Віктор Сікаленко розвиває в Миколаєві громадську освіту, є представником громадської ради від області при Міністерстві освіти та науки України. Від початку широкомасштабного вторгнення ГО «Клуб сталого розвитку “Південна ініціатива”» під його керівництвом активно волонтерить та організовує актуальні навчання. Про її діяльність чоловік розповів ГЛУЗDу.
Громадська активність як основний вектор діяльності
Громадською діяльністю Віктор займається ще зі школи, був головою екологічної дружини, яку ініціювали місцеві заводи.
“Завдяки цій програмі заводів я навчився проєктного менеджменту з 8 класу. Було дуже багато учнів з різних регіонів, які пройшли це навчання, але я єдиний, хто займається проєктним менеджментом”, — каже Віктор.
В університетські часи був головою студентського самоврядування, долучився до Фундації регіональних ініціатив, а згодом почав отримувати фінансування для реалізації власних проєктів. 2014-го спільно з друзями виграли грант президента України. Згодом створили громадську організацію, яка якийсь час займалася ландшафтним дизайном, екологією і благоустроєм міста.
У рідному селі Лимани (Галицинівська ОТГ Миколаївської області — ред.) 2014 року Віктор почав розвивати освітні проєкти та формувати іншу громадську організацію — «“Центр навчання і освіти дорослих “Південь”», вектором якої є збереження культурної спадщини територіальних громад та неформальна освіта для дорослих. У Галицинівській ОТГ з’явилися центри освіти дорослих, де організовували курси з водіння, в’язання, створення декору, шиття. Згодом територію діяльності розширили.
“Ми починали з енергоефективності: міняли покрівлю даху, утепляли фасад дитячих садків. Плюс у нас завжди був елемент навчання людей. 2015-го ми подружилися із DVV International та реалізували проєкт, пов’язаний з децентралізацією”, — розповідає Віктор Сікаленко.
Соціальна складова є основою діяльності громадської організації. 2021 року команда отримала запит від Вознесенської колонії для організації освітніх заходів. Так для ув’язнених спеціалісти провели курси із шиття. 2022-го мали продовжити програму із шиття, текстилю, та війна внесла корективи.
Повернення із забуття таврійського розпису
Гончарна студія, діяльність якої розпочали 2021 року, є соціальним підприємництвом. Навесні 2022-го мали переїздити в нове приміщення, куди вже завезли обладнання. Гончарню також туди планували перевезти, та відколи почалася війна, цей процес призупинився.
Віктор поділився, що всі ці майстерні хочуть об’єднати в одну майстерню таврійського розпису, щоб створювати сувенірну продукцію з притаманною Миколаївщині символікою.
“Хочемо відновлювати роботу в майстернях, бо є попит. Раніше ми переймалися, бо під час війни можеш прокинутися, а цієї майстерні нема”, — розповідає Віктор.
Корективи 2022-го
«“Центр навчання і освіти дорослих “Південь”» після широкомасштабного вторгнення продовжив працювати, пристосувавшись до нових викликів. Почали організовувати тренінги з надання домедичної допомоги для обласної військової адміністрації, поліцейських, ТРО, волонтерів, мешканців. Ініціювали онлайн-групи з психологічної підтримки та індивідуальні консультації. Започаткували курси з англійської мови й долучилися до проєкту з підвищення кваліфікації спеціалістів соціальних служб територіальних громад Миколаївської області, щоб вони змогли надавати психологічну допомогу внутрішньо переміщеним особам та соціально-вразливим категоріям.
2022 року завдяки співпраці з фондами США та міжнародними ІТ-компаніями вдалося закупити операційні столи, центрифуги, пральні машинки та холодильники для пологових будинків, військових госпіталів, лікарень. У села, що були прифронтовими та в окупації, відвезли понад 2000 продуктових наборів.
“Спочатку було важко. Кожен по-своєму переживав. Для мене першочерговою була безпека моїх рідних. Завданням номер — щоб вони виїхали з Лиману. Перші дні були в підвішеному стані, потім допомагав з гуманітаркою. Почали з логістики, щоб допомога, що надходить з-за кордону, потрапляла в Миколаїв. Якийсь період перевізники не наважувалися їхати, бо гарантій безпеки зовсім не було і гуманітарна допомога могла затриматися на місяць”, — розповідає Віктор Сікаленко.
Ще один проєкт, до якого долучилася його громадська організація, — гуртожитки для ВПО та людей, які залишились без домівок. Для цього залучали міжнародні грантові кошти, внутрішні кошти акумулювала міська влада.
“Тепер організації в місті дуже пов’язані між собою. Одні одним допомагають”, — пояснює Віктор.
Та від початкової візії вирішили не відходити. Новим вектором діяльності вже під час широкомасштабного вторгнення стали вишиванки з елементами таврійського розпису, бо “для збереження свого немає невлучного часу”.
Журналістка: Ірина Блаженко
Фото: архів Центру навчання і освіти дорослих “Південь”
А щоб у твоєму житті було більше Глузду — підписуйся на нас у:
