ГЛУЗД

Старовинна будівля, яка знаходиться на одній із найзатишніших вулиць міста. Вона просочена історією і зовсім скоро відсвяткує своє тридцятиріччя.  Михайло Арсак – директор музею, якому, до слова, нещодавно присвоїли звання «Заслужений працівник культури України”. Саме він і буде сьогодні нашим екскурсоводом.  Чоловік працює тут із моменту відкриття, тому, мабуть, краще за нього про проблеми, потреби та досягнення закладу не розкаже ніхто.

Попри всю велич цього місця, я одразу помітила недолік. До самого музею  потрапила не через центральний вхід. Двері, які є історичною пам’яткою, потребують реставрації. Мене зацікавило, у чому саме проблема, тому  одразу про це запитала пана Михайла:

«По одежі стрічають, а вже потім по розуму. Цей вислів також стосується нас. Розумову  начинку музею ми збирали 30 років – понад 27 тисяч експонатів. А от зовнішній вигляд… Останнього  разу ремонтні роботи були в 2000-му році. Двері є історичною цінністю. Міняти їх не можна, тому вхід ми перекрили. На реставрацію поки немає коштів»,  – відповідає Михайло.

Пройшовши кількома виставковими залами, я забула про інновації, які дарує сучасний світ. Чоловік добре орієнтувався в експонатах і зміг згадати навіть те, звідки саме вони з’явилися в музеї. Та найцікавіше було попереду.

Пан Михайло розповів нам таємницю: в музеї є горище, зараз воно виконує функцію складу, але в майбутньому може стати центром затишку багатьох відвідувачів. За словами директора, це буде не просто виставкова зала, а значно більше – місце, де влітку будуть серпи чи коси,  а взимку – камін і запашна музейна кава:

«Ми маємо на меті зробити музейне горище для тих, хто хоче трішки “відірватися від землі”, але не відходити від життя та історії Коломиї. Нас чекає багато роботи, але ми вже зараз уявляємо результат – і це великий стимул».

Та двері не єдина проблема. Дах будівлі також в аварійному стані: він відживає своє. Щороку, навесні, працівники змушені латати його. Будинок страждає –  це є перешкодою для одного із задумів Арсака. На горищі директор музею хоче зробити майданчик для двох, з якого буде видно частину Коломиї.

Далі ми попрямували на саме горище – і в мене перехопило дух. Екскурсовод продовжував розповідати, а я уявляти:

«Три зали, де відвідувачі будуть сидіти і насолоджуватися кавою, розглядати картину якогось місцевого художника та обговорювати цікаву книгу» .

Без фінансування плани пана Михайла залишаються поки мріями. Але він вірить, що в країні настане спокій – вони зможуть з міською радою знайти кошти і втілити задумане в реальність.

Наприкінці екскурсії чоловік ділиться найсокровеннішим: розповідає про особливих музейних жителів – голубів. Птахи живуть на подвір`ї музею, працівники щодня годують їх зерном. Та, жартуючи, називають «коломийськими курми»:

«Усе почалося з того, що один бідолаха збирався помирати. Ми його виходили: нагодували, відігріли, заховали від котів. Він вижив і деколи просто прилітав поїсти. Згодом привів із собою друзів – так в нас сформувалось стадо «коломийських курей» (сміється)».

 

Наші партнери