деколонізацію.
Перший “пакет”: начальник відділу архітектури управління містобудування міської ради Андрій Олійник та заступник голови топонімічної комісії Любомир Зубик спершу обирали вулиці з карти міста, перевіряли рік, коли кожна була створена чи перейменована. Вони також спиралися на пропозиції, висунуті Степаном Андріїшином у 2016 році, про які згадано вище. Після цього запустили кілька етапів одночасно: топонімічна комісія займалася обговоренням запропонованих вулиць та пропозиціями нових назв для них. У той самий час відбувався збір пропозицій стосовно перейменувань топонімів серед громади – на офіційному сайті міської ради. Після зібрання пропозицій у мережі поширювали гугл-форму з трьома варіантами нової назви вулиці: а) пропозиція міської влади; б) пропозиція топонімічної комісії; в) пропозиція громади, що найчастіше надходила. Результати голосування представляли на громадських слуханнях, де й голосували за рішення, на основі якого формувався проєкт міської ради про перейменування.
За першу хвилю перейменувань вдалося змінити 19 назв вулиць у місті та громаді, також нову назву отримало озеро — імені Юрія Руфа. З нових назв — шість пов’язані з сучасною російсько-українською війною, шість — з історичними діячами, які мають прив’язку до Коломиї та історії міста, також три вулиці названі іменами визначних коломиян, які померли нещодавно. Ще три вулиці перейменували, звертаючись до загальноукраїнських мотивів, – Леся Курбаса, Любомира Гузара та масив Червоної калини.
На друге громадське слухання прийшло 50 людей, зокрема родичі загиблих військових. Тоді змінили 13 вулиць. З них дев’ять були названі на честь загиблих військових із громади, три – отримали історичні назви та одна загальну – вулиця Джерельна. Перейменовували вулиці, які не вдалося змінити в першу хвилю перейменувань, і ті, що підпадали під дію закону про деколонізацію.
Чи повинне місто пам’ятати тільки цю війну?
Загалом за дві хвилі перейменувань, починаючи з 2022 року, змінили 32 назви вулиць, із них 15 — мають імена загиблих військових, 9 — історичні назви, 6 — імена визначних коломиян і українців, одне озеро та одна загальна назва. Акцентували саме на пам’яті про військових, що безпосередньо є результатом широкомасштабного вторгнення.
За словами Андрія Олійника, більшість мешканців Коломиї вважає, що кожен військовослужбовець із громади, який віддав своє життя на цій війні, повинен мати власну вулицю. Проте виникає дилема: у Коломиї недостатньо вулиць для усіх загиблих військових. Наразі у місті 446 вулиць і ще 175 разом у всіх селах громади. Також це питання характеру колективної пам’яті: чи повинно місто пам’ятати тільки цю війну і робити з Коломиї топонімічний некрополь?
Розуміючи цю проблему, Андрій Олійник пояснює, що саме тому в першій хвилі перейменувань намагалися робити акцент також на культурних та історичних діячах, пов’язаних із містом. Не перейменовували також загальні прикметникові назви, тяглість яких триває ще з дев’ятнадцятого століття, наприклад, вулиця Весняна. Вирішенням проблеми з увічненням пам’яті усіх військових, які віддали життя за Україну, начальник відділу архітектури називає реставрацію площі Героїв і створення простору з меморіальними арками, який поєднуватиме всі етапи боротьби за незалежність із часів визвольних змагань і до сьогодні.
Шлях від зали засідань до нової вулиці
З фідбеку читачів щодо попереднього тексту про перейменування вулиць ми зрозуміли, що актуальним є питання — вартості перейменування вулиць. Дехто вважає, що це тільки один з методів відмивання коштів. Ми запитали начальника відділу архітектури управління містобудування міської ради Андрія Олійника про вартість зміни топонімів і отримали таку відповідь: “Витрати Коломийської міської ради, пов’язані з перейменуванням вулиць, це лише виготовлення нових адресних показників вулиць”.
Згідно з Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань”, вулиці перейменовуються автоматично, проте юридичні особи та ФОПи самостійно мають вносити інформацію щодо змін. Граничних термінів змін законодавство не передбачає, як і певних санкцій відповідно до терміну.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Журналістка: Каміла Чернєцова
Фото: Оксана Данищук
